Прості радощі, або Скромна привабливість одеського скульптора  

Виставку творів Юрія Зільберберга відкрила галерея ArtOdessa в Міському саду. Автор викладає у «греківці», сам був з 1994 по 1996 рік студентом Одеської міжнародної академії мистецтв (викладачі – Олександр Князик та Григорій Палатніков), потім вчився на «худграфі».

На вернісажі Олександр Князик сказав, що надає перевагу графіці Юрія Давидовича над його скульптурами, які часто «не завершені». Погодитися з цим складно. Тут деталізація зайва, форма тяжіє до узагальненого символу, знаку, абстракції. Скульптура, графіка та живопис митця співіснують у гармонійному поєднанні. Бо ж навіть у настінних об’єктах автор залишається передусім скульптором.

Скульптури з гіпсу, дерева, шамоту в більшості злегка підфарбовані, а фігури на розписаних дерев’яних рельєфах немов намагаються випростатися та приєднатися до своїх посестер, які стоять окремо. Одна з скульптур сяє металевим блиском, та багато хто думає, нібито це гіпс, вкритий сріблянкою. Але насправді це алюміній, у сімдесяті з ним особливих проблем не було, майстер цим користувався.

Деякі картини виконані на ламінаті. Чом би й ні? Також доступний матеріал, а побутові сюжети нехитрого спілкування за чаркою горілки з неодмінною картопелькою та часничком і не потребують гламурної подачі. Прості радощі!

Водограй на вулиці Академіка Філатова, 33а – гарний приклад монументальної творчості Юрія Давидовича.

«Юра вірний собі, вірний своєму характеру. Сказати, що у нього краще виходить, графіка чи скульптура, дуже складно, та й не потрібно. Все позначено печаттю його таланту. Що мене завжди ще в ньому вражало, а інколи дратувало й бісило, так це його безмірна скромність. Є люди, котрі розштовхують ліктями, а він поступається, його не видно і не чутно. Коли ж з’являються його роботи, все опиняється на своїх місцях. Ця виставка камерного порядку, вона не кидається у вічі, не тягне ковдру на себе, проте неможливо не зрозуміти глядачеві, з чим він зустрівся. Це все доходить до серця, до інтелекту. В будь-якому матеріалі ці роботи викликають тільки захват. Навіть монументальні Юрині твори невеликі, у нього немає великої майстерні, але вони витримують будь-який масштаб, їх можна збільшувати», — резюмує художник Сергій Ільїн.

Автор — Ірен Адлер, фото Володимира Андреєва та Олександра Синельникова