Путін висловився щодо одеського пам`ятника Катерині II: що це означає? (колонка редакції)

Ще вчора можна було вважати (або робити вигляд), що доля цього пам'ятника — питання суто одеське і суто історико-архітектурне. Ще вчора можна було не помічати портрет Катерини за спиною путіна під час його виступів, або чотирьох гауляйтерів анексованих українських областей, що позують на тлі її статуї в кремлі.

Ще вчора можна було сказати: «випадковість», «непорозуміння», «наша історія». Але не сьогодні. Сьогодні путін чітко і недвозначно заявив свої претензії на наше місто. Фактично він заявив, що Одеса — це не Україна, і завдяки путінським однодумцям в одеській міськраді у нього тепер з'явилися для цього підстави.

За вісім місяців повномасштабної війни про необхідність знесення пам'ятника висловилися всі - і Міністерство культури, і обласна адміністрація, і депутати від «Європейської солідарності», які винесли проєкт рішення на сесію, і більшість містян, що взяли участь в опитуванні. Але пам'ятник стоїть — тільки лиш тому, що цього хочуть депутати деяких фракцій одеської міськради.

В усій Україні є вулиці, названі на честь героїв цієї війни. У Києві є вулиця імені Героїв полку «Азов». В Одесі досі немає навіть вулиці на честь загиблого захисника міста, командира 28-ї Лицарської бригади полковника Віталія Гуляєва.

Проте у нас досі є пам'ятник російській імператриці — незважаючи на ракетні удари, на артилерійські обстріли, на атаки дронів-камікадзе, на десятки вбитих городян і вісім місяців щоденних повітряних тривог.

По всій Україні прибирають пам'ятні знаки російської окупації. У бессарабському Арцизі демонтували Карла Маркса, у закарпатському Мукачеві зняли радянський танк. У прифронтовому Миколаєві зник пам'ятник чекістам, у Запоріжжі — пам'ятник Пушкіну.

І тільки в Одесі пам'ятник душителю української незалежності та катові української культури Катерині II стоїть непохитно. Але не тому, що його «не наважуються знести націоналісти», а тому, що «довіряйки» і більшість «слуг народу» блокують ключові рішення щодо деколонізації Одеси. І сьогодні все стало зрозуміло: це абсолютно відверта і відкрита робота на ворога під час війни.

Тепер, після вчорашньої заяви, немає жодних сумнівів, чому вони грудьми стоять за нього. Цей пам'ятник — сигнал від них до путіна. Тому Арциз, Мукачево, Миколаїв, Запоріжжя, будь-яке інше українське місто для нього — може, й Україна. А от Одеса — точно не Україна, а чи то «яблуко розбрату», чи то «символ вирішення конфлікту», чи то «знаходження якогось рішення».

Крім того, такий очевидний привіт одеських депутатів путіну — це ще й сигнал для ворога: у разі, якщо раптом його війська якось наблизяться до нашого міста, то нестачі в місцевих стремоусових, ковальових і сальдо не буде.

Хтось скаже: «Та хіба мало що там говорив цей божевільний диктатор?» Так, є таке. Однак вчора він говорив не на російську аудиторію, а на весь світ, і на весь світ оголосив наше місто своєю власністю. Тому ця заява не може залишитися без відповіді — і з боку України, і з боку Одеси.

З диктатором усе зрозуміло давно, а ось з одеськими депутатами ситуація прояснилася остаточно і недвозначно лише зараз. Їхня злагоджена робота в команді путіна вже заслужила похвалу від кремля, але ще не отримала належної оцінки тут.

Катерина має стати першою у списку на зняття, і в цьому списку мають бути не лише пам'ятники.

Автор — редакція «Думської»