Страдіварі нервово курить, або Звідки в Одесі з`являються скрипки великого майстра (саркастичне розслідування)

Культурна оглядачка «Думської» Ірен Адлер провела власне саркастичне розслідування появи в нашому регіоні щонайменше двох рідкісних і майже неоціненних (ну гаразд, просто дуже дорогих) «антикварних скрипок Страдіварі».

На тлі всього, що відбувається, музичну громадськість Одеси не дуже й схвилювало повідомлення про те, як прикордонникам вдалося завадити вивезенню скрипки Страдіварі, про що ми докладно писали тут. Схожий випадок трапився у квітні на паромному пункті пропуску «Орловка», про нього можна почитати тут.

Здавалося б, містом повинні ходити легенди з версіями, звідкіля взялася та чи інша скрипка генія з Кремони, де була захована, чому не потрапила на облік, не була надана народному артисту у користування і так далі. Проте подібні новини викликають лише сарказм.

Чому хвилюватися нема про що? Почнемо з того, що великий скрипкових справ майстер Антоніо Страдіварі з’явився на світ у 1644 році, а покинув його у 1737-му, і навряд чи вставав із труни у 1742-му, аби зробити знайдену у квітні скрипку, датовану саме цим роком. Липневий «страдіваріус» хоча б підчищено в плані дати, дві останні цифри року стерті й намальована тридцятка. Майстер маркував свої витвори так: Antonius Stradivarius Cremonenfis Faciebat Anno 1732, такий само напис є на етикетці скрипки 1697 року. На етикетках 1736 року Страдіварі ставив помітки «d’anni 92», на етикетках 1737 року — помітки «d’anni 93», тобто свій вік.

Що ж знаходять на поромах та у маршрутках під виглядом страдіваріусів? Мануфактурні копії, варті називатися хіба що сувенірною продукцією. Шанси знайти унікальну старовинну скрипку в автобусі (таксі, трамваї, тролейбусі, скрині тітки Раї, каналізаційному люку, сміттєвому баку і так далі) дорівнюють нулю.

Прекрасна Італія манить та провокує деяких одеських діячів робити ще й не такі сенсаційні знахідки. Пристрасті періодично закипають і у зв’язку з італійським живописом. Суперечки про автентичність вкраденого одеського Караваджо неминуче доведеться поновити, коли багатостраждальна картина знову опиниться в Музеї західного та східного мистецтва. Пригадується повчальна історія в тому самому музеї, коли журналістів зібрали для сенсації: буцімто в запасниках знайдено картину Тіціана. Той факт, що це копія відомої картини Тінторетто, не бентежив місцевих мистецтвознавців. Адже на полотні ззаду було написано: Tiziano. Добре хоч не повне ім’я: Tiziano Vecellio. Хоча й це б нічого не змінило. Тіціан та Тінторетто не стали б писати портрет одного й того самого венеційського дожа, наче під копірку. Для того, щоб це розуміти, необов’язково бути мистецтвознавцем. Так що сенсації не вийшло.

Не вийде і зі «скрипками Страдіварі», які нашим прикордонникам ще знаходити й знаходити у баулах надто заповзятливих одеситів. А тепер ще й чекаємо на підроблені «шедеври з музеїв тимчасово окупованих територій»…

Авторка — Ірен Адлер