«Лицар», дроновод і хірург: як Червона Троянда і корок від шампанського розділену війною сім`ю разом звели

Продовжуємо публікувати розповіді нашого фронтового кореспондента Георгія Ак-Мурзи, які він уперто називає «байками».

Хай там як, усі нариси засновані на реальних подіях, очевидцем і навіть учасником значної частини яких був сам автор.

Цю історію мені розповів піхотинець N-ської механізованої бригади з позивним Ланкастер. Далі — слово йому.

«До Збройних сил я пішов у березні 2022-го добровольцем. Хоч мені й стукнув п'ятдесятник, але у військкоматах тоді харчами не перебирали, брали всіх, хто готовий захищати батьківщину. Та й ситуація тоді під моїм рідним Харковом була важкою. Пішов у ТрО простим кулеметником, хоча взагалі-то я старший лейтенант запасу: військова кафедра була в інституті. Сім'я залишилася в Харкові — син-студент та дружина-лікар, травматолог. Дружину попросив поберегти сина, сина — поберегти дружину, поки тато воює.

З перших днів на війні опинився в окопах, росіяни напирали з усіх боків. Багато втрат було, навіть не знаю, як вижив. Потім на Донбас перекинули, на початку літа вже там воював, але вже на посаді командира роти. Там теж важко було, проти нас найзапекліші стояли, луганський армійський корпус. Ці хлопці з 2014 року тренувалися воювати, ідейні типу, за «срусскую весну». Ми стояли проти них біля покинутого терикону, на його вершині обладнали опорно-спостережний пункт, дзот. Там постійно сиділи розвідники та коригувальники.

У середині травня росіяни сильно нас пресували, артилерією крили майже три доби безперервно, голови не можна було підняти. Опорник на териконі русня засікла, знесла його артою. Довелося відвести наших вниз. До кінця третьої доби вбився наш останній «мавік» (БПЛА із серії DJI Mavic — Ред.). Так що без очей залишилися. Натурально сліпі — лише на тепловики сподіваємося. Але дистанції дальньої немає, немає ясності, що перед нами. Картина маслом…

Зв'язок із нашим батом обірвався. Навіть відкритим зв'язком, телефоном, неможливо було з командуванням зв'язатися. Потім дізналися, що їх напередодні пресанули артою, вбило прямим попаданням і комбата, і заступників. Усіх штабних тоді накрило, залишилися без командування і без центру. Загалом, поки сиділи на нулі під обстрілом, закрадалися думки, що нас кинули напризволяще. Не скажу, що була паніка, але той, хто бував на нулі без зв'язку, той зрозуміє.

І ось під кінець третьої доби замісу раптом прокинулася рація!

- Ланкастере, як чути?

- Я Ланкастер, прийом. Хто говорить?

- Я комроти N-ської бригади, позивний Пітон. Ваші сусіди праворуч. Наш дроновод засік висування по ваших флангах, по три танки ліворуч і праворуч. Координати передаю. Арти немає ззаду, допомогти не можуть вогнем.

Почуте, м'яко кажучи, не порадувало. Але був і величезний сумнів — який такий Пітон, які сусіди? Тут таке, русня могла сканувати радіообмін наших. Вірити цьому повідомленню? Чи не вірити? Відразу діяти за цими координатами без підтвердження інфи — не варіант. Можна підставити моїх же ПТУРників під удар артилерії якраз за цими координатами — якщо пошлю пацанів зустрічати «коробочки». Де гарантія, що це наші на мене вийшли?.. Викликаю «сусідів» і кажу в рацію напряму:

- Пітон, це Ланкастер. Чуєш, братане, а де гарантія, що ти наш? Те, що ваша бригада наші сусіди, знаю. Але от про Пітона не чув. Може, ти з русні будеш? Чим доведеш? Прийом.

- Чуєш, Ланкастере, ти ж із Харкова сам? — несподівано відповідає Пітон. — Якщо харківський, тоді тобі пощастило. Мій пілот дрона тобі привіт передає і запитує: пам'ятаєш, як ти лампочку в себе на кухні шампанським на Новий рік у 2017-му збив? Каже, що ти ще й усіх облив при цьому! І твоя дружина після цього тебе «снайпером» ще півроку називала!

Почувши відповідь «сусіда», м'яко кажучи, о…уїв. Такі подробиці знають лише син і дружина. Лампочку на кухні я, дійсно, розбив, відкриваючи шампанське. За столом були лише ми втрьох, вузьким сімейним колом тоді збиралися. А це означає, що дроновод — мій спадкоємець. Зараза така. Пішов у пілоти, значить. Даремно я йому тоді на Новий рік квадрокоптер купив.

Син довго дрон випрошував, хотів фотки робити з висоти. Тоді мода пішла серед молоді — одні новими айфонами хвалилися, а ось більш просунуті — дронами і фотками з них. В інсті викладали, син мій потім ними мені всі додатки завалив. А потім — вищим пілотажем захопився, такі кульбіти на дарованому дроні виробляв.

- Зараза твій дронщик, — кричу в рацію. — Передай пілотові своєму, що вдома в кут поставлю. А за координати «коробок» дякую, Пітоне! Без питань, свій!

Відбили ми тоді танкову атаку по флангах, спалили трьома «джавелінами» дві «коробки», решту назад здали. А нас після цього ще жорсткіше накрило артою. Поранило мене осколками, коли прилетіло поруч. Ноги посікло, відкритий перелом руки, але пацани витягли — три кілометри на собі волокли до машини парамедиків. А потім до Дніпра відправили, в госпіталь.

Лежу я в палаті, «кайфую» після третьої операції. Той, хто після таких замісів живий залишився, зрозуміє… Чистий, умитий, тільки трохи в гіпсі та бинтах, та трубочок усяких оберемок з-під ковдри. Тут стукіт у двері палати. Заходить… син. У халаті лікарняному. На милицях — нога в гіпсі.

Я, звісно, лаяв його матюками. Крізь сльози… Обіймаючи здоровою рукою. Син пішов в армію через два тижні після мене. Своїй мамі, моїй дружині, заборонив говорити про це. Звісно, пішов в оператори БПЛА, зараз такий ВУС (військово-облікова спеціальність, — Ред.) у Збройних силах наймодніший і найрозумніший.

- Па, ти-то не сильно матом лайся, добре? А то мама почує, вона цього не любить, — шепнув мені Льошка на вухо, коли я його, обіймаючи, лаяв. І ще встиг мені синочок сказати, що його нещодавно зачепило, теж осколком. У ногу.

- Та я вже все чула, за матюки відповість твій татусь, — у дверях стояла моя дружина. У білому халаті, сувора. Але теж сльози текли по щоках.

Та й як кохана могла залишитися вдома? Коли чоловіки на фронт пішли? Призвалася Аня за добу, після відходу Льошки добровольцем. За фахом — хірургом-травматологом.

Теж спеціальність затребувана.

На відміну від моєї — історичної. Я взагалі-то викладачем історії був у харківському виші. Як вчений спеціалізувався на пізньому середньовіччі, мій коник — англійська Війна Троянд. Тому й позивний Ланкастер (Ланкастери — бічна гілка династії Плантагенетів, символом якої була червона дамаська троянда. Представник її Генріх VII заснував нову династію — Тюдорів, яка правила Англією до 1603 року, — Ред.). Рідкісний позивний, мало хто знає, що це. Але син точно пам'ятає. Я йому з дитинства замість казок історії про лицарів і лучників Війни Троянд на ніч розповідав…

Визначив мене з ходу того дня, почувши, як його комроти когось по рації Ланкастером називає. Ху із ху, так би мовити.

Ось такий збіг обставин».

Записав Георгій Ак-Мурза