Персональна єППО в кишені: як одеські «Технарі» українським зенітникам ракети збивати допомагають (фото, відео)

Перед цим я брав інтерв'ю у волонтерів із групи «Технарі». Бесіда вийшла дуже цікавою, час пролетів непомітно. Тепер доводиться поспішати: до комендантської години залишаються лічені хвилини, і в мене є шанси познайомитися з усіма нічними патрулями Одеси.

У районі вокзалу раптом осінило: у мене ж є «Сова»! Цей прилад нічного бачення для автомобілів «Технарі» попросили передати своїм підопічним. Підключити і встановити його вийшло буквально за хвилину. Ще хвилину розбирався з керуванням. Готово! Тепер погано освітлені одеські вулиці я бачу метрів на сімдесят вперед, можна їхати. «Сова» заощадила дорогоцінні хвилини, додому повернувся за двы хвилини до одинадцяти.

Наступного дня передав «Сову» за призначенням — офіцеру одного з підрозділів Повітряних сил, який захищає небо України. Тепер система працює на армійській вантажівці й економить час нашим зенітникам. Для них кожна хвилина і секунда — на вагу золота, і навіть дорожче.

«ЩО ТАКЕ СІМ СЕКУНД? ЦЕ ЧАС ПІДГОТОВКИ «СТІНГЕРА» ДО ПОСТРІЛУ!»

Геннадія Сульдіна я знаю багато років — як медіа-менеджера і потім будівельника, як харизматичну людину з цікавим поглядом на життя і підходами до вирішення проблем. Останніми місяцями він розкрився з нового боку — разом зі своїм другом Андрієм Косяком створив волонтерську групу «Технарі», яка займається забезпеченням наших військових.

«Технарі» — люди цивільні, які добре знаються на радіолокації, радіотехніці, зв'язку, IT-технологіях.

- Наш головний пріоритет — підрозділи ППО, — розповідає Сульдін. — Тридцять років українських зенітників забезпечували за залишковим принципом, і навіть АТО не змінила цю ситуацію.

Українські сили протиповітряної оборони показали себе на війні дуже гідно. Вони вистояли під першим ударом і продовжують прикривати небо України. Ворожі літаки і вертольоти давно не ризикують заглиблюватися в наш повітряний простір, і зараз основними цілями українських зенітників залишаються безпілотники і крилаті ракети.

- Радіолокатори проти них не дуже ефективні, — пояснює Геннадій. — Тому старе добре візуальне спостереження ніхто не скасовував. А тепер вгадай: скільки біноклів закупили для частин ППО за тридцять років? Правильно, нуль. Це означає, що у них були в кращому разі старі радянські біноклі «шість на тридцять» випуску п'ятдесятих років. Про жодні «вбудовані компаси» і «далекоміри» навіть і мови немає — дай Боже, щоб зкрізь них взагалі було хоч щось видно.

Перше, чим зайнялися «Технарі» — зібрали гроші і передали військовим гарні сучасні біноклі. З їхньою допомогою можна виявити безпілотник на пару кілометрів далі, а крилату ракету — на сім-вісім секунд раніше.

- Ти ж розумієш, що таке сім-вісім секунд! Не розумієш? — Геннадій явно здивований. — Це час запуску головки самонаведення «Стінгера» і підготовки до пострілу! Тобто — з такими біноклями ймовірність вчасно побачити і знищити повітряну ціль сильно збільшується.

Геннадій явно захоплений своєю новою роботою. Боротьба за кожну секунду і за кожен відсоток наскрізь просочувала всю нашу розмову.

РОБОТА ВОЛОНТЕРІВ — ЦЕ НАСЛІДКИ ПРОБЛЕМ У ВІЙСЬКОВОМУ ВІДОМСТВІ»

- Волонтерів зараз багато, і це прекрасно, — ділиться спостереженнями Сульдін. — Допомагають на всіх рівнях. Хто в контакті з Генштабом — збирають гроші на супутники і «Байрактари». Хто спілкується з командирами бригад — купують, наприклад, евакуаційні автомобілі. Офіцери середньої ланки просять мікроавтобуси, радіостанції та квадрокоптери, а пересічні бійці і командири взводів — лопати, розвантаження і каремати.

У «Технарів» особливий підхід. Якщо військові звертаються з якимось проханням, то перше до них запитання — «для чого?», і - далі, далі, далі. Відбувається своєрідний аудит: волонтери занурюються в проблему, докопуються до причини і винаходять рішення, яке може виявитися абсолютно несподіваним.

- Як волонтер я не сумніваюся: волонтерський рух - це добре тільки на перший погляд, — продовжує Сульдін. — Забезпечувати армію всім необхідним — робота держави, яку вона успішно провалювала і провалює багато років.

Простий приклад — мала авіація. Зараз волонтери по всій Україні купують для армії звичайнісінькі цивільні квадрокоптери. Навіть такі, не призначені для військового використання дрони потрібні на передовій конче.

Волонтерам за це низький уклін. Але, поклавши руку на серце, погодьтеся: те, що нашим військовим потрібні малі дрони, було всім відомо дуже давно. Коштують вони відносно недорого, і якби цим питанням зайнялися системно, на державному рівні, — зараз цілком можна було б обійтися без волонтерських подвигів.

- Ми регулярно спілкуємося з військовими і бачимо, що всередині армійської системи погано працюють зворотні зв'язки, — зітхнувши, каже Геннадій Сульдін. — Ідеї, пропозиції рядових бійців і офіцерів потрібно збирати, аналізувати, перетворювати на плани закупівель, на зміну штатів, на нові тактичні прийоми. Чому держава за десятиліття не потурбувалася про елементарні речі, про ті ж дрони і біноклі? Тому що вся ця система не працює.

ВИСОКОТЕХНОЛОГІЧНА «МАЛА МЕХАНІЗАЦІЯ»

У підрозділах ППО це було особливо помітно. Тому «Технарі» спрямували зусилля насамперед на забезпечення їх транспортом, надійним зв'язком та оптикою.

- Двоє бійців з «Іглою» або «Стінгером» — це само по собі добре, — мрійливо каже Геннадій. — Але якщо ці бійці до всього іншого ще й на позашляховику, з гарною цифровою радіостанцією, сучасним біноклем і деякими іншими корисними дрібницями — це вже інша якість і набагато ефективніша бойова одиниця.

«Сову», яку я випробував під дощем, від початку створювали як один із таких інструментів «малої механізації» для зенітників.

- Якщо вантажівка їде з увімкненими фарами, безпілотник може помітити її на відстані десять-двадцять кілометрів. А якщо фари вимкнені, і водій їде з «Совою» — то лише з двох-трьох. Є різниця? І найголовніше: швидкість, можна їхати в темряві 30-40 кілометрів на годину. До речі, на «Хаймарсах» такі пристрої стоять штатно. На наших — їх немає, але ми це виправимо.

Вираз обличчя і голос мого співрозмовника не залишають місця для сумнівів в цьому.

«Технарі» вже кілька разів удосконалили свою «Сову», зараз випускають версію 1.2. Їх передають не лише зенітникам, а й бійцям інших підрозділів, наприклад військовим медикам. У розробці — спеціальний варіант для великогабаритної техніки — С-300, «Нептуна», «Смерчу», «Вільхи», «Урагану».

- Це не єдиний наш винахід для ППОшників, — скромничає Сульдін. — Є й інші, цікавіші. Про них давай поговоримо трохи пізніше, після перемоги. Добре?

Так, він уміє тримати інтригу.

ВСЕ НИЖЧЕ, І НИЖЧЕ, І НИЖЧЕ

А ще «Технарі» забезпечують штаби ППО потужними комп'ютерами і моніторами з найбільшою діагоналлю. Широкий екран потрібен, щоб офіцер мав перед очима оперативну обстановку на максимальній території. Хороший комп'ютер швидше виводить картинку, змінює масштаб і рухає зображення — це економить кілька секунд. Здавалося б, дрібниці, але коли твій супротивник — літак або крилата ракета, що летить зі швидкістю в тисячу кілометрів на годину, ці «кілька секунд» стають принциповими.

До слова, читачі «Думської» беруть у цих процесах найактивнішу участь.

Але найцікавіші напрацювання у «Технарів» з'явилися після довгого продуктивного спілкування волонтерів із командуванням сил протиповітряної оборони.

- Крилаті ракети, якими нині противник обстрілює наші міста, розробляли для подолання найкращих засобів протиповітряної оборони світу. Перед війною російські пропагандисти та диванні експерти називали їх «невразливими». Нині вже не називають.

Так, наші захисники довели: збивати крилаті ракети можна і потрібно. Але для цього їх треба вчасно виявляти і супроводжувати на всій траєкторії польоту, бо вони вміють маневрувати й летіти за складним маршрутом. Але якщо ракету відстежити, ефективним засобом боротьби з нею є навіть стрілецька зброя.

Пам'ятаєте, ще в березні новітню російську ракету Х-101, яку запустили зі стратегічного бомбардувальника над Каспійським морем, наш боєць збив чергою зі звичайного кулемета ПКМ? Справа була в тому, що ракети пролітали над Вінницькою областю кілька разів за одним маршрутом, і кулеметник заздалегідь знав, з якого боку та який час чекати на наступну. І таки дочекався.

- Система ППО виявляє повітряні цілі за допомогою мережі радіолокаторів, які в ідеалі повинні покривати всю територію країни, — пояснює Сульдін. — Але проблема в тому, що крилаті ракети летять на гранично низькій висоті — десь на рівні десятого поверху і навіть нижче. Якщо ціль на висоті 400 метрів можна виявити з відстані в сто кілометрів, то дальність виявлення «Калібра» на висоті двадцять метрів скорочується в рази. Причина, звичайно ж, у тій самій горезвісній «кривизні земної поверхні».

Виходить, для надійного виявлення і супроводу крилатих ракет потрібно разів у десять більше локаторів. Зараз це нереально, тому доводиться шукати асиметричну відповідь. «Технарі» її знайшли.

СИСТЕМА єППО, АБО ВЛАСНИЙ ЛОКАТОР В КОЖНУ КИШЕНЮ

- Ми думали: чим можна замінити радіолокатор? Відповідь проста: очі та вуха. Крилата ракета летить низько і голосно. Побачити, почути, іноді навіть сфотографувати її в польоті може кожен. І якщо десять людей, у яких над головами пролетіла ракета, швидко передадуть інформацію про це до штабу ППО, то зенітники дізнаються, де вона зараз перебуває. А якщо таких людей буде не десять, а сто чи тисяча — цілевказівка стане набагато точнішою.

Залишилося питання: як оперативно передавати цю інформацію? Телефонувати, писати в телеграм-канали? Не підходить: за хвилину ці дані безнадійно застаріють. Відомості про ракети потрібно збирати автоматично, моментально опрацьовувати і передавати зенітникам без затримок.

- Наші програмісти, яких координує Андрій Косяк, вирішили це завдання, — з гордістю розповідає Геннадій. — Ми розробили спеціальну програму — «єППО Спостерігач». Користуватися нею дуже просто: якщо над вами пролетіла крилата ракета або будь-яка інша повітряна ціль, потрібно негайно запустити додаток, спрямувати смартфон за напрямком польоту ракети і натиснути кнопку. Усе.

^{Інтерфейс доданку «еПВО Спостерігач». Зрозумілий і лаконічний}

Решту програма зробить автоматично. Насамперед — перевірить достовірність даних.

- Питанню захисту приділили дуже велику увагу, — Геннадій явно задоволений роботою своїх друзів. — Система має витримувати перевантаження і DDOS-атаки, відсіювати флуд, помилкові спрацьовування і пустощі користувачів, виявляти навмисну дезінформацію. Тому на першому етапі ми з'ясовуємо: чи збігається геолокація смартфона з розташуванням базової станції? Чи не занадто часто цей користувач відсилає повідомлення? Чи не суперечать сигнали, що надходять від нього, інформації від інших користувачів?

Далі — етап обробки. Дані від користувачів узагальнюють і наносять на карту. Знаючи характеристики цілі, можна приблизно спрогнозувати подальшу траєкторію, побачити, де зараз вона може перебувати і де її чекати за хвилину. У міру надходження нових точок інформація уточнюється — оновлення відбувається в реальному часі.

Відомості з системи еППО автоматично передаються на командний пункт протиповітряної оборони. Там їх зіставляють з іншими даними, наприклад від радіолокаторів, і перед очима зенітників розкривається повна картина повітряної обстановки.

- Під ногами окупантів має горіти земля, — упевнений Геннадій, — а по крилатій ракеті має стріляти все, що є, і на всьому маршруті. Якщо українці поставлять єППО на свої телефони і будуть правильно нею користуватися — ми можемо це влаштувати. Навіть щільний стрілецький вогонь, виявляється, це хороший протиракетний засіб. І якщо за допомогою еППО зіб'ють хоча б один «Калібр» і врятують хоча б одне життя — значить, ми працювали не дарма.

^{Тестування системи: триває відстеження вертольотів. Інформація в еПВО оновлюється в реальному часі}

ЩОБ СТОЯВ У КОЖНОМУ СМАРТФОНІ

Командування Повітряних сил уже встигло оцінити нову розробку «Технарів». Волонтери наочно продемонстрували, як за допомогою еПВО можна оперативно отримувати якісну інформацію в режимі реального часу.

- Для того, щоб «еПВО Спостерігач» була ефективною, користувачів із таким додатком має бути багато. Смартфон зараз є в кишені в кожного, тому передавати інформацію про повітряну обстановку можуть навіть не тисячі, а мільйони людей. Головне — щоб вони були сумлінними і використовували застосунок правильно. В ідеалі користувачі мають проходити ідентифікацію через застосунок «Дія». З одного боку, це підвищить відповідальність і дасть змогу відключати тих, хто бавиться або вантажить систему неправдивою інформацією. З іншого — можна буде нагороджувати найактивніших користувачів, чия інформація реально допомогла збити ракету або літак.

У тому, що через додаток у смартфоні українці скоро збиватимуть ворожі ракети, у Геннадія немає жодних сумнівів. У мене тепер — теж. «Технарі» вміють заражати людей навколо своїм оптимізмом.

Автор — Сергій Дібров