Ройтбурд у пікселі, фалічний символ і сукні-картини: в Одесі довели «Теорему влади» (фото)

Художники, друзі та шанувальники Олександра Ройтбурда (1961-2021) присвятили йому власні твори.

«Сьогодні фінісаж виставки, яка працювала майже два місяці, — каже дизайнер Володимир Уманенко. — Ми вирішили не обмежуватися лекцією чи екскурсією, не просто всім зібратися, а зробити щось оригінальне. Місяць тому Настя Мане зробила такі маленькі фігурки Ройтбурда, я запропонував роздати це художникам, які, своєю чергою, зробили оммажі Олександру. Куратор виставки Костянтин Дорошенко дозволив нам показати це в останній день, він сам у цьому брав участь і зараз був би тут, але наразі перебуває за кордоном».

Кожна статуетка з акрилового керамзиту під пензлем того чи іншого автора стала особливим Ройтбурдом. Сергій Божко розфарбував свого міні-Ройтбурда, одягнувши в піксель, підкресливши цим, що художник захищає Україну. Денис Недолуженко прикрасив свого зображеннями члена і вагіни, оскільки про сексуальність Ройтбурда багато пліткували, а якщо про людину ходять такі чутки, вона як мінімум цікава.

«Я використовував фалічний символ, а ось тут руки, що розсовують вагіну, — коментує свій виріб Денис. — Колись дуже давно я з одним художником, не називатиму його на ім'я, їхав машиною, він мені розповідав страшну історію. Нібито Художній музей розграбують, там зараз новий директор, Ройтбурд. «А що з ним не так?» — питаю. — «Я тобі по секрету скажу, мені одна людина, якій я довіряю, сказала, що Ройтбурд робив усяке різне». Я кажу, це хіба реальна причина не бути директором? І подумав, що це, мабуть, прикольний чувак, раз про нього таке розповідають, і я повинен ознайомитися з його творчістю. Мені вона дуже сподобалася. А потім його регіонали хотіли посунути, а регіонали мої вороги. Ворог мого ворога — мій друг, а Ро наш бро».

Ольга Новак, Леонід Багрій, Сергій Ануфрієв також долучилися до проєкту Музею сучасного мистецтва Одеси, зокрема, Сергій Олександрович водив захопливі екскурсії виставкою.

«Я, напевно, єдина з учасників, яка не була знайома з Олександром за життя, — уточнює Ліза Книга. — Але між нами існує якийсь зв'язок через інституцію, в якій я працюю, через Національний Художній музей. Я юрист, але хотіла б займатися мистецтвом, і на своїй фігурці поєднала автопортрет Олександра Ройтбурда з черевиком на голові (у мене дамська туфелька) і зображення самого музею».

В розділі «Влада тілесного і підсвідомого» представлено роботи з циклу «Всекидневният живот в Помпей» (у перекладі з болгарської «Повсякденне життя в Помпеях»). Деформована тілесність мальованих персонажів надихнула Юлію Ряхіну на створення арт-об'єкта.

«Коли нам усім видали статуетки, мені чомусь згадався саме цей помпейський цикл, — каже Юлія. — Дуже цікаво, як Ройтбурд у цьому циклі грає й експериментує з тілесністю. Стала думати, як із такої статичної скульптури спробувати зробити щось подібне. Я її спеціально впустила, вона розкололася на кілька частин, з них вийшли дві фігурки, що вписалися в образ помпейського циклу. А шахову підлогу намалювала на картоні, який можна скласти, як коробку, і помістити туди фігурки».

У залі «Абсолютна влада» демонструються роботи із серії «Людвіг, або Життя короля», створеної 1992 року в Мюнхені для групового проекту українських художників «Постанестезія». Тоді Ройтбурд надихнувся образом короля Людвіга ІІ, зображеннями якого була перенасичена баварська туристична інфраструктура.

«Людвіг був настільки всюдисущий, що я назвав його «баварським Міккі-Маусом», — говорив сам художник.

На той час він придбав багато листівок із репродукціями портрета Людвіга, написаного Габріелем Шахінгером, і створив із них серію колажів. Спочатку він відрізав голови короля, а потім посилив атрибути влади та заможності численними повторами їхніх фрагментів. На основі колажів Олександр Ройтбурд написав живописну серію. Такий образ монарха без голови підсумовує оповідь про владу мистецтва і мистецтво влади.

«Це сукні, які можна вдягати, — підходить до власних настінних об'єктів із тканини Володимир Уманенко. — Ройтбурдівські сукні я роблю давно. Спільні сукні з Ройтбурдом та Іриною Дратвою я робив ще 1987 року, а далі було ще багато суконь різних років, які навіяв Ройтбурд. Тут є каталог його виставки 1990 року в галереї Марата Гельмана, на сукнях мотиви цих картин, а ось ця створена за мотивами серії про короля. Я намагався зробити так, щоб сукні вписувалися в колір стін».

Завершення роботи надзвичайно цікавої виставки в Одесі не кінець розмови, не кінець мистецьких подій, пов'язаних із творчою спадщиною Олександра Ройтбурда.Час від часу треба нагадувати і про потужний рух сучасного мистецтва нашого міста, спричинений діяльністю митця протягом тридцяти років, а це велика кількість імен, проєктів, захопливих історій.

Авторка — Ірен Адлер, фото Володимира Андрєєва