«Рожева річка Ельдорадо» і «Народження Чорної Венери». Одесит запрошує в мальовничу «Країну мовчання»

Виставку «Terra Silentium» («Країна Мовчання») Сергія Ільїна відкрили в майстерні-галереї Oreshek (Буніна, 12).

Ось уже не одне десятиліття своїм «персоналкам» автор дає завжди ту саму назву. Та й нинішня виставка ретроспективна, тут є знакові роботи різних років, наприклад, «Народження Чорної Венери», «Осінь у Лімбо», «Рожева річка Ельдорадо», «Самотність при Місяці».

Подейкують, ніби на Ільїна помітно вплинув швейцарський живописець Арнольд Беклін (1827-1901), символіст і містик. Але про запозичення не йдеться. Не та це людина, яка буде перемальовувати чужі картини. Тут співзвучність і причетність до епохи проявляють себе. Підхопивши романтичне прагнення Бекліна створювати якусь особливу країну, мешканці якої занурені в споглядання, Ільїн геть-чисто позбавляє фігури будь-яких рис обличчя. Немає рота — не скажуть злого слова… Часто ці персонажі в тогах стоять до глядача спиною, а якщо обличчям — з драпірування зяє порожнеча.

Живопис і графіка цього художника є реалізацією його снів і видінь. Адже буває, що сниться людина, а обличчя не розібрати. Можливо, порожня вона, а раптом — навпаки? Досяг вищого ступеня просвітлення і перетворився на духовну сутність, монаду? І тут корисно згадати, що, за Лейбніцем, мінерали і рослини — це сплячі монади з несвідомими уявленнями, а Бог - першомонада, що має дар творчості і властивість актуального абсолютного мислення. У «Країні Мовчання» панує тиша, але навіть камені в ній красномовні…

Ільїн багато років завідує виставковим відділом Одеського музею західного і східного мистецтва, у свій час був експертом, допомагав правоохоронним органам відрізнити еротику від порнографії. Але в простір своїх полотен він не тягне побачене в реальності, картини є реалізацією його снів і видінь. Надихають художника також адепти таємних знань.

Роботи автора можна зустріти в Антверпені, Осло, Брюсселі, Берліні, Дюссельдорфі, Празі, Любляні, де вони радують освічених глядачів. І в Одесі у живописця чимало шанувальників, які навіть називають його героєм, адже у важкі дев'яності піднесена творчість Ільїна допомагала багатьом встановити душевну рівновагу, досягти гармонії. Нині теж не гріх пригорнутися до безшумного джерела «Країни Мовчання».

«Я до цього неподобства маю непрямий стосунок, — заявив на вернісажі художник. — Я, взагалі-то, навіть і не автор. Я так, усього лише радіоприймач і радіопередавач: ви ловите хвилю, а там співає, наприклад, Сінатра або Бінг Кросбі. Це ж не означає, що Сінатра сидить у радіоприймачі. Ось я ловлю щось десь і передаю вам».

Автор — Ірен Адлер, фото — Володимир Андрєєв та Олександр Синельников