Селфі з Червоною Шапочкою. Одеська Опера навчила дітей розбиратися у сценічному мистецтві  

Дитяча програма «Подорож маленького музиканта» в Одеському національному театрі опери та балету красиво пішла на канікули після ювілейної, 20-ї вистави.

Камерний простір «Бельетаж» став майданчиком для показу фрагментів балетних постановок студії заслуженої артистки України Світлани Антипової «Пітер Пен» і «Червона Шапочка», де поряд з маленькими артистами виступали солісти театру.

Вадим Круссер став чудовим завзятим Пітером Пеном, який нізащо не хоче дорослішати. Після закінчення вистави дітлахи залюбки селфілися не лише з Червоною Шапочкою, а й із грізним Вовком, образ якого блискуче втілив молодий соліст Андрій Кунтиш. А заслужений артист України Сергій Доценко запропонував дітям словами передати суть жестів пантоміми, і в них вийшло!

«Бельетаж» не передбачає великої дистанції між артистами і публікою, дітям можна підходити до музикантів, ставити запитання. Але сьогодні вони самі відповідають на запитання, немов складаючи іспит. Розповідають співачці Юлії Терещук, якими бувають оперні голоси, що за інструмент такий рейнстик, навіщо потрібна програмка вистави. За правильні відповіді вручають сертифікати про те, що дитина прослухала курс освітньо-мистецької програми. А у вересні дітей знову запросять в оперу, але повторення не буде, розкриють нові теми, благо вони невичерпні.

«Робота театру — це велика вибудувана система, яка спланована в розрахованій на п'ять років програмі нашої генеральної директорки та художньої керівниці Надії Бабич, — каже провідниця у світ мистецтва Людмила Сергійчук. — Ключові, магістральні напрями цієї програми — це і першопрочитання творів українських авторів, і виховання свого глядача. У червні ми представимо прем'єру дитячого балету «Дюймовочка» на музику Юрія Шевченка. Проєкт «Мандрівка маленького музиканта», авторкою, ведучою та координаторкою якого я є, передбачає елементи екскурсії, тобто, знайомства з театром з акцентом на його неймовірній красі. Тому я завжди зустрічаю і вітаю дітей у фойє. Спочатку ми думали, що прийде не більше 20-30 зацікавлених людей, наскільки я знаю, в інших оперних театрах України такого формату немає. Але приходять 100 і більше, цілі сім'ї з бабусями і дідусями, батьками, дітьми, які не очікують такої теплої особистої зустрічі».

Одна панянка трьох з половиною років на виході плакала, хоче тут жити, адже в театрі так гарно і цікаво. Разом із нею плакала вся сім'я, але хіба театр винен, що в ньому так добре?!

«Також у нас присутні перформанс, інтерактив та пізнавальна частина, ми повідомляємо яскраві факти, які обов'язково будуть цікаві, — розповідає Людмила Олександрівна. — «Жодної секунди не було нудно», — стверджують глядачі. Буває, у залі можна поспостерігати за ходом репетиції. За традицією, рахуємо до десяти, і спеціально на честь приходу наших гостей вмикається люстра. Навіть коли нам заважала повітряна тривога, ніхто не здавав квитки. Ми знайомили з артистами опери, балету, оркестру, гримерами, костюмерами, дитячими колективами — хорами «Перлинки Одеси» і «Зернятко», хором і ансамблями ліцею імені Столярського, зразковим хореографічним ансамблем «Фуете». Заглядали за лаштунки, щоб відчути красу народження вистави. Була приголомшлива програма, в якій брали участь кілька виконавців нашого оркестру на ударних інструментах, і малюкам було дозволено теж пограти. Одна з мам мені сказала: «Якби в моєму дитинстві були такі програми, я б стала музикантом!».

Авторка — Ірен Адлер, фото Володимира Андрєєва