Стара добра пандемія: в Будинку Перуцького одесити грають комедію абсурду

Прем'єра комедії абсурду за п'єсою відомого за кордоном драматурга-есперантиста Гарольда Брауна «Дивись, перш ніж стрибати!» відбудеться в Одесі 17 лютого.

Культурний оглядач «Думської» Ірен Адлер уже відвідала показ нової вистави в «Театрі на Канатній» (Канатна, 71) і готова поділитися враженнями, не вдаючись, звісно, в подробиці сюжету, адже, на відміну від безлічі інших п'єс, цю в Мережі ви не знайдете!

Враження будуть щонайсвіжіші, режисерське рішення Влада Кутуєва та постановка пластики героїв від Олександра Волошина вразять елегантністю, якій позаздрили б і британці. Гарольд Браун (1925-2004) жив у Англії, потім у Швеції, писав англійською, шведською та мовою есперанто.

Вдова автора передала права на переклад одеситці Тетяні Аудерській, племінниці польської письменниці Галини Аудерської (роман «Вишнева сирена»). Творчість абсурдиста Брауна мало відома, багато хто не розумів глибини його літератури. Навіть в Одесі бувалі театрали недооцінювали п’єсу, не уявляли її на сцені.

Актриса та режисер Олена Шаврук з притаманним їй чуттям раніше за інших закохалася у цей стильний абсурд та почала збирати команду однодумців. Не надто охоче влився в цю команду і сам Олександр Перуцький, хазяїн майданчика, відомий меценат. А тепер захоплено виходить у головній ролі такого собі Артура, що зазнає глибокої особистої кризи. Всі починання зійшли нанівець. Знайома ситуація? Ще б пак…

Зрозуміла річ, до пандемії коронавірусу драматург не дожив, проте автори вистави цілком обґрунтовано вводять і цю сюжетну лінію. За думкою Олександра Перуцького, це вистава про тотальну самотність, проблему якої розкрив той-таки коронавірус. Але ж до дверей холостяцької квартири Артура постійно та наполегливо стукають різні люди (до речі, двері тут абсурдно непостійні, вони пересуваються на роликах та зручні для кумедних непорозумінь). Сусідка, за словами своєї подруги – сама досконалість (Олена Шаврук в цій ролі зваблива, особливо в сцені нав’язаного партнерові танго). Приятель, одержимий надцінною ідеєю наробити добра суспільству (Стас Михайленко). Зовсім не приятель, що котролює всіх та все навкруги дивак (Євгеній Меркулов) у пристойному, треба сказати, костюмі, втім, у Перуцького на сцену ніколи не виходять одягнуті абияк.

Ми бачимо, що з Артуром люди, в принципі, бажають спілкуватися. Але він, який знаходиться на межі відчаю і навіть самознищення, відштовхує їх, жене.

Менше з тим, в пандемію багатьом допомагала хороша література. У квартирі ж стильного, легкого, рухливого джентльмена (зазначимо, що музику підібрано з неабияким смаком) книжок не водиться. Ось і даремно! Зовсім не випадково драматург-есперантист підіймає тему самотності, адже ідея придумати мову есперанто, що об'єднає всі народи, якраз і підштовхувала людство до спілкування. На жаль, на цьому ґрунті спілкуються тільки есперантисти.

Проте якщо говорити не про Артура, а про Олександра Перуцького, то під час пандемії він відкрив у себе маленький театральний музей, щоправда, попервах відвідувачів туди не пускав. Тепер у барі серед дивовижних експонатів (портрет зірки українського театру початку двадцятого століття Марії Заньковецької, театральні біноклі, коробка з гримом, ляльки, афіші) глядачі обговорюють постановки. Загальне судження: яким би вишуканим не був театральний абсурд, наше життя набагато абсурдніше, і це відчуття посилюється з кожним днем. Вистава буде популярною серед публіки, адже на ній можна відпочити від реальності. А настане час, каже Перуцький, і про наше сьогодення хтось напише абсурдну комедію.

Авторка — Ірен Адлер

Фото Володимира Андреєва