Російські обстріли, світові ціни, морська блокада: чому насправді українці залишаються без світла

Після різдвяного і новорічного перепочинку, під час якого електрику в українські домівки подавали практично безперебійно, ми повернулися у суворі будні. Знову діють досить жорсткі графіки відключень, і останніми днями у більшості одеситів електрика є «три години через шість», а то й «дві через сім».

Єдина офіційно озвучена причина блекаутів — російські удари по об'єктах інфраструктури. Це викликає подив. Масштабна ракетна атака з відключеннями була 31 грудня, а в новому році перший великий наліт стався 14 січня. Виходить, що за час новорічних свят ситуація з електрикою спочатку різко покращилася, потім погіршилася, і тільки потім стався російський обстріл.

Масла у вогонь підливають офіційні заяви — на кшталт нещодавнього висловлювання віцепрем'єрки Юлії Свириденко. Вона пообіцяла, що ті, хто купить електрику за кордоном, отримуватимуть її безперебійно. Виходить, що російські обстріли впливають лише на електрику від українських електростанцій, а на імпортні потоки магічним чином не діють.

Енергетики пояснюють ситуацію зниженням споживання через зупинку промислових підприємств. Однак за відсутності реальних цифр це звучить непереконливо, і здивування переростає в підозру. У підсумку (зазвичай після «підказок» російської пропаганди) люди доходять двох однозначних висновків: «влада нас обманює» і «електрику в нас забирають і продають за кордон».

Поклавши руку на серце, скажемо прямо: влада не те щоб «обманює», а скоріше недоговорює. Чому — сказати важко, це питання до владних політтехнологів. Якщо заглибитися в тему, неважко з'ясувати, що причин багато. Російські обстріли — лише одна з них, важлива, але не єдина.

Сьогодні ми спробуємо з цифрами в руках розібратися, що відбувається, з'ясувати, в чому причини ситуації і чи можна було їй запобігти.

ЗВІДКИ БЕРЕТЬСЯ ЕЛЕКТРИКА

Для початку згадаємо, звідки з'являється електроенергія в наших розетках. В Україні є кілька джерел: теплові, атомні, гідроелектростанції та «альтернативні», зокрема вітрові й сонячні. У якому вони зараз стані і як вплинула на них війна?

Атомні електростанції

У 2021 році більш ніж половина (51%) електрики в нашій країні виробили на чотирьох атомних електростанціях. Їхня сумарна потужність — 13,5 тисячі мегаватів. Станції такого типу працюють стабільно і виробляють електроенергію відносно рівномірно в різні пори року та протягом доби.

В ідеалі АЕС мають постійно перебувати в оптимальному режимі та видавати стабільну потужність. В українській енергосистемі вони забезпечували мінімальний рівень споживання, а денні піки покривали з інших джерел.

Війна грубо втрутилася в атомну енергетику. Майже половина атомної генерації України, а саме — 6 тисяч мегаватів, припадає на найбільшу в Європі Запорізьку АЕС. Минулої весни станція була захоплена російськими військами і перетворена на базу зберігання та ремонту військової техніки. Наразі ЗАЕС не виробляє електроенергію, ба більше, є доволі великим споживачем: електрика потрібна для обслуговування заглушених енергоблоків і роботи насосів, що охолоджують реактори та забезпечують їхню безпеку.

За офіційними даними, всі інші українські атомні енергоблоки наразі запущені та працюють на повну потужність.

Теплові електростанції

Теплові електростанції, на яких спалюють викопне паливо — ще одна найважливіша складова частина української енергетики. Раніше на них припадало 27% виробітку. На теплових електростанціях можуть використовувати мазут або природний газ, але на більшості великих ТЕС як паливо застосовують кам'яне вугілля.

Вісім років війни, і особливо масштабне російське вторгнення, істотно підірвали можливості теплової генерації. Найбільша в країні Вуглегірська ТЕС ще 2014 року опинилася в зоні активних бойових дій. Друга за потужністю Запорізька ТЕС зараз перебуває під окупацією і зупинена. Практично всі українські станції, зокрема найбільші Бурштинська, Криворізька, Зміївська неодноразово зазнавали російських ракетних ударів.

Головна слабка ланка ТЕЦ - залежність від палива: його потрібно завозити багато і регулярно. Потреба у вугіллі обчислюється мільйонами тонн на місяць, і про це ми поговоримо окремо.

Теплоелектроцентралі

Ще 9% української електрики дають теплоелектроцентралі. На цих станціях виробляють не лише електрику, а й тепло для централізованих систем гарячого водопостачання та опалення.

Як правило, ТЕЦ розташовані у великих містах або неподалік від них. З екологічних міркувань вони працюють переважно на природному газі — він не дає диму, кіптяви та смогу.

Безперебійна робота ТЕЦ взимку дуже важлива: їхнє відключення загрожує техногенною катастрофою. Багато хто пам'ятає, що трапилося в Алчевську 2006 року, коли за температури мінус 35 градусів прорвало теплотрасу. У результаті замерзла вода в системах опалення у більшості будинків міста, слідом перестала працювати каналізація, до якої не потрапляла тепла вода. У невеликому місті було оголошено надзвичайну ситуацію національного масштабу, довелося терміново евакуювати дітей і вживати інших екстрених заходів.

Українські теплоелектроцентралі теж ставали об'єктами ракетних атак. Зокрема, росіяни обстрілювали великі ТЕЦ-6 під Києвом, ТЕЦ-5 у Харкові та Криворізьку ТЕЦ у Дніпропетровській області.

Гідроелектростанції

На українські ГЕС перед війною припадало 5% виробництва електроенергії. Їхня сумарна потужність — 4,5 тисячі мегаватів, проте вироблення електроенергії сильно залежить від погодних умов, насамперед — від кількості опадів і рівня води в річках. Оптимальний для генерації час - весняна повінь і сезон осінніх дощів. Влітку та взимку продуктивність гідроелектростанцій суттєво зменшується.

Після початку масштабного вторгнення гідроелектростанції теж стали цілями для росіян. Ударів завдавали і на заході, і на сході країни, в тому числі по найбільшій у країні Дніпровській станції (ДніпроГЕС), яка регулярно зазнає обстрілів. Каховська ГЕС окупована ворогом.

«Зелена енергетика»

Багато хто покладав і покладає надії на «зелену» енергетику, насамперед на вітрові та сонячні станції. Але і з ними зараз дуже серйозні складнощі: фахівці говорять про катастрофічну ситуацію внаслідок воєнних дій.

Сонячні електростанції 2021 року дали 5% українського виробництва електроенергії. З географічних і погодних причин найпривабливішими для їх будівництва є південні регіони України — там розташовувалося більше ніж половина потужностей. Цього року багато з них опинилися в зоні бойових дій або під окупацією.

Через велику площу і низьку захищеність сонячні станції виявилися вкрай уразливими. Повідомляють про знищення всіх об'єктів Харківській області. Унаслідок руйнувань у містах і селах було знищено безліч малих СЕС, які стояли на дахах і фасадах житлових будинків: на думку фахівців, у зоні боїв опинилося більше третини таких установок.

Зазначимо також, що продуктивність сонячних станцій дуже залежить від пори року. Взимку вони виробляють у рази менше електрики, ніж влітку — через короткий світловий день і більшу хмарність.

Вітрові електростанції, на які припадало 2% виробництва електрики України, під час війни теж дуже вразливі. Більшість із них торік було зупинено і законсервовано. Наразі працює лише п'ята частина українських «вітряків», які розташовані переважно в Одеській і Львівській областях.

ПАЛИВО

На сьогодні найважливішим джерелом електроенергії в Україні залишаються атомні електростанції. Так, ми втратили майже половину потужностей, але відносно стабільна робота решти реакторів дає можливість хоча б періодично «балувати» українців світлом.

Можливості теплової генерації обмежені, в першу чергу, через відсутність палива. Розберімось за доступними джерелами, яка ситуація склалася цього року з наявністю вугілля і газу.

Кам'яне вугілля

Основний вид палива для теплової генерації — кам'яне вугілля. Перед великою війною в Україні було кілька джерел цього палива: власний видобуток на підконтрольній території Донбасу та на Прикарпатті, поставки з російської федерації та з інших держав, зокрема морським шляхом.

Для розуміння потреби згадаємо, що у 2021 році імпорт вугілля становив 19,5 мільйонів тонн. Дві третини з них надійшли з Росії. Зазначимо, що і тоді палива для ритмічної роботи ТЕС не вистачало.

З початком вторгнення ситуація змінилася кардинально і в гірший бік. Імпорт із країни-окупанта припинився повністю. Морські поставки з ПАР, Індонезії, США, Австралії, Колумбії, які раніше приймали в Одесі, Южному та Маріуполі, зупинилися через морську блокаду.

У результаті минулого року ввезення вугілля скоротилося більш ніж утричі. Якщо врахувати, що значна частина статистики 2022 року — це ввезення з росії у січні та лютому, ситуацію можна назвать катастрофічною.

Що стосується власного видобутку, тут теж усе досить сумно. Українські шахти Донбасу опинилися в зоні боїв, частина їх зараз перебуває на тимчасово окупованій території, деякі зруйновані. У підсумку — вже в березні видобуток скоротився на 30%.

Влітку уряд заборонив експорт енергоносіїв, а восени відзвітував про рекордні запаси вугілля — накопичили понад 2 мільйони тонн. Однак радіти не варто. Минулими роками, коли вугілля надходило стабільно і в досить великій кількості, його використовували «з коліс», і потреби у великих запасах не було. Щоб зрозуміти, що таке 2 мільйони тонн для України, згадаємо: у січні 2022 року в Україні використовували 3,4 мільйона.

Виходить, що осінніх запасів за відсутності нових поставок вистачило б у прямому сенсі «на два-три тижні максимум» — за умови збереження споживання, звісно. Вугілля в якихось обсягах надходить, але й запаси не збільшуються: після Нового року залишалося 1,2 мільйона тонн.

Природний газ

Основне джерело газу в Україні — власний видобуток. Наші родовища розташовані в Харківській, Полтавській і Львівській областях. Останніми роками «Нафтогаз», «Укрнафта» і приватні компанії видобували близько 20 млрд кубометрів — це приблизно дві третини від загального споживання. Решту купували за кордоном.

Україна не придбає російський газ з 2015 року — поставки йдуть від інших виробників за договорами з європейськими трейдерами. Однак залишається залежність від російського транзиту: річ у тім, що більша частина імпорту відбувалася в режимі «віртуального реверсу». За такої схеми Україна купує у постачальника газ на європейському майданчику і відбирає відповідну кількість із «труби». У підсумку частина транзитного газу залишалася в Україні, а придбані Україною обсяги йдут в залік російського експорту до Європи.

У 2021 році за схемою віртуального реверсу Україна отримала 89% імпортного газу. Власне фізичних поставок з Європи в Україну було небагато: переналаштування роботи частини європейських та українських магістральних газопроводів у зворотному напрямку — непроста технічна проблема. До початку вторгнення транспортування в Україну було можливо тільки з боку Словаччини та Угорщини і в досить обмежених обсягах.

Власне, це одна з причин, чому Україна досі не зупинила транзит російського газу до Європи. Справа тут не тільки в зобов'язаннях перед партнерами. Якщо «труба» повністю зупиниться, припиниться і віртуальний реверс, і навіть за наявності газу в Європі та грошей на його купівлю доставити його в Україну буде непросто.

Масштабне російське вторгнення вдарило по забезпеченню природним газом одразу з кількох боків. По-перше, бойові дії і тимчасова окупація частини Харківської області призвели до зменшення власного видобутку. Треба віддати належне нашим газовикам: за підсумками року в Україні видобули 18,5 млрд кубометрів газу — лише на 6% менше, ніж у 2021-му.

По-друге, внаслідок відмови країн Європи від російських енергоносіїв різко скоротився транзит газу до ЄС, і це ускладнило можливості віртуального реверсу.

Найсильнішим ударом стало катастрофічне збільшення цін. На початку 2021 року газ продавали за ціною 180 євро, на початку 2022-го — уже понад тисячу. На тлі світової паніки з початком російського вторгнення ціни стали просто захмарними. У березні минулого року вони досягли історичного максимуму — 3900 доларів за тисячу кубометрів.

Для купівлі газу за такими цінами Україні довелося б додатково знайти кілька десятків мільярдів євро. Але незабаром ситуація стабілізувалася, ціни знизилися вдвічі.

Ще один підйом був у серпні-вересні. Після вибухів і зупинки «Північного потоку» ціни знову кинулися до трьох тисяч, але протрималися там недовго. Уже в жовтні європейські сховища були заповнені, ціна знизилася, і з середини місяця Україна почала активно купувати газ.

У результаті українські запаси так-сяк вдалося заповнити — хоча, за визнанням чиновників, для успішного закінчення опалювального сезону не завадило б купити ще два мільярди кубів. Що стосується ціни, то зараз, у розпал опалювального сезону, вона впала до 700 євро.

НЕ ЛИШЕ ОБСТРІЛИ

Картина вимальовується невтішна. Так, з початком російського вторгнення, внаслідок тимчасової окупації частини української території та скорочення промислового виробництва потреба в електроенергії зменшилася. Це зниження оцінюють у 30%.

Одночасно ми втратили контроль над кількома найбільшими електростанціями і втратили майже половину атомної генерації, залишилися практично без «зеленої» енергетики, а через брак вугілля і газу змушені скорочувати виробництво на теплових станціях.

Безумовно, російські ракетні обстріли практично всіх великих українських енергооб'єктів — ще один важливий фактор, який призвів до нинішньої ситуації.

Найболючішою була масована атака 23 листопада. Тоді після удару по ключових високовольтних трансформаторах сталося аварійне відключення всіх українських атомних енергоблоків. Враховуючи, що атомна генерація залишається головним і чи не єдиним стабільним джерелом електроенергії, протягом кількох діб практично вся Україна залишалася без світла. Запускали реактори кілька днів, і лише після цього ситуація дещо покращилася.  

Також болючими були ракетні удари по місцевих мережах. За інформацією «Думської», вороги обстріляли всі без винятку великі підстанції, які живлять Одесу, деякі неодноразово. Кожен із таких ударів призводив до тривалих аварійних відключень у місті та передмістях. До честі наших енергетиків зазначимо: наслідки цих атак якщо не усунуто, то принаймні нейтралізовано.

Але в будь-якому випадку ворожі обстріли — не єдина причина нинішньої складної ситуації. Очевидно, що ще один надважливий чинник — гостра нестача вугілля і брак газу, які теж є наслідком ворожого вторгнення.

Очевидно, що вузьке місце нашої енергетики зараз — не передача, а генерація. Саме нестача вугілля і дефіцит електроенергії змушують запроваджувати ліміти споживання по регіонах. І тому — так, в енергетиків є можливість подати електрику тим, хто купить її за кордоном.  

Хто винен і що (можна було) зробити?

У цій ситуації неминуче постає питання: чи впорався уряд з енергетичними викликами?

Коли ти сидиш у темній квартирі чи знеструмленому цеху, однозначно напрошується відповідь «ні». Навколо лунають обурені голоси: мовляв, уряд повинен був думати заздалегідь і купити потрібну кількість вугілля та газу. У диванних експертів, як зазвичай, є готові прості рішення: мовляв, вугілля треба було привозити залізницею або навіть вантажівками.

На жаль, уряд явно не хоче, щоб такі питання та дискусії взагалі виникали. Але давайте все-таки спробуємо бути об'єктивними і подивимося, які взагалі можливості були в України 2022 року і наскільки ефективно їх використовували.

Наприклад, вугілля. Російські поставки, які становили дві третини імпорту, припинилися повністю. Морські перевезення стали неможливими. У розпал війни уряд зіткнувся з необхідністю терміново привезти сушею додатково 10-15 мільйонів тонн із західного напрямку.

Фахівці у галузі логістики уявляють, наскільки складним є це завдання. Вугілля треба десь купити (а після відмови від російської сировини попит різко збільшився, і світові ціни злетіли), привезти до Європи (а перевалка вугілля в європейських портах і без того збільшилася в рази) та вивантажити десь у Польщі, Греції чи Румунії. Наступний етап — переправка до України. Для цього потрібно терміново десь знайти додатково кілька тисяч спеціалізованих залізничних вагонів, або приблизно десять тисяч тягачів із напівпричепами. Вартість вугілля за такого доставлення ми поки що винесемо за дужки.

Чи можна було вирішити це завдання краще, ніж вийшло в підсумку? Важко сказати. Навіть за наявності грошей це неочевидно, а в умовах війни — тим більше. Досвід зернового експорту показує, що без морських перевезень розв'язати подібне завдання в такі терміни практично нереально.

Очевидно, 2023 року ситуація з імпортом енергоносіїв істотно не зміниться. У листопаді та грудні на боці України була відносно тепла погода. Чи буде так і далі — невідомо. Також є ризик, що поставки російського газу до Європи повністю зупиняться, а разом із ним закінчиться «віртуальний реверс». Це спричинить додаткові проблеми, але в уряді запевняють, що готові до такої ситуації.

А от чому уряд намагається все звалити на ракетні удари по електростанціях і трансформаторах, не роз'яснює ситуацію, не виходить на чесну розмову з громадянами — це окреме питання. Ця найважливіша частина роботи, безсумнівно, провалена повністю. Саме це породжує чутки, недовіру до влади і зрештою — допомагає ворогові підривати нашу впевненість у перемозі.

ТАК ПРОДАЮТЬ ЧИ НЕ ПРОДАЮТЬ?

Наостанок — улюблена тема для нагнітання.

Все-таки: продають чи не продають українську електрику до Європи?

«Думська» вже розповідала, як можна самому відстежувати вхідні та вихідні енергетичні потоки по різних країнах і рахувати баланс експорту-імпорту. Ми обробили дані за перші дні цього року.

Так от, з початку року баланси за зовнішніми напрямками такі. 1 січня сальдо було позитивне — в Україну з-за кордону надійшли 2854 МВт-год. 2 січня — від'ємне, мінус 861 МВт-год. Потім протягом восьми днів електрика знову надходила з-за кордону до України: 3 січня +1672 МВт-год, 4 січня +1386 МВт-год, 5 січня +827 МВт-год, 6 січня +615 МВт-год, 7 січня +1883 МВт-год, 8 січня +2404 МВт-год, 9 січня +804 МВт-год, 10 січня +1395 МВт-год. 11 січня ми віддали 323 МВт-год, 12 січня — отримали 799 МВт-год, 13 січня отримали 1306 МВт-год.

Дані за ці та інші дні можна отримати за загальнодоступним посиланням. Цифри говорять самі за себе.

Друге болюче питання — графіки відключень на рівні міста та області. Схоже, ця тема набагато менш прозора, щоб не сказати «мутна».

Ніби то є опубліковані графіки відключень, ніби то є сайт, на якому можна з'ясувати, коли ти точно будеш зі світлом, а коли неточно. Але запитайте в одеситів: чи є у них упевненість в світлому майбутньому завтра з трьох до шести, коли за графіком вони «білі»?

На жаль, впевненості такої немає. А отже, немає жодної можливості хоч якось планувати свою роботу, домашні справи або дитячі уроки. Навіть у ліфт зайти страшно, коли є шанс позапланово провести в ньому кілька годин.

Водночас з'являються підозрілі повідомлення, які досить погано пахнуть, — мовляв, давайте зробимо додаткову лінію до нашого будинку від об'єкта критичної інфраструктури і будемо живити котельню і ліфти. Очікувано, що у городян, які добряче втомилися від нічого не значущих графіків і непередбачуваних відключень, виникає закономірне запитання: «А що, так можна було?»

На жаль, за ступенем закритості інформації тема графіків, будинків, які «не вимикаються», або, наприклад, дитячих атракціонів у парках, які на тлі масових блекаутів перетворюються на «вічні двигуни», — може посперечатися з найважливішими військовими і державними таємницями. А коли в місто приїжджає міністр енергетики і передає ці питання під контроль Служби безпеки України, підозри одеситів з приводу того, що «там усе нечисто», перетворюються на стовідсоткову впевненість.

І з усією цією «зрадою» все-таки потрібно щось робити.

Автор — Сергій Дібров