Від безневинного ню до фалосів і мухоморів: одеський художник готує еротичну революцію  

Персональна виставка Андрія Железа «Купальниці з Гоголя» до 3 червня представляє живопис у жанрі ню в арт-кав’ярні «Дім кави» (Гоголя 8). Ми присутні при народженні нової яскравої зірки одеського сучасного мистецтва, і тут не обмежитися розмовою про конкретну експозицію, одначе з неї ми й почнемо.

Зі стін маленької кав’ярні у старовинному будинку дивляться не стільки очима (зустрітися з ними поглядом зовсім непросто), скільки оголеними тілами купальниці, яких напевно високо оцінив би Модільяні. Засмаглі, майже помаранчеві красуні на синьому тлі пливуть, а що звабливі опуклості сідниць часом опиняються із сосками, так вода диктує химерні перекручення. Метаморфози та трансформації, що відбуваються з героїнями на полотнах, відрізняються плавністю, плинністю ліній, ніякої тривожності.

Концепція проєкту полягає в тому, що це застигла композиція зі сну, де світло пробивається крізь товщу морської безодні, підсвічуючи приховані грані жіночності. Автору у червні виповниться 34, мистецьку освіту він отримував спочатку в педагогічному інституті в Ізмаїлі, де набув професію викладача образотворчого мистецтва, а далі у магістратурі Одеської Академії будівництва та архітектури (живопис).

«У цієї виставки передбачалася назва «Блакитна безодня», тому що мені наснилося у дитинстві, буцімто я падаю до ями, в якій усе синє, а не чорне, нема темряви, нема верху й низу. Проте потім виникли «Купальниці», це асоціюється з моїм купанням у лимані, коли я часто уявляв, що замість русалки там знаходжуся на глибині, в повній волі. Тут я розкриваю своє жіноче альтер его. Ці дівчата на картинах одночасно перебувають у воді та в безодні, і немов ширяють в небесах», — каже митець.

У майстерні Железа до часу сховано чимало картин, виконаних акрилом та олією (часто на одному полотні те й інше), аквареллю, насичених еротизмом у значно більшому ступеню.

«Тут дуже мало провокації, — зізнається Андрій. – В тому числі й з тієї причини, що до кав’ярні можуть зайти відвідувачі з дітьми. Я б виставив із «Блакитною безоднею» все, що з синім тлом. Але це моя перша «персоналка», а невдовзі я планую більш офіційну виставку, де буду максимально провокативно виступати з картинами. Там будуть і великі формати, й мухомори, й фалоси, і всілякі химерності… З місцем проведення я ще не визначився, але вже веду перемовини, віл мене чекають яскравих картин. Це буде як цукерка солодка, коли глядач її їсть, у нього має виникнути відчуття, нібито він падає зі стільця. Така карколомна цукерка з непередбачуваними наслідками для глядача, не завжди позитивними».

Серед картин Андрія Железа, що мають синє тло, є далекий від традиційних потрактувань «Оперний театр», тут театральній будівлі також притаманна людська тілесність, він ніби позолочений сонцем та трохи деформований товщею морської води, у яку занурений. Однак це не театр-потопельник, зовсім ні, в ньому напевно продовжує лунати музика, лише звукові хвилі йдуть через воду.

Приєднуючись до святкування 140-річчя великої дочки нашого міста Соні Делоне, Андрій взяв участь у проєкті Музею сучасного мистецтва Одеси «Ода Соні» настінним об’єктом, виконаним у техніці діджитал-арту та у стилі орфізму. Ви правильно зрозуміли, твір отримав назву «Фалос Соні Делоне»…

«Тішить, коли відсутній розподіл на добро та зло в картинах, зате присутня казковість якась, відчуття сну. У мене є роботи на тему «Аліси в Країні Чудес», і у моєї Аліси є певні фетиші, їх там можна прослідкувати», — інтригує художник.

Акварель «В Країні Чудес» точно не призначена для дитячого сприйняття, це казочка для дорослих. Жвавий «Дилдозавр», що росте з моря, немовби айсберг, складно уявити собі в інтер’єрі офісу чи оселі доброчинного сімейства, але скільки ж у ньому позитиву! «Цукерка», що сполучає в собі солодкість різнобарвної смугастої карамельки, тобто дівочого тіла, раптом поперхнулася мухомором, що росте з причинного місця, але це зовсім крихітний мухоморчик, його ще розгледіти треба, ніякого порівняння з айсбергом. Зчепилися смугастими, проте вже геть не карамельними, а чорно-білими, як поліцейський жезл, язиками, «Подруги», а на «Побачення» дівчина з’явилася у панчішках, що за кольором гармоніюють з трусами кавалера – що ні сюжет, то історія.

До всього іншого, Андрій Желез має помітну чоловічу красу, якщо згадати про його молдавське коріння, все стає на свої місця: та з нього ж Фет-Фрумоса треба писати, найкрасивішого фольклорного героя. До речі, пишуть, художник часто слугує моделлю на так званих «білетинських середах», коли художниця Катерина Білетіна та її колеги малюють з натури оголених дівчат та хлопців.

«Я люблю позувати, люблю провокувати, і оголеність – це також мій спосіб самовиразитися, сказати щось людям таким чином», — посміхається Андрій.

Що імпонує, він не прагне привернути до себе увагу епатажною поведінкою на межі істерики, викладається в живопису, його не вабить богемний в поганому сенсі спосіб життя. Тим, хто заводить стару пісню «а ось художник пише так, оскільки не вміє малювати по-справжньому», варто подивитися на чудові копії того ж-таки Караваджо та інших італійських майстрів, виконані Андрієм Железом. Можливо, він покаже і цю грань своєї творчості на одній з майбутніх масштабних виставок.

Автор – Ірен Адлер, фото Володимира Андреєва