Розділяй і володарюй! Нацистська росія радіє: Україна знову намагається позбутися найкращого свого воєначальника (колонка)

Топ-тема останніх днів — цілком можлива відставка головкому Збройних сил генерала Валерія Залужного. Те, що спочатку здавалося черговим інформаційним вкиданням, покликаним промацати настрої публіки, схоже, ось-ось стане сумною реальністю. Сказати, що зняття талановитого і популярного воєначальника в розпал повномасштабної війни вкрай негативно відіб'ється на настроях у суспільстві й особливо у військовому середовищі — нічого не сказати.

Кореспонденти та друзі «Думської», які мають стосунок до армії, передають, що в курилках, їдальнях і казармах тільки й розмов про підготовку до зняття. Багато, дуже багато людей у пікселі розгублені. Вони сприймають це як удар у спину, як переворот, який політики, точніше, один конкретний політик, готують для того, щоб «перевернути стіл» — перешкодити згаданому генералу використати свою популярність для досягнення політичних цілей, хоча той, схоже, про таке ніколи і не думав.

Так, дехто на вершині політичного Олімпу, міряючи по собі, вважає, що Залужний мріє про лаври Наполеона, де Голля та Ейзенхауера… А ще цей хтось відчайдушно заздрить славі. Цей політик уже, схоже, вирішив, що саме він єдиний і неповторний рятівник нації, але нація розсудила інакше. Як тут не сказитися?

У принципі Збройні сили вже досягли такого рівня, що зміна головкому навряд чи матиме істотний вплив на подальший розвиток подій: ми і так у позиційному глухому куті. Результат протистояння тепер залежить від економіки та зовнішньої підтримки, причому це стосується як України, так і нацистської Росії, яка змушена звертатися по допомогу навіть до КНДР. Вистоїть той, хто проявить більше витримки, у кого буде більше волі до перемоги. І більше ресурсів. Усі ці чинники від військового керівництва не залежать, на жаль: тут має працювати керівництво політичне.

Яке, на жаль, зайняте тим, що терміново розв'язує проблему ревнощів однієї людини. Залужного, на якого молилися всі без винятку в перші місяці великої війни, який буквально створив диво і зупинив те, що здавалося неминучим, — нашу загибель як країни та нації — послідовно піддають медійним атакам. Як «торпеду» обрали одіозну депутатку від «Слуги народу» Безуглу, яка то підв'язує головкома до вкрай непопулярного законопроєкту про мобілізацію, розробленого прихильниками Зеленського, то натякає на моральну приналежність генерала. Виглядає все це жахливо, якщо чесно. І відверто слабко… І ганебно.

Але ж, за чутками, у перші місяці повномасштабної у нього був повний карт-бланш: раз навіть Єрмака, який зазирнув до військового кабінету, послали за відомою адресою — небачена справа! Може, те, що відбувається зараз — це найбанальніша помста? За той страх, за приниження?

Дуже погано, що ймовірного наступника Залужного (називають імена генералів Сирського і Буданова, які поки що, якщо вірити напрочуд поінформованій західній пресі, відмовляються, але тиск на них з боку Офісу президента зростає) постараються медійно розкрутити. Які можуть бути піар-кампанії у воєнний час, ми знаємо. Що на нас чекає? Якась авантюра на кшталт спроби висадки біля Запорізької АЕС? Чи новий повномасштабний, але непідготовлений контрнаступ? І яку ціну заплатить за цю мерзенну політику Україна? Скільки ще солдатів і матросів загине заради ідіотських амбіцій людини, яка вважає себе головним українцем?

Залужний не бог і навіть не напівбог війни, він звичайна людина, яка волею долі і того ж Зеленського опинилася свого часу на своєму місці. І з честю виконує свій обов'язок військового і громадянина.

Він не політик. І навіть у нинішній неприємній ситуації поводиться не як політик. Замість голослівних заяв на кшталт «візьмемо Крим за два місяці» він публікує суху, суто військово-теоретичну статтю, в якій коротко характеризує ситуацію, стратегічні виклики, що стоять перед Україною, перелічує наші сильні сторони: мобільність, інформаційний простір, дрони тощо. Начебто нічого нового, але треба розуміти, що такі тези, які виходять від головкому, потім перероджуються в бойові настанови і статті статутів. Це дуже важливо.

На жаль, політичне керівництво країни дуже далеке від усього такого. Мислить своїми категоріями та цінностями. І судячи з усього, все ж таки вирішило загострити конфлікт із військовими до межі.

Що ж, росіяни давно хотіли такого розвитку подій. Саме така Україна, дезорієнтована, розколота, конфліктуюча, їм і потрібна.

Так простіше перемогти. Divide et impera!

Автор — Микита Горемика