Бузок із Гідропорту, протигаз та вірші: музей відкрив фотовиставку легендарного одеського льотчика    

Виставка INVISIBLE SCARS («Невидимі шрами») два тижні працюватиме в Музеї західного та східного мистецтва (Італійська, 9). Це документальний фотопроєкт, присвячений 40-річчю катастрофи на ЧАЕС, що досліджує досвід, який не має зовнішніх ознак, але назавжди змінює людину. Невидиме — не означає відсутнє.

В основі виставки — архівні світлини з підготовки ліквідаторів аварії. Через фотографію проєкт відкриває процеси, що залишаються поза кадром: напруження, відповідальність і роботу в умовах постійного ризику. Окреме місце в експозиції займає історія Костянтина Оборіна (1962-2025) — льотчика, ліквідатора ЧАЕС, поета, людини, яка присвятила життя службі та захисту України.

«Невидимі шрами» звертаються до теми пам’яті, досвіду і наслідків, які не зникають з часом. Це спроба зафіксувати те, що неможливо побачити одразу, але що формує людину і її вибір. Проєкт створила донька Костянтина, Єва Оборіна, за підтримки компанії «Багіра».

«Я сама розшукала ці фото у батьковому архіві, — розповідає Єва. – Готувала до експозиції, клеїла, знаходила різні артефакти, наприклад, його особистий протигаз, підсумок, посвідчення, написані на друкарській машинці вірші. Принесла бузок, бо для мене він асоціюється з весною, з квітнем, коли сталася аварія. Один з найцікавіших періодів батькового життя пов’язаний саме з Чорнобилем».

Ані Єва, ані її сестра Поліна довгий час не здогадувалися, що їхній тато був ліквідатором, доки одного разу на черговому дні народження хтось не виголосив тост, перераховуючи усі регалії Костянтина. А для них він був люблячим батьком, який ніколи не карав, не сварив, завжди стояв за справедливість. До речі, всього у Оборіна семеро дітей, на момент початку повномасштабного вторгнення він був інвалідом другої групи, та й 60 років йому виповнилося, проте все ж-таки став добровольцем…

Український військовий льотчик, колишній директор аероклубу «Одеса» Костянтин Оборін загинув під час виконання бойового завдання. Йому було 63 роки. Він був командиром ескадрильї авіаційної бригади, очолював Спілку ветеранів Афганістану Одеси та аероклуб «Одеса» у Гідропорту (саме там Єва наламала той бузок, який принесла на вернісаж).

У 2014 -2015 році неодноразово їздив до окупованого Донецьку, де йому вдалося визволити з полону 29 українських військових. Нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня та представлений до ордена Данила Галицького. У 2022-му, піднявшись у небо над Одесою, виконав останню волю свого учня — Героя України Владислава Бувалкіна — розвіяти його прах над рідним містом.

«Ми з сестрою дуже хочемо, аби тата не забували, — каже Поліна. – Сподіваємося, він буде удостоєний звання Героя України, бо заслуговує на це».

Народився Оборін у Потсдамі, у родині військових. У 1985-му потрапив до Афганістану, де служив у розвідувальних підрозділах. Брав участь у бойових виходах. Був поранений, отримав нагороду за службу. У жовтні 1987 року перебував у зоні Чорнобильської атомної електростанції у складі підрозділів цивільної оборони. Протягом місяця брав участь у ліквідації наслідків аварії, діяти доводилося в умовах невизначеності. Саме цей період зафіксовано на світлинах, які бачимо на виставці.

У 2000 році Костянтин Оборін взяв участь у першій Українській полярній експедиції та десантувався на Північному полюсі, встановивши прапор Одеси. Сестри досі зберігають пляшку коньяку, розлитого того самого року, як згадку про знаменну подію.

На виставці можна придбати листівки з роботами Оборіна, видані невеликим накладом, всі кошти підуть на встановлення надгробку. Героїчні особистості часто залишають по собі спогади про добрі діла, а не матеріальні накопичення, тож одесити можуть долучитися до сімейної (на перший погляд) справи.

Автор – Ірен Адлер, фото Олега Владимирського