Від «народних засідателів» до класики: яким буде новий суд присяжних в Україні та хто проти реформи?  

Перший крок до впровадження в Україні класичного суду присяжних зробила нещодавно Верховна Рада, яка ухвалила в першому читанні профільний закон № 3843 і пов'язаний із ним проєкт № 3844. Оглядач «Думської» проаналізував ці нормативні акти.

За ключовий проєкт № 3843 проголосувало 232 народних депутати, проти не було нікого, троє утрималися, 61 людина вирішила взагалі не натискати кнопку.

Майбутній нормативний акт передбачає радикальну зміну підходу до суду присяжних, який функціонує в Україні з 2012 року.

ЩО ЗМІНИТЬСЯ?

Вводиться поняття «лави присяжних» — 8 осіб. При них - один професійний суддя (зараз двоє суддів і троє присяжних).

Присяжні матимуть право ухвалювати рішення виключно щодо винуватості чи невинуватості обвинуваченого. Для винесення обвинувального вироку необхідно, щоб щонайменше семеро з восьми присяжних проголосували «за».

Виправдувальний вердикт колегії не можна буде оскаржити в апеляції — тільки в разі порушення процедури формування складу присяжних. Професійний суддя відіграватиме роль головуючого, але участі в ухваленні рішення колегією по суті обвинувачення не братиме (зараз судді та присяжні голосують разом). Однак у разі винесення обвинувального вердикту саме він встановить, яке покарання застосувати до засудженого.

Присяжним надаватимуть гарантії недоторканності, аналогічні до суддівських, зокрема захист від тиску чи переслідувань. Вони отримуватимуть винагороду на рівні посадового окладу судді місцевого суду, а також відшкодування витрат на проїзд, наймання житла і добові. Призначати присяжних при цьому будуть на одну лише справу, а не на 3 роки, як зараз.

Ще одна важлива новела, що міститься в проєкті, — людина, яку відібрали до лав присяжних, не зможе відмовитися брати участь у процесі без поважних причин. Відбір пропонується автоматизувати — списки кандидатів формуватимуться випадковим чином із людей, які постійно проживають у судовому окрузі (такі ще належить створити). Наразі присяжними стають добровольці, яких шукають місцеві ради. Вони передають списки в Державну судову адміністрацію, яка передає їх уже в конкретні суди.

У перші два роки після ухвалення закону суд присяжних, як і зараз, розглядатиме тільки справи щодо особливо тяжких злочинів, за які передбачено довічне позбавлення волі. Що станеться потім, які статті підпадуть під юрисдикцію «народного суду», у законопроєкті не вказано. І це, підкреслю, далеко не єдина в ньому лакуна, про що пізніше. До речі, у США суди присяжних можуть розбиратися з усіма злочинами, за які передбачено понад 6 місяців позбавлення волі, і навіть розглядають деякі цивільні справи.

ХТО ПРОТИ ПРИСЯЖНИХ?

Проєкт Закону України «Про суд присяжних» можна назвати революційним, оскільки наближає нашу судову систему до найкращих світових зразків. Треба сказати, що створення повноцінного інституту присяжних передбачала ще перша редакція Конституції — 1996 року, стаття 124-та якої проголошувала:

«Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних».

Однак довгі роки суд присяжних тільки в Основному Законі і згадувався. Професійне судово-правоохоронне середовище та його лобісти в парламенті активно чинили опір його впровадженню. Противники «народного судочинства» висували найрізноманітніші аргументи, які, втім, зводилися до однієї тези: пересічні громадяни, які нічого не розуміють у праві, не можуть об'єктивно вирішувати питання винуватості або невинуватості особи. Мовляв, не плебейська це справа. Прокурори, тісно пов'язані (часто й спорідненими узами) із суддями, побоювалися, що поява колегій присяжних перетворить кримінальний процес на по-справжньому конкурентний і їм доведеться на рівних змагатися з адвокатами. І звичайна в ті роки (та часом і зараз) ситуація, коли вирок суду писався немов за шаблоном з обвинувального висновку, стане неможливою. Проти була і частина адвокатів, які звикли домагатися потрібного результату процесу через особисті контакти з прокуратурою і суддями, а не розбиваючи позицію обвинувачення в залі.

«У судах присяжних потрібен зовсім інший тип адвоката — той, що вміє переконувати, красномовний, робить заготовки, багато і вдумливо працює над справою. Такі в Україні є, але не можна сказати, що їх більшість. Тому не дивно, що багато (не всі) адвокатів були доволі критично налаштовані щодо суду присяжних», — каже юрист Олександр Іванов.

ПІДЗАТЯГЛИ Й ВІДПУСТИЛИ

Крига скресла з ухваленням у 2012 році нового Кримінального процесуального кодексу та нової редакції Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Вони запроваджували вже працюючий механізм суду присяжних — щоправда, не класичного, а більше схожого на радянський інститут народних засідателей або німецький суд шеффенів: три представники народу плюс двоє професійних суддів.

На Одещині перший процес за участю такої колегії стартував уже після Революції Гідності, у березні 2014 року. Двох іноземців обвинувачували у вбивстві з корисливих мотивів: згідно з обвинувальним актом, 1995 року вони нібито вбили одесита — власника автомобіля BMW. Розгляд справи ґрунтовно затягнувся. З різних причин, одна з яких — небажання присяжних-добровольців регулярно відвідувати засідання і відсутність у суду дієвих механізмів впливу на таких «ухилянтів». У підсумку 2022 року фігурантів звільнили від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності. Апеляція і касація це рішення скасовувати не стали.

«Процес, про який ідеться, продемонстрував, мабуть, головну слабку сторону суду присяжних в українському виконанні, — каже адвокат Юрій Кравцов. — Дуже складно знайти охочих бути присяжними, а потім ще й утримати їх у рамках процесу. У нас величезна кількість судів, для яких взагалі не сформовані списки присяжних, слава богу, хоч справ, які вони можуть розглядати, раз, два і готово. У небажанні людей виконувати подібні громадянські обов'язки я бачу підводний камінь і нового закону: автори пропонують обов'язковість, але ви ж бачите, як це відбувається у випадку з мобілізацією — українців дуже непросто до чогось примусити. Можливо, закладені в документі пряники у вигляді грошей і привілеїв, а також батіг у вигляді штрафів зроблять свою справу, але не впевнений на всі сто. Треба дивитися».

КОЛЕГІЮ РОЗПУСТИЛИ ЧЕРЕЗ СУМНІВИ У ВИНУВАТОСТІ ОБВИНУВАЧЕНОГО

Ще один недолік наявної системи, на думку деяких фахівців, — у надмірному впливі професійних суддів. Вони нібито в меншості в колегії — лише двоє проти трьох присяжних, але ця меншість лише вдавана.

«Присяжні завжди роз'єднані, навіть якщо вони люди системи — а в районах області вони найчастіше люди системи, родичі службовців адміністрації, навіть працівники адміністрації, колишні поліцейські тощо. Судді, навпаки, згуртовані. І мають можливість натиснути на присяжних, вплинути, взагалі контролювати. Не завжди так виходить, але часто», — розповідає головний редактор «Думської» у 2012-2023 роках Олег Константинов, нині військовослужбовець.

У 2015 році він деякий час пробув присяжним Приморського райсуду Одеси.

«Ми розглядали одну справу, на перший погляд банальну і просту, — каже Олег. — Рецидивіст від дзвінка до дзвінка відсидів 12 років за вбивство зі зґвалтуванням. Вийшов, погуляв, обзавівся співмешканкою і нібито зарізав її у п'яному стані після бурхливого застілля. Вбивство, вчинене особою, яка раніше вчинила вбивство — це частина друга 115-ї статті КК, санкція — аж до довічного.

Адвокат рекомендував чоловікові клопотати про суд присяжних, він погодився. На засіданнях, які були, поводився розв'язно і досить нахабно, ну як зек. Обидва мої товариші одразу вирішили, що він винен, тим паче, що й голова колегії, доволі відомий суддя, на першій же нараді сказав, що це «бруд суспільства», людина, яку потрібно максимально ізолювати від нормальних людей.

Я тоді мовчав, слухав і вбирав усе, що відбувається. Мені було цікаво все: судова бюрократія, розмови людей у коридорах, судді та присяжні як особистості, їхня мотивація. Потім я звернув увагу на саму справу. Постарався абстрагуватися і бути об'єктивним. Обвинувачений дійсно був огидною людиною. Що мене збентежило. Адже він зек, а ув'язнені зазвичай дуже підковані в законодавстві. І знають, що нове вбивство за незакритої судимості за минуле — це ДУ, довічне.  Вони знають, що немає нічого гіршого за ДУ, це справжнє пекло тут, на землі. Людина не маніяк, я ознайомився з його минулою справою. Він, безсумнівно, злочинець, зіпсований, але не божевільний. Потім з'ясувалося, стосовно цього вбивства є тільки його зізнання. Мовляв, зарізав жінку, розкаявся (знаючи, що йому світить!) і особисто прийшов у Портофранківське відділення здаватися. Інших доказів у обвинувачення не було.

Я мав необережність поділитися сумнівами з іншими присяжними — досить відомим адвокатом і колишнім ментом. Потім так само необережно розговорився з головою колегії. Зізнаюся, відчував ейфорію, передчував момент слави: ось я голосую за невинуватість суб'єкта, який же я крутий… Павич…

Головний суддя намагався мене наставити на шлях істинний: «Зрозумійте, це закоренілий злочинець, ймовірно, ідіоти з поліції не змогли зробити залізну доказуху, але я впевнений, що він винен. Весь мій 40-річний досвід підказує мені, що він винен. Я тисячі таких бачив і засуджував».

Я заперечував: «У мене, звичайно, немає такого досвіду, хоча я теж дещо побачив. Але Кримінальний і Кримінальний процесуальний кодекс вимагають від нас будь-який сумнів у винуватості трактувати на користь обвинуваченого. А в цій справі сумнівів вище даху! Я, звісно, ще подивлюся, які докази запропонує обвинувачення, але загалом схильний голосувати за виправдання…»

На наступному засіданні головуючий розформував нашу колегію: мовляв, було порушено порядок. Так я позбувся зоряного часу. Не знаю, до чого засудили людину. Начебто вдруге він вже не наполягав на присяжних, його долю вирішувала колегія з трьох суддів. Моя ж кар'єра в ролі служителя Феміди на цьому епізоді закінчилася».

ЧАСТІШЕ ВИПРАВДОВУЮТЬ

Загалом, однак, суди присяжних виявилися ефективними — попри все. Саме присяжні виправдали пару, яку звинувачували в жорстокому вбивстві дівчинки в Роздільнянському районі. Обвинувачення спиралося лише на зізнанні фігурантів, які вони дали на досудовому слідстві та від яких згодом вони відмовилися.

«Представлений відеозапис слідчого експерименту не фіксує місце скоєння злочину, а також те, яким чином злочин було скоєно. Слідчий експеримент викликає сумнів, оскільки в якості статиста була доросла жінка. Ще один слідчий експеримент проводився не на місці події, а в спортзалі. У показаннях потерпілої присутні протиріччя. Також ми вважаємо, що в обвинуваченої не було достатньо часу для скоєння цього злочину… Не було зроблено роздруківки телефонних розмов і не було встановлено місцезнаходження обвинуваченої в момент скоєння злочину. Не було перевірено свідчення одного зі свідків, який стверджує, що обвинувачений у момент злочину перебував у нього вдома, а свідком цього була сусідка», — зазначається у вердикті присяжних.

Інших підозрюваних у вбивстві 11-річної Тетяни Мунтяну поліцейські навіть не намагалися шукати.

В 2024 році присяжні Одеської області винесли два вердикти. Так, у червні Білгород-Дністровський районний суд визнав жителя Сергіївки винним у вбивстві 50-річної сусідки: він побив її до смерті, вивіз тіло в лісосмугу, де облив бензином і підпалив. Його засудили до 15 років позбавлення волі. При цьому під час судового розгляду колегія вирішила перекваліфікувати обвинувачення — з убивства з корисливих мотивів (частина 2 ст. 115 КК, за нею чоловікові загрожувало довічне) на звичайне умисне вбивство (частина 1 тієї ж статті). Присяжні вирішили, що слідство не знайшло доказів наявності у злочинця корисливого мотиву.

У жовтні колегія з двох суддів і трьох присяжних Приморського райсуду Одеси виправдала за обвинуваченням у вбивстві екс-мера Тирасполя Андрія Безбабченка одного з учасників злочинної групи, яка викрала іноземця. Суд встановив, що чоловік знав тільки в частину плану зловмисників — найбільш, якщо так можна висловитися, нешкідливу. Його визнали винним у крадіжці, дали чотири роки позбавлення волі і, оскільки він відсидів уже цей термін у слідчому ізоляторі, випустили на волю в залі судових засідань.

Ці та багато інших процесів за участю присяжних демонструють, що представники народу набагато частіше сумніваються в доказах провини, зібраних слідством, ніж професіонали в мантіях, і, на відміну від них, не пропускають відвертої халтури.

СИРИЙ ПРОЕКТ

Але повернемося до нового закону, точніше законопроєкту. Він, на думку більшості опитаних «Думською» юристів, недоопрацьований. Перше, що падає в око - документ не передбачає зміни Кримінального процесуального кодексу, в якому таким чином збережеться формула «три плюс два».

Заступник голови комітету Національної асоціації адвокатів України з питань експертного забезпечення адвокатської діяльності Юрій Григоренко звертає також увагу на те, що проєкт не враховує реалій воєнного часу: присяжні не отримають відстрочки від мобілізації, що ставить під загрозу процес за їхньої участі.

«Законодавство потребує уточнення, щоб забезпечити баланс між виконанням військових обов'язків та участю у здійсненні правосуддя. Запровадження механізмів тимчасового захисту присяжних від мобілізації може стати ефективним вирішенням цієї проблеми», — зазначає він.

Головне науково-експертне управління Верховної Ради розкритикувало статті, згідно з якими присяжних автоматично відбиратимуть серед жителів «судового округу». Фахівці вказують, що визначення такого округу автори законопроєкту не дають. Неясно, коли і як вони створюватимуться.

Процес реформування суду присяжних обіцяє бути дуже довгим, навіть якщо завтра закон ухвалять у цілому з урахуванням усіх зауважень. Знову-таки потрібно буде сформувати згадані округи, скласти списки тих, хто може бути присяжним, розробити порядок відбору. А ще розв'язати купу матеріальних проблем — потрібні приміщення, здатні вмістити стільки народу (нині найчастіше справи розбирають у справжніх комірчинах), відшукати кошти, щоби платити присяжним засідателям за роботу, та домогтися, щоби виплати здійснювали — нинішніх зазвичай із цією справою, вибачте, намахують. Словом, ініціатива, звісно, хороша. Подивимося, як її реалізують.

Автор — Микита Горемика