Їх майже мільйон, і всі вони дуже різні, хоч і носять приблизно одну й ту саму форму.
Вони просто зараз під проливним дощем переправляються на лівий берег Дніпра на Херсонщині, виживаючи під ворожим артогнем, ударами КАБів і FPV-дронів.
Б'ються з ворогом у промзоні Авдіївки. Утримують позиції біля Бахмута. Мерзнуть у стиглих окопах на кордоні з рф у Сумській області. Збивають «шахіди» над Одесою і бомбардувальники над Чорним морем. Вдивляються почервонілими від недосипання очима в екрани локаторів. Виводять безекіпажні морські апарати прямо в борт російського корабля. Закладають вибухівку десь на залізничних рейках у сибірській глушині. Ведуть на граничній низькій висоті вертоліт. Наносять останні зміни ситуації на карти. Ремонтують техніку. Возяться з боєприпасами на складі. Сортують форму. Готують їжу для товаришів по службі. Заповнюють тисячі папірців.
Здобувають перемоги і, на жаль, помирають. А ще кричать від болю на полях битв і в госпіталях. Мучаться і торжествують. Відчувають дикий страх перед майбутнім і радість від звершеного. Сумують за сім'ями і бояться за них. Ненавидять ворога. І люблять те й тих, кого захищають. Свою Україну.
Їх майже мільйон! Солдатів і матросів, курсантів, сержантів і старшин, офіцерів, генералів і адміралів, цивільних працівників. Юнаків і дівчат, зовсім зрілих чоловіків і жінок. Людей різного походження. Більшість — вихідці з інших професій, які ще вчора займалися чимось зовсім мирним: програмісти, бізнесмени, інженери, лікарі, вчителі, журналісти…
Всі вони сьогодні — найголовніша державна інституція, єдиний справжній союзник України (вибачте за перефраз). Наші захисники!
Люди, які вчинили неможливе, кинули виклик величезній армії збожеволілої імперії з ядерною зброєю і зупинили її. Й не просто зупинили, а відкинули. Противник відступив з українського Полісся, так і не зумівши з наскоку захопити столицю. Панічно втік із Харківської області, кидаючи танки і бронетранспортери. Залишив херсонське правобережжя. Очистив усю північно-західну частину Чорного моря, а зараз боїться заводити надовго свої кораблі в окупований Севастополь.
Так, останні події на фронті не дають приводу для радості, але ж це не скасовує звершеного ними! Титанами XXI століття, супергероями, які, до речі, носять плащі — плащ-намети.
Нам давали три дні, максимум пару тижнів. А ми тримаємося вже скоро два роки. І це - колосальне досягнення. Великий подвиг, що триває! Історія, яка твориться на наших очах.
Сьогодні офіційний День Збройних сил, і редакція щиро вітає своїх захисників зі святом і просить берегти себе. Але ми вважаємо, що з кінця лютого 2014 року кожен день — це день українських воїнів. Просто тому, що для нас ці дні настають тільки завдяки їм. Їхній самовідданості, праці. І так, пролитої крові.
Пам'ятаємо всіх. Віримо у Збройні сили. Знаємо, що
Україна обов'язково переможе!
Автор — редакція «Думської»