Штрафи за використання російської мови в шкільних чатах: мовний омбудсмен погрожує санкціями, але карати батьків не зможуть
Вимагати від дітей та батьків використання української мови у шкільних чатах — нова офіційна рекомендація мовного омбудсмена, підкріплена нагадуванням про значні штрафи. Такі попередження викликали чимало суперечок і побоювань. «Думська» отримала роз'яснення від представниці омбудсмена та юристів.
Спойлер: батьки можуть зітхнути з полегшенням. Покарати їх за повідомлення російською чи іншою мовою не вийде, а ймовірність отримати штраф за листування в месенджерах близька до нуля.
Усе почалося з того, що Уповноважена із захисту державної мови Олена Івановська оприлюднила практичну пам'ятку для педагогів. У ній вчителям рекомендують вимагати використання української мови не лише на уроках, а й на перервах, у позакласній роботі, а також у шкільних чатах — як від учнів, так і від їхніх батьків.
«Навчальний процес є цілісним і не обмежується лише тривалістю уроку. Він охоплює виховну, організаційну та позакласну діяльність, спілкування з учнями та батьками — як на території школи, так і за її межами. Обговорення організації навчального процесу в месенджерах і чатах є складовою публічної сфери освіти», — йдеться в документі.
Міська влада ситуацію не коментує, мовляв, рекомендації омбудсмена для вчителів — абсолютно не їхня сфера відповідальності.
Як пояснила «Думській» представниця мовного омбудсмена в Одесі Анна Неруш, питання адміністративної відповідальності (попередження або штрафу) за порушення законодавства про державну мову може виникати виключно після встановлення складу конкретного правопорушення у передбаченому законом порядку.
«Усе залежить від конкретних обставин, — продовжує Неруш. — Хто та з якою метою створив цей чат? Хто є його учасниками? Чи беруть у ньому участь педагогічні працівники або адміністрація закладу? Що обговорюється в чаті? Чи стосується спілкування освітнього процесу? Якщо комунікація є частиною освітнього процесу, на неї поширюються вимоги щодо застосування державної мови. Якщо це приватне спілкування — мовний закон на нього не поширюється. Наостанок нагадаю, що частина третя статті 55 Закону України «Про освіту» зобов'язує! батьків виховувати у дітей повагу до державної мови».
Гарячу тему миттєво підхопили різноманітні, здебільшого анонімні, пабліки. Втім, лякливі дописи про штрафи для батьків чи дітей — не більше ніж хайп на гостру тему, кажуть юристи. Тонкощі застосування цих норм «Думській» роз'яснила правознавиця Анастасія Кузнєцова.
За її словами, фінансові санкції стосуються виключно посадових осіб і педагогів, але аж ніяк не батьків чи школярів.
«Головний нюанс полягає в тому, хто саме пише в чаті. Для вчителів та адміністрації школи робоче листування — це пряме виконання службових обов'язків. Якщо педагог веде його недержавною мовою, його можуть оштрафувати абсолютно законно. А ось на батьків ці правила не поширюються — вони не є працівниками навчального закладу чи державними службовцями. Законодавство регулює публічну сферу, але не приватне спілкування громадян. Примусити батьків писати виключно українською або оштрафувати їх омбудсмен не має права», — пояснила Анастасія Кузнєцова.
Також експертка підкреслила, що штрафи не накладаються автоматично: процедура вимагає офіційної скарги, проведення перевірки та складання протоколу щодо конкретного педагога.
Таким чином, для вчителів дотримання мовного режиму в месенджерах — це законний обов'язок, тоді як для батьків заклик омбудсмена має виключно рекомендаційний характер.
Юридичний оглядач «Думської» Олександр Іванов звертає увагу ще на одну проблему — технічні та процесуальні аспекти доведення вини в месенджерах.
«Необхідно враховувати статус платформ, на яких створюються ці групи. Viber, Telegram, WhatsApp — усі вони перебувають поза українською юрисдикцією, тому формально листування там не ведеться на території України й не підпадає під пряму дію нашого законодавства. Крім того, у Кодексі про адміністративні правопорушення, на відміну від Кримінально-процесуального кодексу, відсутня чітко прописана процедура фіксації доказів в інтернеті. Прив'язати конкретне повідомлення до конкретної особи в адміністративному процесі юридично вкрай складно, тому реальне притягнення до відповідальності в таких випадках викликає великі сумніви», — зазначив експерт.
Авторка — редакторка «Думської» Алія Замчінська
СМЕРТЬ РОСІЙСЬКИМ ОКУПАНТАМ!
Помітили помилку? Виділяйте слова з помилкою та натискайте control-enter
Хорошо что эта мовная Parteigenosse не начнет скоро выдавать предписания каким языком пользоваться при занятии взрослых и не только интимом?? идиоты сказочные пусть у нас президент просроченный и не сповна розуму пусть у нас Конституция на менопаузе в период ПМС в истерии коматозе.. но пока вы придурки не перепишите ст. 10 Конституици Украины все это лишь бурная имитация по языковому вопросу поскольку украинизация насильственная и Законы мовные и нормативные акты не согласованы (по целесообразности) со ст. 10 Конституции то это все фенита ля комедия я не против украинского языка культуры и социума, но я против- когда в интересах сиюминутной выгоды показухи авралов и вказивок работают вопреки законам и Конституции..это все называется плоды ядовитого дерева..перегибы мягко говоря, и ошибки так сказать власти и кидание то в одну сторону то в другую крайность..
Бурної імітації не було, влада антиукраїнська, усюди панує мерзенний, узкогаварящий кацап! Але ж, stap by stap, українці усюди складають більшість населення, які поступово прокидаються від московитського фашизму! Вкотре нагадаю, в Одесі 62 % українців, 29 % московитів, потрібні відповідні закони, що би Одеса та країна в цілому стали українськими!
Якби українська мова не мала значення, то її російська влада не забороняла біля 400 разів за всі роки спільного існування українців з росіянами в єдиних державних утвореннях. А сьогодні взагалі нічого українського на росії не залишилося, незважаючи на те що на росії мешкають мільйони українців. Захист рідної мови — це свята справа.
То есть вы, Петр, предлагаете поступать как злобные кацапы, применять их антиевропейские методы, вышибать клин клином? Как были вы, Петр, советским человеком и свидомым комми, так вы им и остаетесь, хотя и надели вышиванку и шаровары.
Хватит врать Неравнодушный. Никто мову в Одессе не запрещал. Полная брехня. Наоборот навязывание. Чтобы все изучали. Со 2 по 10 класс. И книги в магазинах только на мове. Экзамены ты мог на мове сдавать.
Великолепный, твой любимый путин говорил после захвата Крыма о том что там будет 3 государственных языка. И что в итоге стало? Врёт как дышит. А ты ему веришь?
Історія української мови — це багато в чому історія боротьби за право просто існувати. Її обмежували в школах, у книгодрукуванні, в державних установах, у церкві й театрі. Особливо жорсткою була русифікація за часів Російської імперії та СРСР: українську не просто відсували на другий план, а робили все, щоб у людей навіть не виникало бажання нею користуватися публічно. Спершу з'являлися циркуляри, потім вони перетворювалися на закони, а закони вже закріплювалися через шкільні програми й повсякденну адміністративну практику. Ми й досі маємо справу з наслідками — коли, наприклад, у великому місті важче знайти книгарню з українськими виданнями, ніж кав'ярню. Тому називати відновлення української мови «дискримінацією» російськомовних громадян — щонайменше нечесно. Ніхто не забороняє людям пам'ятати свою мовну історію чи розмовляти так, як їм зручно вдома. Йдеться про інше: щоб українська нарешті перестала бути мовою для довідок і формальностей, а стала мовою, якою природно говорять у школі, в університетській аудиторії, на прийомі в лікаря чи в оголошенні на упаковці товару. І для цього зовсім не обов'язково нікого принижувати. Українській мові не потрібна агресія — їй потрібні якісний контент, сучасні продукти нею й послідовна політика держави, а не чергова кампанія на два тижні. Держава, звісно, має чути своїх громадян. Але це не означає, що мовну політику варто вибудовувати щоразу, коли лунають гучні звинувачення в «утисках». Якщо ми хочемо, щоб українська справді зайняла своє місце у власній країні, діяти доведеться послідовно — без різких відкатів після кожної хвилі критики. Мова надто довго чекала на звичайне, буденне право бути почутою. І, чесно кажучи, для цього вже не потрібен жоден дозвіл — просто трохи терпіння й державної волі.
XVII століття 1696 – польський сейм ухвалив запровадження лише польської мови в судах та установах Правобережної України. 1690 – Російська православна церква віддала анафемі «Київські нові книги» П. Могили, К. Ставровецького, С. Полоцького, Барановича, А. Радзивіловського та інших. XVIII століття 1720 – цар Московії Петро І заборонив друкувати книги українською мовою. 1729 – Петро ІІ наказав переписати всі державні книги з української на російську мову; заборона поширилася й на документи. 1731 – російська цариця Анна Іванівна наказала вилучити всі книги староукраїнського друку, а науки викладати російською. 1763 – Катерина ІІ заборонила викладання українською мовою в Києво-Могилянській академії. 1769 – Синод РПЦ заборонив друкувати та використовувати український буквар. 1775 – зруйнували Запорозьку Січ і закрили українські школи при полкових козацьких канцеляріях. 1789 – Едукаційна комісія польського сейму закрила всі українські школи. XIX століття 1817 – у всіх народних школах Західної України запровадили навчання польською мовою. 1832 – реорганізували освіту на Правобережній Україні на загальноімперських засадах із переведенням навчання на російську мову. 1847 – розгромили Кирило-Мефодіївське товариство. Розпочалися систематичні переслідування української мови. 1859 – міністерство віросповідань і наук Австро-Угорщини в Східній Галичині та на Буковині здійснило спробу замінити українську кирилицю латиницею. 1862 – закрили безплатні недільні українські школи для дорослих у підросійській Україні. 1863 – Валуєвський циркуляр про заборону надавати цензурний дозвіл на друкування україномовної духовної та популярної освітньої літератури: «жодної окремої малоросійської мови не було і бути не може». 1864 – ухвалення Статуту про початкову школу, згідно з яким навчання має проводитися виключно російською мовою. 1869 – запровадження польської мови як офіційної мови освіти та адміністрації Східної Галичини. 1870 – роз'яснення міністра освіти Росії Д. Толстого про те, що «кінцевою метою освіти всіх інородців безсумнівно має бути обрусіння». 1876 – Емський указ Олександра ІІ про заборону друкування та ввезення з-за кордону будь-якої україномовної літератури, а також про заборону українських сценічних вистав і друкування українських текстів під нотами, тобто народних пісень. Повний текст Емського указу за журналом «Особливої Наради» вперше оприлюднено в книзі Савченка Ф. «Заборона українства 1876». 1881 – заборона викладання в народних школах і проголошення церковних проповідей українською мовою. 1884 – заборона Олександром ІІІ українських театральних вистав в усіх малоросійських губерніях. 1888 – указ Олександра ІІІ про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення українськими іменами. 1892 – заборона перекладати книги з російської мови на українську. 1895 – заборона Головного управління у справах друку видавати українські книги для дітей. XX століття 1908 – через чотири роки після визнання Російською академією наук української мови самостійною мовою Сенат оголошує україномовну культурну та освітню діяльність шкідливою для імперії. 1910 – закриття
XX століття 1908 – через чотири роки після визнання Російською академією наук української мови самостійною мовою Сенат оголошує україномовну культурну та освітню діяльність шкідливою для імперії. 1910 – закриття за наказом уряду Столипіна всіх українських культурних товариств, видавництв, заборона читання лекцій українською мовою, заборона створення будь-яких неросійських клубів. 1911 – постанова VII дворянського з'їзду в Москві про виключно російськомовну освіту та неприпустимість вживання інших мов у школах Росії. 1914 – заборона відзначати 100-річний ювілей Тараса Шевченка; указ Миколи ІІ про скасування української преси. 1914, 1916 – кампанії русифікації в Західній Україні; заборона українського слова, освіти, церкви. 1922 – проголошення частиною керівництва ЦК РКП(б) і ЦК КП(б)У «теорії» боротьби в Україні двох культур – міської (російської) та селянської (української), в якій перемогти має перша. 1924 – закон Польської республіки про обмеження використання української мови в адміністративних органах, суді, освіті на підвладних полякам українських землях. 1924 – закон Румунського королівства про зобов'язання всіх «румунів», які «втратили материнську мову», давати дітям освіту лише в румунських школах. 1925 – остаточне закриття українського «таємного» університету у Львові. 1926 – лист Сталіна «Тов. Кагановичу та іншим членам ПБ ЦК КП(б)У» з санкцією на боротьбу проти «національного ухилу», початок переслідування діячів «українізації». 1933 – телеграма Сталіна про припинення «українізації». 1933 – скасування в Румунії міністерського розпорядження від 31 грудня 1929 р., яким дозволялося кілька годин української мови на тиждень у школах з більшістю учнів-українців. 1934 – спеціальне розпорядження міністерства виховання Румунії про звільнення з роботи «за вороже ставлення до держави та румунського народу» всіх українських учителів, які вимагали повернення до школи української мови. 1938 – постанова РНК СРСР і ЦК ВКП(б) «Про обов'язкове вивчення російської мови в школах національних республік і областей», відповідна постанова РНК СРСР і ЦК ВКП(б). 1947 – операція «Вісла»; розселення частини українців з етнічних українських земель «вроздріб» серед поляків у Західній Польщі для прискорення їхньої полонізації. 1958 – закріплення в ст. 20 Основ Законодавства СРСР і союзних республік про народну освіту положення про вільний вибір мови навчання; вивчення всіх мов, крім російської, – за бажанням батьків учнів. 1960–1980 – масове закриття українських шкіл у Польщі та Румунії. 1970 – наказ про захист дисертацій виключно російською мовою. 1972 – заборона партійними органами відзначати ювілей музею І. Котляревського в Полтаві. 1973 – заборона відзначати ювілей твору І. Котляревського «Енеїда». 1972 – постанова ЦК КПРС «Про підготовку до 50-річчя створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік», де вперше проголошується створення «нової історичної спільності – радянського народу», офіційний курс на денаціоналізацію. 1978 – постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про заходи щодо подальшого вдосконалення вивчення та викладання російської мови в союзних республіках» («Брежнєвський циркуляр»). 1983 – постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про додаткові заходи щодо поліпшення вивчення російської мови в загальноосвітніх школах та інших навчальних закладах союзних республік» («Андроповський указ»), якою, зокрема, запроваджено виплату 16% надбавки до зарплати вчителям російської мови та літератури; директива колегії Міносвіти УРСР «Про додаткові заходи щодо вдосконалення вивчення російської мови в загальноосвітніх школах, педагогічних навчальних закладах, дошкільних і позашкільних закладах республіки», спрямована на посилення русифікації. 1984 – постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про подальше вдосконалення загальної середньої освіти молоді та поліпшення умов роботи загальноосвітньої школи». 1984 – початок в УРСР виплат підвищеної на 15% зарплати вчителям російської мови порівняно з учителями української мови. 1984 – наказ Міністерства культури СРСР про переведення діловодства в усіх музеях Радянського Союзу на російську мову. 1989 – постанова ЦК КПРС про «законодавче закріплення російської мови як загальнодержавної». 1990 – ухвалення Верховною Радою СРСР Закону про мови народів СРСР, де російській мові надавався статус офіційної. XXI століття 2012 – Закон «Про засади державної мовної політики» № 5029-VI (неофіційно – закон Колесніченка–Ківалова або «мовний закон») – закон, ухвалений Верховною Радою України 5 червня 2012 року в першому читанні 234 голосами «за» (за деякими даними, за нього проголосувало лише 172 депутати), 3 липня 2012 року – у другому читанні 248 депутатськими картками (голосування відбулося з порушенням Конституції України, норм регламенту та процедури розгляду). 31 липня законопроєкт, незважаючи на категоричну власну заяву в ефірі каналу «Рада» про непідписання документа, ухваленого таким чином,
Удивительно, как вся эта братия — что ретивый «неравнодушный» фсбешный бот, что Shitwind, вещающий из-за океана, — мгновенно возбуждается в любой теме, где заходит речь о языке, религии или памятниках. Сценарий всегда один: вбросить триггер, столкнуть людей лбами и в очередной раз попытаться разделить народ.
Самое ироничное во всей этой истории — их невероятный кульбит сознания. Еще 35 лет назад эти же персонажи рьяно боролись с «мелкобуржуазным украинским национализмом», строчили отчеты и сдавали нормы по партийной линии. А потом щелчок — и они мгновенно перекрасились в самых «свидомых» патриотов и главных арбитров чужой праведности.
Мова, це тільки засіб спілкування та не більше.Коли учні починають скаржитися на вчителя, що він веде урок іншою мовою, крім українськоі, це суспільство виховує русофоба. Коли вчителя починають казати, що в іхньому навчальному закладі умови: обов'язкові платні концультаціїї.Бо без концультацій будуть погані оцінки, це корупція. Звісно, проти системи ви не підете, та можна переходити на домашнє навчання, з причин несумісних доходів вашої сім'ї та вимогами школи.
В распоряжение «Думской» попал список скандальных случаев, связанных с полицейскими области. И это уже больше похоже не на отдельные эпизоды, а на системную криминальную хронику в погонах.
Вечерний взрыв в автомобиле на улице Университетской в Одессе СБУ квалифицировала как террористический акт и уже открыла соответствующее уголовное производство.
По предварительным данным следствия, пострадали два человека, которые находились в салоне автомобиля. Им оказывается необходимая медицинская помощь.