Шахи на татамі: як одесит став чемпіоном Європи з джиу-джитсу  

Одеські спортсмени в умовах повномасштабного вторгнення продовжують відстоювати честь України на міжнародних змаганнях. Буквально днями у Франції завершився чемпіонат Європи з бразильського джиу-джитсу. Переможцем у категорії 30-35 років став наш земляк Юрій Драгонер.

Вигравши чотири сутички з чотирьох, він уже вдруге привіз до Одеси золоту медаль. В ексклюзивному інтерв'ю «Думській» він розкрив секрети своїх успіхів, розповів про те, чому цей чемпіонат став для нього особливим, і як джиу-джитсу допомагає у вуличних протистояннях.

З ГЛИБИНИ СТОЛІТЬ

Історія джиу-джитсу сягає корінням середньовічної Японії, хоча деякі дослідники знаходять її витоки в часах набагато більш ранніх. Так чи інакше, але 1532 року військовий тактик і правитель провінції Мімасака Хісаморі Такеноуті об'єднав різні прийоми, які використовували в ближньому бою в ситуаціях, коли зброя виявлялася неефективною. На відміну від китайців і корейців, які практикували ударні техніки, малопридатні проти обладунків, японці зробили ставку на кидки, захоплення і удушення. Таким чином, джиу-джитсу стало максимально прикладним видом єдиноборств, спрямованим на оборонний компонент.

Що ж стосується бразильського джиу-джитсу, то ця школа зародилася на початку ХХ століття і набула популярності в 1990-ті. У ній остаточно зникли удари, і фактично це новий стиль боротьби. Наразі змагання проводяться тільки з бразильського дзюдзюцу.

Юрій Драгонер народився 1 квітня 1988 року в Одесі, у джиу-джитсу прийшов у віці дев'яти років. Згодом заснував клуб Black Gi Sport, став тренером, не припиняючи виступати на всеукраїнській та міжнародній арені.

У джиу-джитсу є п'ять поясів, що регламентують рівень спортсмена: білий, синій, пурпурний, коричневий і чорний. У 2020 році наш співрозмовник виграв чемпіонат Європи за пурпуровими поясами, і ось зараз повторив успіх за коричневими.

ПЕРЕМОГА ЗА ХЛОПЦІВ НА ФРОНТІ

«Думская». Юрію, як для вас проходив чемпіонат Європи у Франції?

Юрій Драгонер. У моїй віковій категорії було одинадцять учасників, загалом у мене було чотири сутички з двома французами, американцем і фінал із грузинським спортсменом. Він минулого року був чемпіоном Європи.

«Д». Було складно боротися з таким майстром?

Ю. Д. У джиу-джитсу дуже важливо нав'язати ініціативу, бо якщо ти її втратив, то перехопити назад дуже складно. Тому я одразу був активним, зарядженим на перемогу, нав'язав противнику свою тактику, долаючи численні пастки. Не дарма джиу-джитсу називають «шахами на татамі», там є величезна кількість комбінацій і хитросплетінь, тактичних ходів. Зрештою я переміг, тому що був активнішим.

«Д». Скажіть, Юрію, як позначився на вашому настрої той факт, що Україна перебуває у стані великої війни?

Ю. Д. Безпосередньо позначилося. Річ у тім, що чимала кількість моїх учнів, яких я виховував із чотирьох-п'яти років, сьогодні воюють у лавах Сил оборони України. І тренери воюють. Тому для мене було особливо важливо, щоб на п'єдесталі розвивався наш, український прапор. Це за наших хлопців, які захищають батьківщину.

«Д». А чи були на змаганнях російські спортсмени?

Ю. Д. У моїй категорії ні, але якихось представників російських клубів я там бачив. Зрозуміло, ніякого спілкування не було.

«Д». Ви виступали в чорному кімоно. Це принципова позиція, пов'язана з війною?

Ю. Д. Ні, просто спочатку спортсмени нашого клубу виступають у чорному кімоно. Тут немає жодного натяку на агресію, просто нам хотілося якось виділятися.

«Я ДОБРЯК, АЛЕ В БІЙЦІ ПОЧУВАЮСЯ ЯК РИБА У ВОДІ»

«Д». Наскільки я розумію, участь у турнірі — це за власний рахунок?

Ю. Д. Так, джиу-джитсу не є олімпійським видом спорту, це комерційний спорт. Люди беруть участь на свої кошти або на гроші спонсорів, які, на щастя, є. 

«Д». Юрію, скажіть, вам як дворазовому чемпіону Європи джиу-джитсу коли-небудь допомагало у вирішенні побутових конфліктів?

Ю. Д. Так, і не раз. Я за своїм характером добряк, проте захист сім'ї та друзів у пріоритеті. Можу сказати, що в житті вистачало вуличних конфліктів, коли доводилося застосовувати силу. І щоразу я почувався як риба у воді. Помічав, що я спокійний і холоднокровний, можу приймати ті рішення, які робили мене переможцем сутичок. Ні, я не бив людей, але робив усе, щоб, скажімо так, примусити їх до миру, погасити ситуацію, унеможливити подальшу агресію.

«Д». Але ви не можете не погодитися, що сутичка на татамі і вулична бійка — зовсім різні речі…

Ю. Д. Абсолютно згоден, ба більше, скажу, що є люди, чудові спортсмени, майстри, які у вуличній бійці не зможуть навіть кулак стиснути для свого захисту або захисту близьких. Просто такі люди.

«Д». Тобто професійне заняття джиу-джитсу не дає гарантованого захисту від лиходіїв у темному провулку?

Ю. Д. Немає взагалі нічого гарантованого, але є певні тенденції. Людина, яка займається професійно бойовим єдиноборством, апріорі має кращу реакцію, загострені почуття. Але тут багато що залежить від того, як і заради чого ти цим займаєшся. Коли людина ставить перед собою спортивні цілі, готується до турнірів, то перед і під час сутичок вона фактично переживає приблизно те, що може чекати на неї у вуличній бійці. Це стрес, це необхідність приборкати свої почуття. Водночас є маса людей, які роками тренуються в залах, б'ють по грушах, але не спарингують, і у вуличній бійці вони можуть опинитися у вкрай скрутній ситуації.

«Д». Вулична бійка рідко буває чесною, хтось може бути з ножем у руці…

Ю. Д. У таких ситуаціях не потрібно проявляти героїзму, потрібно якомога швидше уникнути зіткнення…

«Д». Тобто просто втекти?

Ю. Д. Саме так. Ніж - це страшна зброя. Звісно, досвідчені спортсмени мають кращі шанси, але загалом швидкість нанесення ударів ножем висока, шкода колосальна, часто летальна.

«ЗАВДАННЯ ДЖИУ-ДЖИТСУ — НЕ ВБИТИ, А ЗНЕШКОДИТИ»

«Д». А які види єдиноборств, на вашу думку, найбільш придатні для самозахисту людини в умовах побутового конфлікту.

Ю. Д. Ну, наприклад, тайський бокс. Це дуже насичена ударна практика, інша річ, що професійне заняття ударними видами спорту, на мій погляд, це знущання над організмом. Багато тайбоксерів, які не особливо брали участь у змаганнях, уже в тренувальному процесі отримують масу травм, тому що це пов'язано із системними ударами.

«Д». Але ж і джиу-джитсу спочатку було прикладним єдиноборством, спрямованим на самооборону…

Ю. Д. Саме так, але його завдання — не вбити, не покалічити, а знешкодити, знерухомити, позбавити можливості нападати. Ми зі своїми учнями періодично відпрацьовуємо й ударну практику, але дуже дозовано. Джиу-джитсу — не агресивний вид спорту, він дає фізичний і духовний розвиток, приносить людям радість, дає системність мислення. Дуже часто до мене приводять розпещених дітей, непосид. І моє завдання як тренера розставити пріоритети, дати їм точки опори. На першому етапі — це гордість з боку батьків за своїх чад, у більш дорослому віці — вже складніша система координат.

«Д». Джиу-джитсу — це заради задоволення чи все-таки спорт вищих досягнень?

Ю. Д. Я вважаю, що спорт без поставлених цілей не має сенсу. Це нудно. Ми намагаємося ставити хлопцям цілі, щоб вони їх досягали. Тільки тоді це перетворюється на захопливу подорож і приносить людині радість.

«Д». Юрію, що далі? Які плани?

Ю. Д. Тренувати дітей, готувати щасливих людей. Ви знаєте, це дуже приємно, коли дитина, яку я взяв в учні в десять років, сьогодні тренер у нашому клубі. У нас підростає прекрасне покоління, яке за чотири-п'ять років задаватиме тон у бразильському джиу-джитсу.

«Д». А які ваші спортивні амбіції?

Ю. Д. Чемпіонат світу в Абу-Дабі, це вже в чорних поясах. Дуже розраховую на допомогу тренерського складу і спортсменів нашого клубу Black Gi. Без їхньої допомоги я б не зміг перемогти у Франції.

Розмовляв Ростислав Баклаженко