Ретроспективна еволюція, або Який стосунок похід «Вагнера» на Москву має до Івана Грозного, стародавніх персів і харківських письменників? (колонка головного редактора)

Те, що сталося в росії 24 червня, — найяскравіший показник того, як далеко зайшли процеси архаїзації державних і соціальних структур у цій державі, яка ще якихось років п'ятнадцять тому здавалася (саме здавалася) пристойною.

Приватні військові компанії існують у багатьох країнах. Є вони й в США. Однак ніде вони, по-перше, не конкурують з армією (а у «Вагнера», як ви знаєте, є танки, системи ППО і навіть своя авіація), а по-друге, не претендують на політичну суб'єктність.

І в росії ж не одні «музиканти» володіють настільки серйозними можливостями — згадати хоча б горезвісних кадировців, у яких на додаток до сили та політичних амбіцій ще й своя де-факто суверенна територія є.  

У цьому плані путінська росія зовсім не схожа на сталінський СРСР, не схожа і на імперію часів Петра або Миколи I. Ні, це щось куди більш глибинне. Це… Не дарма пропагандисти країни-агресора так люблять Івана Грозного. Тому що путінська політична і військова організація все більше відтворює порядки навіть не сімнадцятого — шістнадцятого століття!

Так, Пригожин — новий Курбський (з вигнання листи цареві пише), і опричнина, схоже, відроджується, а армія складається зі стрільців (власне, збройні сили рф), городових козаків (добровольці регіонів), дворянського ополчення з бойовими холопами (той самий «Вагнер» та ПВК «Газпрому»), «своїх» татар (у їхній ролі кадировці, буряти й тувинці) та іноземних найманців.

Компетентність вищих чиновників — на рівні членів боярської думи та губних дяків. Від наукової та творчої інтелігенції вимагають уже не просто неучасті в політичному житті, а східної улесливості (тут, утім, можна і зі сталінськими часами порівняти).

Законодавство і фінансова система поки що розвинені, сучасні, але їх стрімко редукують (спрощують) до судебника 1550 року і «великої сохи». Що далі? Закріпачення селян? Публічне обезголовлення заколотників на Красній площі? Знаєте, після суботи я вже нічому не здивуюся.

І в зовнішній політиці росія поводиться як пізньосередньовічна держава: напористо, по-хамськи, навіть не намагаючись виглядати цивілізовано. Той же Китай, за всього свого авторитаризму та експансіонізму, сучасний, нехай і не так, як західний світ. Але сучасний, тому-то з ним і розмовляють. З Росією вже навіть не намагаються. Просто людині XXI століття не зрозуміти людей, які ментально відкотилися на півтисячоліття назад. Для тих ще неочевидно, що Земля навколо Сонця обертається, а ви їм про права, інститути, цінності…

У системі координат нинішньої (несучасної нам) рф Україні відведена роль Великого князівства Литовського (втім, Пригожин втік усе ж таки не в Україну, а в союзну Білорусь, але історію ніхто не зобов'язував повторюватися), в якої цар хоче відкусити «споконвічно російські» землі.

Історики попереджають, що проводити аналогії під час аналізу суспільних процесів — шлях у нікуди, безглузда інтелектуальна вправа, але, господи, стільки збігів, що неможливо втриматися.  

Колись у росії (та й у частині України) були популярні фантастичні романи харківського письменницького дуету Дмитра Гордевського і Яни Боцман, які творили під спільним псевдонімом Олександр Зорич. Навіть комп'ютерні ігри робили за мотивами їхніх творів.  

Попри походження й тогочасне громадянство, вони талановито обслуговували російську пропагандистську машину (романи, справді, захопливі, чесне слово).

У головному своєму циклі «Сфера Великораси» автори оповідають про події XXVII (!) століття, до якого росія стала домінантною нацією Землі, з найпотужнішим військово-космічним флотом і армією. І разом з Об'єднаними націями воює проти колишньої земної колонії під назвою Велика Конкордія, де в якийсь момент населення натурально сказилося, «усвідомивши» свій зв'язок зі стародавніми персами та ставши сповідувати зороастризм. Вийшов варіант держави Ахеменідів, але тільки з космічним флотом і ядерною зброєю.

Ще одна колишня колонія, що відклалася, але не стала воювати із Землею — Великий Муром. Там теж у всіх поїхав дах, щоправда, людей закинуло не в V століття до нової ери, а взагалі незрозуміло куди, в луб'яний варіант Русі в її суздальсько-володимирському виконанні, з пряниками-розкльопанцями, язичництвом і бабою-ягою.  

Вигадані російські вчені (найпередовіші, звичайно ж, на планеті) назвали цей феномен «ретроспективною еволюцією»: мовляв, технології розвиваються, але психологічно люди йдуть назад, чим це може закінчитися, абсолютно незрозуміло.

Друг головного героя — а може, і не він, зараз не згадаю — звертає увагу на те, що велика росіюшка якось теж не айс у плані відповідності реаліям століття в соціальному і психологічному плані. Мовляв, інститути наші нагадують радянські, причому не пізньорадянські, а сталінських часів, навіть один до одного звертаємося «товариш». Що ж таке? Потім виявляється, що і Землю не оминула ця чаша — там теж ретроспективна еволюція, тільки поки що вона на стадії XX століття.

Повторюся, йдеться про шалено популярні в певному середовищі книжки, перші з яких вийшли на початку 2000-х. На них виховувалося ціле покоління людей, зокрема тих, хто вбиває зараз українців.

І ось сиджу я зараз біля комп'ютера і думаю: що первинно — курка чи яйце? У сенсі, романи Зорича вплинули так на цілу націю чи автори за всієї своєї заангажованості зуміли розгледіти на зорі третього тисячоліття якусь тенденцію і творчо її переосмислити — у своїх, зрозуміло, інтересах.

Бо розумно, не вводячи додаткових сутностей, пояснити те, як стрімко деградує російська федерація, неможливо.

Тоталітарні режими XX століття все ж таки були етапом РОЗВИТКУ людства, прямим наслідком того, що відбувалося з ним у попередньому столітті — насамперед, масовізації суспільства. Відгалуженням, страшною альтернативою і все-таки новим етапом. Спрямованим у майбутнє, хоч і жахливе. І в Сталіна, і в Гітлера, і в Мао були проєкти свого «золотого століття». Вони не озиралися назад — вони дивилися вперед.  

Тут же ми маємо справу явно з чимось іншим. Настільки ж огидним, але іншим.

Це ретроспективна еволюція, упевнений, як у Зорича.  

Не можна порівнювати марш «Вагнера» на Москву з корніловським заколотом. І це не похід Муссоліні на Рим. Це ближче до того, що відбувається зараз у Судані, який залишається в середньовіччі, тільки замість верблюдів «тойоти», а замість списів — автомати Калашникова.

Або відбувалося в Московії XVI століття.

Нам протистоять люди не просто іншої цивілізації — іншого часу.

Автор — Олег Константинов, головний редактор «Думської»