Снарядна арифметика: дефіцит боєприпасів і перспективи його подолання

Тема «снарядного голоду» української армії останніми тижнями стала одним із головних інформаційних приводів як у вітчизняних, так і закордонних ЗМІ.

Погіршення ситуації на фронті, масштабний наступ росіян на Донбасі та окупація Авдіївки стали наочним результатом кількох місяців відсутності американської військової підтримки України.

Водночас, судячи з інформації української розвідки та розвідувальних відомств наших союзників, ворожа армія отримала від півтора до трьох мільйонів снарядів із КНДР.

«Думська» спробувала коротко проаналізувати ситуацію.

У ПОШУКАХ СНАРЯДІВ У ЄВРОПІ Й НЕ ТІЛЬКИ

Кілька днів тому в Парижі відбулася зустріч представників військово-політичного керівництва країн Європи, на якій президент Франції Еммануель Макрон закликав до введення військ на територію України, не домігшись, однак, практично ніякої підтримки у більшості західних лідерів.

Конференцію в Парижі можна сприймати як загалом традиційну спробу Франції завоювати геополітичне лідерство в Європі та вибудувати нову систему підтримки України на тлі припинення військових постачань зі США і показової нерішучості німецького канцлера Олафа Шольца з приводу постачань ракет Taurus. Таким чином, розмови про західні війська в Україні — лише риторична «вишенька на торті» цього процесу.

Однак на заході обговорювали й інші, більш практичні теми. Ще в січні в Парижі було створено так звану «артилерійську коаліцію», до якої вже входять понад 20 європейських країн.

Така увага до артилерії зумовлена не тільки тиском і вкрай наполегливими проханнями з боку України, і не тільки самоусуненням США, а й реальною оцінкою подій на полі бою. Враховуючи, що на цьому етапі війна має позиційний характер (навіть російський наступ і захоплення Авдіївки — це просування до п'яти кілометрів), саме артилерія, як і на полях битв Першої світової війни, виконує основну роботу.

Незабаром після зустрічі міністерство оборони Франції заявило про постачання в Україну нової партії військової допомоги, яка містить шість САУ Caesar і шість старих буксируваних гармат TRF-1. Крім того, відомство розкрило весь список наданих з 2022 року озброєнь, який включає 30 «цезарів» і 30 тисяч снарядів… Всього-на-всього 30 тисяч снарядів калібру 155 мм!

Німецьке міністерство оборони щомісяця скрупульозно перераховує поставлену в Україну військову допомогу. У кожному звіті фігурує в середньому від шести до восьми тисяч 155-мм снарядів.

Актуальних даних про постачання снарядів з інших європейських країн під рукою зараз немає, однак, судячи з вельми скромних можливостей двох економічних і військових лідерів Євросоюзу, там справи йдуть ще гірше.

Для порівняння: у 2022 році США поставили в Україну близько мільйона снарядів калібру 155 мм. До кінця 2023 року ця кількість приблизно подвоїлася.

Гучні минулорічні обіцянки ЄС поставити в Україну мільйон 155-мм снарядів, зараз сприймаються як гіркий жарт. Поки що поставлено лише третину від обіцяної кількості. Це при тому, що німецький виробничий гігант Rheinmetall заявляє про потужностях, що зросли за рік у кілька разів. Завдяки споруджуваній фабриці, з 2025 року компанія планує виробляти до 700 тисяч снарядів на рік. Чи не буде пізно?

Таким чином, виникає кілька закономірних запитань з приводу обороноздатності Європи… Однак зараз нас цікавить ще одне і куди більш актуальне — як Україна ще тримається і звідки в нас взагалі з'являються запаси снарядів? Відповідь проста — ми збираємо їх з миру по нитці, не в останню чергу завдяки зусиллям західних союзників. Велика європейська війна минулого року змусила США розкрити кубушку артилерійських боєприпасів на території своїх стратегічних союзників — Ізраїлю, Південної Кореї та Японії.

У мережі періодично з'являються фотографії снарядів, які використовують українські артилеристи, що прибули зі ще більш екзотичних місць — Індії, Пакистану… Ми купуємо снаряди навіть у «братушек» росіян із Сербії, які забувають про вікову дружбу з Москвою, коли мова доходить до вигідного бізнесу.

На Паризькій конференції президент Чехії Петр Павел презентував проект закупівлі 800 тисяч снарядів для України з «третіх країн».

Якщо союзники виділять на неї гроші, то вже найближчими тижнями за тридев'ять земель відкриється новий потік боєприпасів для наших Сил оборони. І це йдеться лише про снаряди калібру НАТО 155-мм. Географія отримання номенклатури радянських калібрів ще ширша і включає в себе країни колишнього Варшавського блоку (тут нашим рятівником стала Болгарія) та інші держави, які колись належали до соцтабору. До рук наших артилеристів іноді потрапляють снаряди навіть з Ірану — країни, яка зараз більш відома поставками «шахідів» до росії.

АРТИЛЕРІЙСЬКІ ЛІМІТИ

Кількість снарядів у розпорядженні воюючої армії — сувора таємниця. Однак ми можемо судити про неї за кількома непрямими ознаками: заявами представників військово-політичного керівництва і стараннями OSINT-аналітиків, які ведуть приблизний підрахунок щоденної інтенсивності використання артилерії.

У перші місяці російського вторгнення використання противником артилерії в 15, а то й у 20 разів перевершувало можливості української армії. Тактика вогневого валу забезпечила росіянам просування влітку 2022 року, коли було захоплено Сєвєродонецьк і Лисичанськ. Під кінець року з власними запасами снарядів ситуація в них стала сумнішою, що стало однією з причин відносної стабільності фронту у 2023-му році.

Однак, незважаючи на істерики Пригожина під час штурму Бахмута, російська артилерія завжди перевершувала українську і за кількістю снарядів, і, відповідно, за добовою кількістю пострілів.

Для Сил оборони України «терпимою» є диспропорція пострілів 5 до 1 на користь противника. Нещодавно президент Володимир Зеленський заявив, що наприкінці 2023 і на початку 2024 року на фронті ворожі гармати стріляли в 12 разів частіше за наші, а зараз перевага на їхньому боці в середньому 7 до 1. Він зазначив, що коли перевага падає до 3 до 1 - українські війська можуть контратакувати.

Ще одна погана новина — у тому, що противник здатен маневрувати ресурсами і концентрувати артилерійську міць на певних ділянках фронту. Коли вороги рвалися до Авдіївки, їхня артилерія працювала там з набагато більшою інтенсивністю, ніж в інших місцях.

Чим відповідає Україна і як виглядає ця диспропорція в натуральних величинах?Нещодавно опубліковані дані військових OSINT-аналітиків демонструють, що в середньому окупанти щомісяця випускають приблизно в 4 рази більше снарядів, ніж Сили оборони. Із серпня минулого року кількість артилерійських пострілів української армії зростала, тоді як у грудні та січні у росіян щось трапилося, і їхня артилерія працювала незвично слабко — диспропорція знизилася до приблизно 2 - 2,5 до 1. 

З лютого у ворога, навпаки, стався спалах активності, тоді як Силам оборони довелося затягнути паски через припинення американської підтримки — 504 тисячі ворожих пострілів проти 146 тисяч наших.

ЗАМІСТЬ ВИСНОВКІВ

Корейські снаряди дали «друге дихання» ворожій артилерії. Так, нехай багато гармат противника старі та зношені, а боєприпаси від Кім Чен Ина - іржаві та браковані. Однак їх багато, і в цьому випадку кількість перетікає в якість.

З огляду на те, що російська оборонка також налагоджує свої потужності (торік виробила близько 2,5 млн снарядів), зараз немає жодних підстав сподіватися на «снарядний голод» з боку противника.

Українська армія перебуває в набагато важчому стані. Вороги послаблювали нашу обороноздатність задовго до 2022 року. З 2014 року сталася серія вибухів на арсеналах, унаслідок якої Україна втратила понад 220 тисяч тонн боєприпасів, зокрема таких потрібних зараз артилерійських снарядів.

Практично всі роки незалежності країна нічого не робила для створення власної лінії виробництва снарядів, покладаючись на радянські запаси, що драматично скорочуються. Скромні спроби налагодити виробництво 152-мм снарядів почалися лише 2017 року. Уже після початку повномасштабної війни «Укроборонпром» спробував наростити їхні обсяги, а також зробити ще один крок до НАТО і спробувати виробляти власні 155-мм снаряди. Однак вітчизняне виробництво снарядів ще астрономічно далеке від тих величин, які необхідні для самозабезпечення в умовах повномасштабної війни.

Таким чином, Україні залишається сподіватися на реалізацію чеського проєкту із закупівлі 800 тисяч снарядів — це дасть нам змогу протриматися п'ять-шість місяців. Також поки що не померла надія на те, що американські конгресмени схаменуться і проголосують за продовження підтримки нашої країни…

Однак це все не вирішує головної проблеми. 800 тисяч снарядів рано чи пізно закінчаться, американські 60 мільярдів військової допомоги, ймовірно, до нас усе-таки доберуться і теж будуть витрачені. Навіть міфічний європейський мільйон снарядів, цілком можливо, колись буде вироблено, приїде в Україну, його зарядять у наші знаряддя, а потім він полетить на ворожі позиції. Але що буде далі?

У цій підтримці немає ознак сталості, прогнозованості. Вона схильна до безлічі ризиків абсолютно невійськового характеру — результатам виборів президента США, рейтингу європейських політиків, страхам Шольца, геополітичним сподіванням Макрона, а також загальному тренду «втоми від війни».

Автор — Микола Яковенко