|
12 січня, 16:55 Читать на русском
Продай талант: чому одні одеські художники «дорогі», а інші — «майже нічого не варті»Одеська мистецька школа — явище особливе. Яскравий колорит, внутрішня свобода, власна філософія та впізнавана іронія давно зробили її окремим брендом всередині українського мистецтва. Інтерес до українського арту загалом зростає, і Одеса знову опиняється в полі зору колекціонерів — як внутрішніх, так і закордонних. При цьому ринок залишається перекошеним і фрагментованим. Одні художники стабільно продаються, дорожчають і вважаються «надійним активом». Інші — не менш талановиті — роками залишаються в тіні та в ціновому, і в медійному сенсі. У чому секрет монетизації таланту, розбиралася наша Ірен Адлер. Комусь, звісно, щастить. Але загалом історія одеського художника — це не про швидкі гроші. Батьки дітей, які «непогано малюють», сьогодні дедалі частіше дивляться на мольберт із тривогою: роки витрат на матеріали та навчання легко можуть закінчитися безробітним випускником із богемними звичками. Романтика мистецтва швидко розбивається об побут. Звідси й головне питання: як узагалі в Одесі монетизуються творчі злети? Галерист Олена Велика одразу переводить розмову в прагматичну площину. Її висновки ґрунтуються не на смаківщині, а на статистиці продажів — українських і міжнародних аукціонів, галерейних угод і стійкому попиті колекціонерів. За її словами, по-справжньому дорогими стають художники з чітко впізнаваним стилем, унікальною технікою і виразним змістом. Саме це робить роботи ліквідними та інвестиційно привабливими. Якщо говорити про попит, то він розподіляється цілком передбачувано. Класичний реалізм і портрети залишаються найзрозумілішим і найбезпечнішим сегментом: емоційні, композиційно сильні, легко прочитувані, і тому роботи добре продаються. Експериментальний і абстрактний живопис цікавить уже більш підготовленого покупця — це концептуальні, рідкісні полотна з вираженим авторським почерком, які мають попит не тільки локально, а й за межами України. Окремим рядком ідуть сучасні медіа та постсюрреалізм — візуальні експерименти з перспективною колекційною цінністю. Загальна характеристика цього сегмента проста: висока ліквідність, сталий попит і увага міжнародних колекціонерів. Шлях самої Олени Великої в арт-ринок починався не з галерей, а з навчання. Під час одного з локдаунів вона пройшла онлайн-курс з галерейної справи в київській арт-академії, отримавши базові знання та професійні контакти. Далі почалася практика. Переломним моментом стала робота з колекцією живопису покійного одеського художника Євгена Ткаченка. У вересні 2020 року команда провела виставку «Одеса, ти в серці моєму», присвяченому Дню міста. За місяць було продано три роботи за ціною від 500 до 3,5 тисячі умовних одиниць — скромно за світовими мірками, але показово для локального ринку. Того разу, зізнається Вєлікая, стало остаточно зрозуміло: арт-ринок — це такий самий бізнес. Є продукт, але для його продажу потрібно досконально розуміти і сам продукт, і конкурентне середовище — хто ще працює в цьому сегменті, які галереї представлені, на яку аудиторію вони орієнтуються. Без цього талант не конвертується в ціну. Чому ж навіть сильні художники часто залишаються недооціненими? Причин кілька. За словами Великої, одеський ринок залишається локальним і обмеженим: менше галерей, аукціонів та інституційної підтримки, ніж у Києві. Додамо сюди слабку медійну присутність — рідкісні виставки, мінімум публікацій, без системної роботи зі ЗМІ. Ще один фактор — майже повна відсутність міжнародної видимості: бієнале, ярмарки та закордонні галереї для багатьох одеських авторів залишаються закритою територією. Нарешті, є розрив між мистецькою цінністю та ринковою вартістю. Складний стиль, філософський підтекст або експериментальна форма не завжди швидко знаходять покупця — ринок набагато консервативніший, ніж здається. Велика склала для нас свій топ-5.» «Олександр Ройтбурд (1961-2021) — віртуоз кольору та композиції, поєднання постмодерністського реалізму та іронічного символізму. Попит забезпечений інтелектуальною глибиною та міжнародною репутацією.
Олег Соколов (1919-1990) — емоційна експресія та дефіцит рідкісних робіт; інтерес музеїв і колекціонерів підтримує високі ціни. Тепер поговоримо про нині живих художників. Михайло Рева (1960) — унікальна скульптура і мала пластика, поєднання художнього та архітектурного мислення; популярний як на локальному, так і на міжнародному рівні. Серафим Чаркін (1945) – майстерність портрета і світла, емоційна глибина; його роботи входять до приватних колекцій до експозиції. Ігор Гусєв (1970) — сучасний живопис, перформанс та інсталяції; поєднує сучасну форму, медійну активність і локальний дух Одеси. Його роботи популярні як у молодих, так і в міжнародних колекціонерів.
Причини успіху цієї п'ятірки: впізнаваний стиль, унікальна техніка, сильна емоційна та візуальна виразність, а також стійкий попит на аукціонах і в галереях. Галерист Катерина Піменова розширює цей список, нагадуючи про класиків одеської школи — Костанді, Нілуса, Буковецького, Стіліануді, Синицького, а також про майстрів ХХ століття і нонконформістів «Із ХХ століття — Жук (графічний аркуш можна купити за кілька тисяч доларів), Єгоров (зараз його картини продаються за 10 і більше тисяч доларів), Хрущ, Ломикін, Гегамян, Божий, Філіпенко, Ацманчук, Фраєрман. З теперішніх — Олександр Ройтбурд (зараз усі хочуть його, середня вартість картин становить близько 15 тисяч доларів), Ігор Гусєв, Андрій Бабчинський, Серафим Чаркін, Степан Рябченко. Я б сказала, що в нас був і є культ нонконформістів, або модерністів: Ястреб, Маринюк, Цюпко, Юсим, Божко, Басанець, Волошинов: «Вони всі талановиті, і великі молодці, але це специфічне явище», — пояснює Піменова. Крім того, помітними постатями є Олег Соколов і Альбіна Гавдзинська, додає наша співрозмовниця. Так, на аукціонних продажах аркуші Соколова, виконані в змішаній техніці, продаються за 1700 – 2500 доларів. Щодо недооцінених, це прекрасні художники Петро Коновський, Микола Бодаревський, Дмитро Лебедєв. У підсумку ринок формують кілька ключових чинників: візуальна впізнаваність, уміння працювати з сучасними формами, медійна та інституційна активність, а також локальна ідентичність. Одеський контекст, як і раніше, продається — якщо його правильно упакувати. Одеська школа сьогодні поєднує визнаних і дорогих майстрів з великою кількістю недооцінених талантів. Для колекціонерів це вибір між перевіреними іменами та потенційними відкриттями. А для міста — питання стратегії: без медійної та інституційної підтримки мистецька цінність так і залишиться скарбом «для своїх». Наші співрозмовниці сходяться в одному: висвітлення мистецтва — це не другорядна тема. Це інвестиція в майбутнє. У тому числі економічне. І Одеса, попри всі свої проблеми, як і раніше, багата на таланти, які можна — і потрібно — монетизувати. Авторка — Ірен Адлер СМЕРТЬ РОСІЙСЬКИМ ОКУПАНТАМ! Помітили помилку? Виділяйте слова з помилкою та натискайте control-enter |
Статті:
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||


















