Сеньйор-переможець: як одеський шахіст підкорив місто святого Франциска

Українські спортсмени, попри воєнний час та економічні труднощі, продовжують гідно нести прапор своєї держави та підкорювати нові вершини. Не відстає від молодших колег і одеський шаховий метр, міжнародний майстер Валентин Богданов. Попри поважні 75 років, він зібрав валізу та відправився до італійського Асізі, де взяв участь у чемпіонаті світу серед сеньйорів. Валентин не став дотримуватися відомого принципу «головне – це участь» і переміг у турнірі.

В інтерв’ю «Думській» майстер розповів про проблематику сучасних шахів, про двобій з російським шахістом та про скандальне протистояння Корчной-Петросян в Одесі.

За походженням Валентин Богданов не є одеситом. Він народився у далекому Сибіру у 1947 році, вищу освіту здобув у Москві. В 1972 році за розподіленням був направлений до Одеси, де почав працювати тренером у Комплексній дитячо-юнацькій школі з шахів та шашок. Вже 50 років поспіль він працює тут старшим тренером та готує майбутніх чемпіонів.

«СІВ ТА ПОЇХАВ«

»Думська». Валентине Фомичу, давайте спочатку власне про сам турнір, який має дуже цікаву назву – Чемпіонат світу серед сеньйорів. Як ви потрапили до далекої Італії, на батьківщину знаменитого Франциска Асізького?

Валентин Богданов. Ну як «потрапив» — сів та поїхав власним коштом. Річ у тому, що у подібних турнірах я беру участь вже не вперше, проте цей турнір був особливим. Попередні два роки він не проводився через пандемію Covid-19, тож довгенько я не бачив знайомих облич – було дуже приємно.

«Д». Наскільки мені відомо, вікова категорія 75+ була введена вперше.

В.Б. Так, раніше все це називалося чемпіонатом світу серед ветеранів у категорії «60+», але гравці найбільш поважного віку почали жалітися, що їм важко грати з «молодими». Врешті-решт організатори розділили змагання на категорії «50-65» та «65+», а у цьому році виокремили ще категорію «75+». В нашій категорії було майже 50 учасників.

«Д». І ви в ній були наймолодшим учасником.

В.Б. Ну, одним із наймолодших.

«Д». А які були найповажніші за віком сеньйори?

В.Б. Одному майстрові було 88, а легендарній Нонні Терентіївні Гапріндашвілі – 81.

Р.Б. Як проходив турнір?

В.Б. Одинадцять днів, одинадцять партій по п’ять годин, за результатами яких я і став чемпіоном.

«Д». Це перший такий успіх для вас?

В.Б. Раніше на чемпіонатах світу я діставався п’ятої сходинки, а у 2016 році став чемпіоном Європи.

»ЯКБИ НЕ ПЕРЕМІГ РОСІЯНИНА, МЕНЕ Б НЕ ЗРОЗУМІЛИ«

»Д». Валентине Фомичу, зараз непросте питання: ви росіянин, який півстоліття живе в Одесі…

В.Б. Ви знаєте, у мене тут немає ніяких протиріч. Вже років двадцять я ставлюся до Путіна зі стійкою антипатією, навіть з ненавистю, а російську федерацію, як і СРСР вважаю імперією зла. Щодо своєї національності, то від того, що я росіянин, я не відчуваю ані гордості, ані неповноцінності. Проте й від останніх глобальних антиросійських тенденцій не в захваті.

«Д». У шахових турнірах завжди було багато російських представників. Як цього разу?

В.Б. Дійсно, раніше їх було набагато більше. Але після того, як росіянам заборонили виступати під національним прапором, кількість зменшилася. На цьому турнірі було сім чи вісім осіб під прапором ФІДЕ.

«Д». Довелося зіграти з кимось?

В.Б. Так, була в мене партія з представником Росії. Слава Богу, я переміг, бо в іншому випадку мене б не зрозуміли.

Р.Б. Ви хвилювалися?

В.Б. Та ні, я знав, що мій рівень вищий.

»ПІД ЧАС ТУРНІРУ НАВІТЬ КЕЛИХ ПИВА СОБІ НЕ ДОЗВОЛЯЮ«

»Д». Валентине Фомичу, з чим взагалі можна порівняти шахову партію?

В.Б. Скажу просто – це величезна напруга. Під час партії шахіст може схуднути на кілька кілограмів, не менше, ніж боксер за поєдинок. Треба пам’ятати, що крім п’яти годин партії не менше часу йде на підготовку, тобто під час змагань я приділяю шахам не менше десяти годин. Звісно, це виснажує.

«Д». В такому випадку в мене питання: як ви знімаєте напругу? Може щось випиваєте?

В.Б. Чай або не чай? Алкоголь під час турніру не вживаю, навіть келих пива не дозволяю, хоча багато хто саме так і знімає напругу. Взагалі-то зараз це нечасто буває, а от раніше алкоголь дійсно був одним з головних способів розслабитися.

«Д». Чому ситуація змінилася?

В.Б. Взагалі-то шахи дуже помолодшали. Раніше спортсмен у 40 років – це був самий цимес, сьогодні шахіст в цьому віці вже починає йти на дно. Грати з молодим спортсменом значно важче, це природний факт, мозок молодого працює швидше та краще тримає цифри.

«Д». Скажіть, а бувають взагалі партії, де шахіст відпочиває душею?

В.Б. Ні, може в тенісі таке є, але не в шахах.

Б. Є в Одесі таке культове місце, як Соборка. Як ви оцінюєте рівень місцевих шахістів?

В.Б. Чесно кажучи, я ніколи не грав на Соборці, тому оцінювати рівень не можу. Але знаю, що раніше там товклися й професійні спортсмени з метою підзаробити.

«Д». А вам не хотілося підзаробити?

В.Б. Ні, я працюю старшим тренером та живу на свою зарплатню.

«Д». Яким був ваш шлях до світу шахів?

В.Б. Грати почав у шість років, сам навчився, потім почав читати підручники з шахів. В спеціалізовану школу я не ходив, а до вишу вступав вже як кандидат у майстри спорту.

«Д». Мені здавалося, що професійними шахістами стають в основному вихованці шахових шкіл.

В.Б. Як правило, так. Мій приклад досить рідкісний.

«НА ЗАХОДІ МАЛО ХТО ЙШОВ У ПРОФЕСІОНАЛИ«

»Д». Ви прибули до Одеси у 1972 році. Якою ви її запам’ятали?

В.Б. Колоритне місто. З того часу, до речі, цього колориту вже майже не залишилося.

«Д». А що саме ви маєте на увазі?

В.Б. Це і говірка, і поведінка. Розумієте, це все ж формується з дитинства, в тих двориках, у школах з мудрими єврейськими вчителями.

«Д». Чому на вашу думку, саме СРСР дав світові стільки чемпіонів?

В.Б. Річ у тому, що СРСР бути шахістом було надзвичайно престижно. Наведу один приклад: був дуже талановитий хлопець, вигравав чемпіонат України, так би мовити, подавав великі надії. Але потім вступив до Ходильного інституту, став інженером та кинув шахи. Так от тоді його вчинок виглядав дуже дивним: людина, обираючи, ким стати, гросмейстером чи інженером, практично завжди обирала перше. А от на Заході вже тоді інженер – це був middle class, а гросмейстер – ні. Там дуже мало хто ставав професіоналом. Це було малоперспективно та непрестижно.

«Д». Хто найбільш знаменитий шахіст, з яким вам доводилося грати?

В.Б. Дворазовий чемпіон СРСР Лев Псахіс.

«Д». З легендами не грали?

В.Б. Якщо ви кажете про таких, як Карпов чи Каспаров, то ні. Я брав участь цих поєдинках, як секундант їх опонентів.

«Д». Скажіть, Валентине Фомичу, а чи правда, що Каспаров та Карпов били один одного ногами під столом?

В.Б. Про це я нічого не знаю. А от поєдинок між Віктором Корчним та Тиграном Петросяном в Одесі я бачив на власні очі, і дійсно, це було. Річ у тому, що Петросян мав звичку розхитувати ногу, коли у партії зростала напруга. Можливо, він випадково вдарив Корчного. Той, певно, відповів, була словесна перепалка і тоді Корчний кинув: «Ви хапаєтесь за свій останній шанс». Це розлютило Петросяна, матч було зірвано, він відмовився грати.

«Д». А щодо власного досвіду? На вас намагалися якось тиснути.

В.Б. Нічого подібного не було. Але звичайно були випадки, коли партнер робить все, щоб тобі було некомфортно думати.

«СЬОГОДНІ ГОЛОВНА ПРОБЛЕМА – БОРОТЬБА З ЧИТЕРСТВОМ«

»Д». Це було багато років тому, а я сьогодні справи зі скандалами в шахах?

В.Б. Сьогодні головна проблема – це боротьба з так званим читерством. Це коли гравець під час партії отримує підказки від комп’ютерної програми.

«Д». А хіба перед партією гравців не сканують?

В.Б. Сканують, але якось примудряються, хто у вухо щось засуне, хто у шкарпетку, було й таке. Ось недавно Магнус Карлсен звинуватив у читерстві американського гросмейстера Ханса Німана, а це найвищий шаховий рівень.

«Д». Я знаю, що ви не лише тренер та шахіст-практик, а ще й шаховий теоретик. У вас є власні книжки.

В.Б. Так, я автор чотирьох книжок, три з яких присвячені дебютам, одна – ендшпілям.

«Д». Ви писали їх для власного задоволення, чи було замовлення?

В.Б. В трьох випадках я підписував контракти з британським видавництвом, а останню книгу писав під час пандемії просто так, часу було багато. Але нещодавно і її видали.

«Д». І наостанок питання: на що ви витратили свій гонорар за перемогу у чемпіонаті?

В.Б. Його вистачило на покриття половини власних витрат на участь у чемпіонаті в Асізі.

Розмовляв Ростислав Баклаженко