«Сніг у Флоренції» на одеській сцені: як поезія Ліни Костенко ожила у сенсаційному балеті  

Прем’єра сучасного балетного перформансу «Сніг у Флоренції» на сюжет драматичної поеми Ліни Костенко та музику Золтана Алмаші (диригував маестро Ігор Чернецький) відбулася в Одеській опері.

Постановка викликала у перших глядачів як захват, так і нарікання на «надто похмуру атмосферу вистави». Але ж історія італійського скульптора Джованні Франческо Рустичі не вигадана, він прожив дійсно непросте життя, яке багато в чому перегукується з українським сьогоденням. Не з самих лише комедій складаються репертуари театрів, а сум можна показати так вишукано й красиво, як це роблять автори вистави.

До постановників ми ще повернемося, а зараз розповімо про вітальне слово самої Ліни Костенко, яке пролунало з екрану перед початком балету. Вона зазначила, що поема про Рустичі, видатного скульптора XVI сторіччя, учня Мікеланджело, написана й видана наприкінці 1980-х. А на початку 2010-х італійці спохопилися і виявили цікавість до забутої персоналії. Яким же було їхнє здивування, коли з’ясувалося, що українська поетеса вже давно відчула і переосмислила історію цього скульптора, наче власний біль. Хіба це не доводить приналежності України до європейського культурного простору?

Балетмейстерка-постановниця та авторка лібрето Олеся Шляхтич після успіху балетного перформансу «Лісова» за Лесею Українкою знову вдалася до прочитання поезії засобами сучасної хореографії. Художник-сценограф Петро Богомазов розгорнув цю історію на тлі занедбаного монастирського саду у французькому Турі, де доживає віку талановитий флорентієць. Костюми Тетяни Овсійчук трохи поза епохою, а придворні дами-француженки вбрані у тенденціях моди нашого часу, що пропонує якраз пишну театральність, буфи та волани. Драматичні колізії підсвічує відеографія Євгена Фарапонова, і не кажіть, що сполохи на сцені вас не бентежать, у наші дні, на жаль, не бракує зруйнованих міст та будівель, що палають.

… У монастирському саду Старий Рустичі (Станіслав Скриннік) зустрічається із благочестивими та не дуже ченцями (Валентин Шевченко, Вадим Круссер, Сергій Ткачук). Похмурий хорал переривається посвистом флейти, яка натякає на пустощі служителів божих, здатних навіть на заборонену гру в шахи, коли ніхто не бачить! Кларнетові пасажі супроводжують граціозного Чортика (Саїт Халімжанов), іронічного коментатора людських історій.

Старий поринає у спогади про колишню славу (« я скульптор навіть іменем своїм, я — Рустичі, я — рустика, я — камінь!»).Перед ним з’являється Молодий Рустичі (Роман Лобкін). «Ти — молодість моя, а я — твоя руїна», — каже у поемі реальний скульптор уявному. Старість викликає у молодого митця огиду, невже так можна було занепасти, адже колись у Флоренції було все, гроші, визнання, а головне, натхнення та Музи навколо нього.

До Рустичі долучається Мікеланджело (Ендрі Кендро). Падає перший містичний сніг (у Джорджо Вазарі є спогади про снігову скульптуру, яку 20 січня 1494 року П’єро Медичі доручив зробити Мікеланджело). Багаті та наділені владою завжди намагаються щось нав’язати митцеві, хоч би майбутній твір і був приречений. Є в цій історії супроводжувана тембрами скрипки й арфи Маріелла (Олена Добрянська) – втілення радості, весни, стихійного кохання.

Але буремні часи не сприяють щастю в рідній Флоренції, Рустичі обирає затишок при дворі французького короля Франциска І (Андрій Кунтиш), тут ми бачимо наших муз вже у вигляді придворних дам, які безбарвно танцюють менует, немов ляльки-автоматони. Натхнення покидає митця, залишається лише простити себе за зроблений колись вибір і згадати все, що випало на долю, під пеленою снігу, що падає.

Балет покажуть також 18 вересня. А поки в Оперному проходить фестиваль «Оксамитовий сезон-2026», що поєднує класичну спадщину та сучасність. Ця ідея знайшла своє втілення й на камерній сцені. В арт-просторі «Бельєтаж-імпреза» відбулася концертна програма «Музичні автографи часу: одеський вимір» із циклу «Нова музика України».

Камерний оркестр театру під керуванням Олександра Перепелиці за годину провів слухачів через цілу палітру емоцій.

У програмі прозвучали твори сучасних українських композиторів. Музику Олексія Сурових доповнила сучасна хореографія Олесі Шляхтич у виконанні артистів балету Поліни Євтушенко та Ернеста Кірсенка. Завершила програму Тетяна Муляр, яка виконала арію Привида з опери «Доля Доріана» Кармелли Цепколенко.

Фінальним акордом фестивалю стане концертна програма «Тріумф опери. VELVET SEASON GRAND GALA», яка 12 вересня символічно об’єднає світове та вітчизняне музично-театральне мистецтво.

Автор — Ірен Адлер, фото Олега Володимирського