Серцевий арт та «Револьвер Люцифера». Одеситка пише книжки та створює модний одяг

Дизайнер Даніїл Гуляєв розповідає, що чекати від нього треба провокаційну колекцію кастомних піджаків, створених разом із модним домом Маrina Vladi. Матеріали використовуються найрізноманітніші, як і оздоби, а в цілому автори зберігають інтригу. Відбудеться й «серцевий» перформанс.

«Все, що робить художник своїми руками, робиться від чистого серця, — додає ясності Даніїл. – Сьогодні багато спеціалістів у сфері моди відмовляються працювати, опускають руки, але є й люди, котрі, незважаючи ні на що, намагаються робити, розвиватися».

«Дизайнери – за умовою креативники, мені це цікаво, а масмаркет зовсім нецікавий, — додає Жанна. – Ми поставили перед собою завдання зібрати кошти на відбудову старовинного собору в Кам’янці, де обвалилася стеля. Одесити та мешканці області люблять робити креативні проєкти та фотосесії на руїнах, логічно подбати про те, щоб ці будівлі були законсервовані і надалі не руйнувалися. Ми хочемо для початку розчистити внутрішню частину собору, вивезти це каміння».

Одна з фестивальних подій пов’язана з літературою. Це презентація психологічного трилера Janet Lim «Револьвер Люцифера». Жанна Клімова під вищевказаним псевдонімом вже випустила кілька романів, про це знають, і ми не будемо приховувати, що знаємо це. Просто в іпостасі письменника у неї ось таке ймення.

«У цій книзі багато посилань на історичні події та наукові дані, — каже автор. – Знаю, що за моїми книжками багато дівчат вчиться, як будувати стосунки з чоловіками. А чоловіки, в свою чергу, отримують розуміння, як може випасти розклад, якщо припускатися розповсюджених помилок щодо дівчат. Книжку написано від особи, власне, Люцифера, це його роздуми в процесі перебування поміж людьми, зазнаючи різних почуттів при цьому. Там є моя інтерпретація Біблії, я як людина, що вчилася в духовній семінарії, але вигнана з неї, добре знаю цей текст. Це ще й антиутопія, що пропонує різні версії розвитку світу».

За давніх часів таких яскравих, харизматичних красунь, як Жанна, побоювалися, вважали відьмами. А дарма, справжні відьми досить-таки бридкі баби.

«У нас заявлено понад 30-ть учасників, — розповідає Жанна Клімова. – Намагаюся знаходити або дуже креативних людей, або тих, хто може створювати дещо креативне, затягувати їх у процес. Художниця INAYA Asya вже не вперше бере участь в цьому проєкті. І чим більше ми розвиваємо фестиваль, тим більше з’являється робіт, створених спеціально для нього. Тема серця, яку я переношу з країни до країни, з фестивалю до фестивалю, продовжується. Митці різних країн, різного віку й рівня відтворюють символ серця. Серце художника дарується світові».

Цифровий живопис Кирила Куленка також буде показано в фестивальній програмі. INAYA Asya, яка з початку війни проживає в Португалії, приїхала до Одеси для участі в фестивалі. Інша учасниця, Світлана Ушанова, приїздить із Берліну.

«Я представляю картину з зображенням серця, викладеного пайєтками, — розповіла Ася. – Буде ще диптих в тій самій техніці, але там інша текстура та дещо інші матеріали. У нас із Жанною в планах зробити фестиваль в центрі Лісабону. Вже веду перемовини щодо локації на узвишші, звідкіля відкривається гарний вид на місто. Всередині це приміщення не таке вже велике, проте певна вінтажність надає йому свого шарму, воно несе свою історію. Якщо ми зі своєю командою приїдемо туди й влаштуємо колаборацію з локальними митцями, це приверне увагу».

«Я проводила івенти в Варні, в Берліні, в Нью-Йорку, — говорить Жанна. – Причому в Нью-Йорку я тоді не знала нікого, окрім Лесі Верби, а тепер з’явилися зв’язки, там вже досить велике ком’юніті, можна зробити щось масштабніше. До речі, Лесині роботи теж беруть участь у фестивалі, вона їх нам передала. У Берлін ми заходили своєю бандою, там підтягнулися письменники зі Штатів, фінські діджеї, дівчинка з Парижу зі своєю короткометражкою, всі прагнуть продовження. Лісабон – артистичне місто, будемо вливатися. Наші художники із зусиллями вливаються в європейські мистецькі кола, будемо завойовувати серця, об’єднуючися з колегами з різних країн».

Авторка Ірен Адлер, фото Олега Владимирського