Киевстар



Страх, голод, побиття: як проходив псевдореферендум на окупованих територіях, і чому за його проведення судять дружину українського захисника


Стела на в'їзді в село Киселівка, непосічена осколками та непродірявлена кулями. А влітку все зелене, веселе. Ніби й війни не було. Галасують тополі. І видно вдалині дахи будинків.

І ніби не було дев'яти місяців окупації, дев'яти місяців страху, голоду і принижень. «Думська» наводить свідчення безпосередньої учасниці подій, які вона давала представникам Гаазького трибуналу.

- Бог уберіг наше село, — хрестячись кажуть селяни, — є розбиті хати, та більшу частину вже відбудували. Ми були в оточенні тих свинособак, вони прикривалися нами. ЗСУ стріляли прицільно, тільки туди, де не було житлових будинків, там і зараз під ногами вистелено все металом.

Село за 17 кілометрів від Херсона, 37 від Миколаєва, 5 від Чорнобаївки. Військові називали його стратегічно важливим. Киселівка пробула в російській окупації майже дев'ять місяців.

Що це був за час? Як люди виживали? Як зникали безвісти й помирали. І як став перед мешканкою села Вікторією Вовк страшний вибір — або жити, або померти всією родиною. І чоловікові, і дітям.

Якщо чесно, ми вже втомилися від опису мук. Мозок відмовляється сприймати те, що творять російські нелюди на нашій території. Але нам треба знати все. Всі їхні методи придушення особистості, всі їхні звірства і вміти цьому протистояти.


4:38

Віка говорить українською. І себе вважає патріоткою. У неї троє дітей — 2, 5 та 16 років. Ось вони ліплять окопні свічки. Поки що разом. Уже за тиждень їхати на суд. В Одесу.

Чоловік Віки воював в АТО. Перед повномасштабним вторгненням повернувся. В окупації були разом. А зараз знову пішов на фронт.  

- Дружина колаборантка, а чоловік утретє на фронті! Ви чули про таке? — із сумною усмішкою каже Віка.

Але в голосі чується біль. Поки ми з нею говорили, вона кілька разів не витримувала, плакала. Вона прокручує всю ситуацію знову і знову! Де вона вчинила не так?

Я пропоную вислухати її історію. І подумати, а як би вчинили ви? 

- Того ранку дзвонить мені моя подружка, вона як сестра мені, Наташа, а було 4:38. Я ці цифри на все життя запам'ятала. Кричить: «Нас бомблять. Війна!»

Віка з чоловіком Олегом вибігли з дому на трасу, напружено вслухалися в ранкову морозну темряву. Начебто далекий гул вибухів з боку Миколаєва.

- Нас наче паралізувало, — каже Віка, — зараз якби мені зателефонували о 4:38, а о 4:40 я б уже їхала в бік Миколаєва.

А тоді я сказала: «Сидимо вдома. І сидимо. Потім через два тижні розумію, що нам треба кудись подітися. З минулим нашого тата нам буде хана. Чому відразу не поїхали? Думали. Намагалися. Через Херсон їхати, там бойові дії йшли за Антонівський міст. А якщо з іншого боку там де Станіславські кручі (невеличкі гори розташовані на захід від Херсона, що тягнуться до самого берега Дніпро-Бузького лиману), то на цю лінію берега прилетіло сорок гелікоптерів. Люди вийшли на ці кручі й давай махати, думали це наші летять, аби нас рятувати! І тут побачили на вертольоті триколор. А вони висадили 40 ДРГ.

Коли рипнулися їхати через Миколаїв, то там уся дорога — це постріляні, спалені машини. У нас молода жінка посадила в машину онкохворого батька і п'ятирічного сина. Їхню машину розстріляли. Вона жива залишилася. Їх убило. Коли такий жах чуєш і бачиш, то думаєш: «Хочеш залишитися сухим? Сиди під лопухом. А якщо бігтимеш назустріч дощу, то обов'язково будеш мокрий».

А це наше село і за десять кілометрів наші хлопці стояли. Але до них ніяк не доберешся. І так дев'ять місяців. Я думала, що вони вжух, і зрушаться. І ми відразу поїдемо. Нам пропонували, що за нами зайде ДРГ і виведе нас. Але ми не хотіли ризикувати ні дітьми, ні бійцями».

Потім вибухом розкидало стовпи електропередач і Киселівка опинилася без світла. Збиралися в когось одного у дворі. Обговорювали, що далі робити. У Вікиної сусідки отелилася корова. І тварина вмирала. Мужики ходили, підіймали її, масажували. Не було ні медикаментів, ні ветеринара. А тварини хворіли після обстрілів. Бахнуло і дивишся, півень лежить догори лапами. Гребінь на боці. Корів теж паралізувало.

Коли окупанти зайшли в село, то у всіх теж було як заціпеніння! Параліч!

О дев'ятій ранку прибігає сусідка: «Вікі там Урал став із «зеткою» і вже по домівках пішли!»

«Що я тоді пережила, не описати, — продовжує наша героїня. У них же списки напевно є! Можуть розстріляти й …. Я, як у казці «Морозко», пам'ятаєте, як Настуню намазали сажею? Так я своїй доньці заховала волосся під бабусину хустку. Одягла її страшніше. Посадила в кутку як купу якусь. Підхопила на руки дитину і пішла на вулицю, щоб показати, що я мирна.

Окупанти спочатку були ввічливі. Прийшли, грюкаючи автоматами, попросили паспорти.

А сусіди дивилися у вікна і дуже за нас переживали. Вони знали, що чоловік воював. Але ми перед приходом росіян встигли заховати всі фото, всі документи, на яких він був у формі. Я, якщо чесно, і зараз не знаю, куди їх тоді сховали. Росіяни, звісно, сказали, що в них «хелп» і нас треба рятувати! За цим і прийшли».

- Вибачте, але рятувати треба від вас! — сказала тоді моя мама. — Ми скільки жили, не бачили людей зі зброєю!

- Одягніть бахіли! — трохи осмілівши, продовжила Віка. — Я пилососом прибираю, а зараз електрики немає, а в мене діти маленькі. Вони наділи.

А дівчата сусідки ті, що у вікна заглядали, кажуть потім: «Це ж треба було росіян у бахіли вдягнути!»

Староста села, його прозвали Москаль, зустрічав окупантів радісно.

Про нього на сайті Український південь пишуть: «Надавав у користування дитячий садочок оркам, у якому вони приймали банні процедури та харчувалися, після чого його розгромили. Ще до того, як у село зайшли російські війська, з будівлі сільської ради було знято український прапор. Коли в селі були ЗСУ, був не задоволений, що люди давали їм їжу і говорив, коли вони вже поїдуть. Надав інформацію оркам про військових та їхні сім'ї. Після цього в центрі села оголосив, що буде зачистка військових та їхніх сімей, щоб підготували документи».


СТРАХ

Окупанти забрали у місцевих фермерів техніку. Поблизу села вирили котлован і возили туди трупи своїх же. Віка з дітьми намагалася не виходити зайвий раз, а тут довелося. Йшла з дітьми по шосе. І дивиться, дорогою їде «Камаз» повнесенький. З нього руки звисають. А за вантажівкою зміїться темна доріжка — кров капає. Потім Віка почула постріли з боку котловану, подумала, що так честь військову вбитим віддають. Але ні, це окупанти добивали тих, хто дивом вижив, пояснив чоловік.


«Думська». Когось убили окупанти з жителів села?


Вікторія Вовк. У нас були, як я їх називаю, «нежадібні» жінки, які гуляли з російськими солдатами. Одна з таких із дітьми винаймала хату. Господар купував дітям молока, продуктів. Вона попросила грошей у борг. Він їй дав. А потім через кілька місяців він і каже їй: «У тебе ж усе добре. У росіян зарплату отримуєш. Поверни мені борг». Так вона, собака, що зробила? Нацькувала орків на господаря. Вони приїхали вранці, вона сиділа в машині. Дядька вивели. У футболці, у вересні холодно вже було, і відвезли. Пропав дядько. Потім сказали, що вивезли його в посадку, і дівка ця взяла автомат і розстріляла його. Це солдати, які там були, так сказали. А цієї дівки вже не було. Осколок залетів у голову. Довго чекати не довелося. Карма наздогнала відразу.

Страх завжди був. Що окупантам стрельне сеча в голову або росгвардійцям, а в них одні бухарі були, і почнуть палити. Розстріляли магазин, де горілку відмовилися їм продавати. Пішли жителі пасти корів, після зими вигнали худобу травичку пощипати, прилетіли снаряди, посікло мужиків осколками. Пішли підлітки, куди не належить, орки дали з автоматів по ногах.

Їздила вкотре в Херсон за гуманітарною допомогою. Машини збивалися в колони. Поодинці ніхто не їздив. Збиралося три, п'ять машин. І ось стоїмо ми перед Чорнобаївкою, а я дивлюся, як росіянин відкриває багажник, документи перевіряють, розмовляють з пасажирами й тут я повертаю голову і бачу, що в посадці сидить чума в зеленому вся і на прицілі тримає тих людей, яких перевіряють. У мене так серце і завмерло. Дивлюся на дуло, що проводжає машину. Пальнути ж може будь-якої миті. Настільки близько смерть ходила. У повітрі тріск стояв як біля ЛЕП.


ГОЛОД

Уже в березні почався голод. Усі сиділи без хліба. Віці пощастило. Є десять курей несучок. Та й ротів додалося. Прибігли дві сусідські кішки, як сусіди поїхали. І сусідський собака.


В. В. А собаку з'їв інший сусід, каже Віка.


«Д». Як з'їв?


В. В. Ось так. Їсти було нічого. Люди бруд їли. Дерен. Ось ці коржики, які хрумтять на зубах. Вони не підіймаються, як коли ти робиш із нормального борошна. З тіста оладки пишні. А цей коржик, як дерун. Плоский. Хрусткий. З піском і пилом. Ми їх не їли. Ми ж не кури, каміння їсти.

У нас були кашки та сало. Ми варили каші й підсмажували сало. Їсти в нас було що. Ми ще підгодовували того сусіда, після того, як він собаку з'їв.

У нас був такий пункт незламності. Люди віднесли туди картоплю, буряк, щоб видавати тим, у кого нічого немає. Люди ходили по двісті осіб, билися, щоб щось у цьому центрі отримати. Потім із Чорнобаївки привезли борошна і йогурт. На сім'ю два кілограми. 80 гривень. У матусь від канонади молоко перегоріло. А дітей треба чимось годувати.

Я перефотографувала свідоцтва про народження малюків на своїй вулиці та поїхала в Херсон. Тоді у квітні Червоний хрест ще завозив допомогу дітям. І люди на слово вірили. Випрошувала їжу, памперси. А люди з Червоного хреста добрі: «Цій дитинці вже чотири рочки? Передайте їй пряничка».

А для дітей будь-яка цукерка це заповітна мрія. Нам самим за 4-5 місяців голодування цього, так цукерок хотілося… Особливо рошенівських. «Ромашки» або «Мак»! «Каракум»! На центральній дорозі сиділи діти та люди похилого віку сиділи. Чоловік тридцять. Які чекали, що їм щось перепаде. І свинособаки кидали дітям як цуценятам. Дюшесок якихось.

Ми приїжджали, розносили по дітях, по матусях. Скільки радості було. А потім Червоний хрест закінчився.

Зате в селі з'явилося російське ТБ. Там розповідали, які конвої з гуманітаркою прямують у Херсонську область. А в родині Вовк і каші закінчувалися, і сало. Російська гуманітарка до Киселівки не доїжджала. Довелося їхати в Чорнобаївку в окупаційну адміністрацію. Сім'я із шести осіб, годуватися якось треба. А що робити? Хто коня вкрав, той його і годує!

Коли приїхали, на нас очі витріщили: «Як? Ми думали, в Киселівці нікого немає!»

Вони мені кажуть, як би ми не хотіли, все одно до вас не поїдемо. У вас стріляють. Кожен, хто тут сидить, його життя дорожче, ніж життя нехай і тисячі людей, яких ми не знаємо. Якщо ви хочете, то приїжджайте раз на тиждень.

Так і стали Вовк знову їздити. Прилаштували причіп до бусика. Складали списки нужденних. Раз на тиждень їздили. Багато їм не давали. По пляшці соняшникової олії. Борошно і мило. На три вулиці привозили. Брали по кілька гривень на бензин.

А в цей час за активністю Віки пильно спостерігали росіяни.Бусик, на якому возили гуманітарку


І ТУТ Я ЗРОЗУМІЛА, ЩО ВЛИПЛА


В. В. Якось уранці приїжджає за мною службова машина Москаля, продовжує Віка. Виходжу. Водій мені каже: «На тебе чекають у сільраді, сідай швидше».

У сільраді в кабінеті сидів сам Москаль. Ще дві жінки місцеві. Одна з тих, що паслася з дітьми на дорозі, підгортала Z-тки, щоб поїсти давали. І двоє російських солдатів.

- Це та сама Вікторія, — представив нашу героїню Москаль. — А це полковник Олександр. І в цього — позивний Казбек.

Вікторії дали зрозуміти, що з цього моменту вона працює у зв'язці з росіянами. Одна жінка займається видачею грошової допомоги, а вона гуманітаркою. А тітка, що під Z-ки з дітьми кидалася, їм на допомогу. Мабуть росіянам вона набридла, і вирішили її прилаштувати.

- Мені непогано і вдома, — починає Віка. — Я за два дні все роздала і вільна. Та й не хочу я з цією разом працювати.

- Ти працюєш! Ти що не зрозуміла? — із погрозою сказав Казбек.


В. В. І тут я зрозуміла, що влипла, — розповідає вже нам Віка. — Москалик мене до росіян привіз, а ті сказали, що я без варіантів тут працюю. Пізніше підкликав і полковник Александров і тихо сказав: «Я в курсі, що твій чоловік АТОвець. Ти ж не хочеш, щоб твій мужик кров'ю захлинувся при дітях. То все робити будеш, так, як скажуть».

У мене одразу все поплило перед очима. Серце стрибнуло в п'яти, там і залишилося. Хто здав? Річ у тім, що про те, що він АТОвець, знали тільки близькі. Ще амбулаторія, бо там у чоловіка картка як в АТОвця. І окрема тека «АТО» в сільській раді.

А Олег ще в березні підходив до Москаля, і питав його: «А що там із нашими документами?». Той відповідав, що забрав теку. На запитання, чи спалили документи, чи закопали, буркнув, що «розібрався з нею».

І коли така розмова, то я розумію, що здати міг тільки він. Він з окупантами спілкувався. Обнімався.

На початку серпня зателефонувала окупаційна влада і сказала перевірити школу. Чи потрібен ремонт? Чи є опалення? Сказали, ми, може, й не будемо ремонтувати, але створити кошторис треба. Я й пішла. Перерахувала всі вікна, подивилася стан даху. Записала. Тут чую, відчиняються двері. Заходить цей полковник Олександр, а з ним ще солдат.

- Я тут за дорученням начальства, — почала швидко я. 

- Я знаю, — відповідає окупант. — У селі дуже мало в нас помічників і, може, ти знаєш таких людей адекватних? Адекватних дуже мало і, якщо ти знаєш таких, що за росію, то може цих людей організувати? А то скоро референдум, а в нас нічого не готово.

- Я з людьми спілкуюся мало, — намагалася я якось ухилитися. — До мене тільки по гуманітарку приходять. І дитина в мене маленька.

- Ти ж не передумала? Ти пам'ятаєш нашу розмову? Не хотілося б приїжджати та знайомитися з твоїми дітками, — тисне й тисне полковник.

А поруч із ним непримітний мовчазний солдат стояв. І цей Олександр на нього очима, а потім на Віку. Зирк! І той як вмаже їй у ногу прикладом. Жінка впала між партами.

Це тобі аванс, — з по-садистськи задоволеною посмішкою каже цей Олександр. — Щоб усе пройшло гладко. Ти зрозуміла?

Зрозуміла, — відповідає Віка.


В. В. Я зрозуміла, що діватися нікуди. Виведуть як того дядька Сашу і разом із сім'єю застрелять. Розчинять у повітрі ось і все. Синяк сфотографувала.

«РЕФЕРЕНДУМ»

Віку зобов'язали ходити по хатах і вручати всім бюлетені. Їх було шість жінок. Хтось пішов, бо сім'я голодувала, хтось, як Віка, бо не підеш — смерть. Сусідка перед референдумом приходила порадитися, що ж робити.

- Я так боюся. До втрати свідомості. До божевілля боюся. Я не хочу голосувати, — каже вона Віці.

- Алло, ми будемо виходити на нашу вулицю, — відповідає Віка. — Я тобі зателефоную (а в нас російські сімки вже всі були) і скажу: «Замовляю молоко на п'ять вечора». Це буде для тебе знак, що ховайтеся.

Так само Віка попередила мешканців своєї та сусідньої вулиць. Але тільки тих, у кому була впевнена. Які потім не здадуть.

Окупанти відкрито говорили: «Нам не важливі ваші голоси! Нам важливо, щоб ви пройшли по кожній вулиці». Віку та інших жінок, які розносили бюлетені, росіяни фотографували й знімали на камеру. Потім розміщували на своїх сайтах. Ось, мовляв, як Херсонська область голосує!


В. В. З населення в півтори тисячі проголосувало сто одинадцять осіб. А росгвардієць, який із нами ходив, каже: «Щось мало в нас учасників голосування. Видно, Вікторія погано працює».

А я йду і відчуваю як піт по спині. Хана мені, думаю.

Коли ми підійшли до хати Москаля, а в нього високий паркан, камери висять. Вибігає він такий щасливий. Починає обіймати всіх росгвардійців, починає їх за руки трясти.

- Ну нарешті то цей день настав! Зі святом вас хлопці! — каже зрадник із бюлетенем у руках. — У мене від вас секретів немає. Розгортає бюлетень і ставить галочку, що він за росію.

У мене голосувала мама. Вона каже: «Ти що??? Вся вулиця сховалася, бо ти всіх попередила! Це ж, щонайменше, підозріло». І мама вийшла і проголосувала. А я не голосувала.


«Д». Віка, ви за цей період спілкувалися з нашими військовими?

Віка одразу перестала плакати та відповіла вже радісно.


В. В. Так! Я в березні й у червні телефонувала дівчинці з Чорнобаївки. У неї поруч аеропорт. Я знала, що якщо русяві пташки сідають, вона їх здає. І так само і в нас. Куди заселилися, де блокпост, усе це помічаєш і потім телефонуєш. Я розуміла, що мене можуть прослуховувати, бо в нас у центрі села стояли зв'язківці.

Розмова звучала так: «Ой, як до нас у гості приїдете, то як у село заїжджаєте, перший поворот праворуч, а там прямо та упретеся туди, куди треба!»

Потім на Віку вийшли люди з нашої військової розвідки й вона передавала відомості. У суді розвідники виступили на її захист. Давали свідчення.

Так, Вікторію судять.

Коли наші зайшли в їхнє село, вона їх не зустрічала. Пила і плакала. Москаль, напевно, вийшов, як годиться, із хлібом-сіллю. Роздавав інтерв'ю всім телеканалам, які приїхали. А Віку 8 березня забрали в СІЗО.


ПЛАН ПО КОЛАБОРАЦІОНІСТАХ

Суддя плакав, коли виносив постанову. Сказав, що з нього вимагають.


В. В. У СІЗО було повно-повнісінько колаборанток. І всі з окупації. Були 70-річні бабки, вона вже вінками пахне, їй прогули на кладовищі ставлять, а вона в політику лізе. Ох. Ти б свій СРСР захищала в 91, коли молода була! А зараз онуки, правнуки, а їй потрібно про політику поміркувати! Я потрапила в СІЗО, а їм за тиждень до цього поставили телевізори. І о 9:00, і о 18:00 йде гімн України, вони вимикають звук і співають: «Слався отечество…»

У СІЗО жінкам набагато важче, ніж російським військовополоненим, яких показують на каналі Золкіна.

У нас було шалено холодно. І потім цей нужник у камері, це п'єдестал, де пісяєш, какаєш на очах у всіх. Це не по-людськи! Ми ж усі конвенції підписали! Це приниження людини. Моя вина ще недоведена! Ви не можете зі мною так чинити!  

Раз на тиждень водили в лазню. Це знаєте, як в анекдоті, роздягальня біля лазні через дорогу. Змушували переодягнутися в халатики й капці й через усе СІЗО практично голими. А сніг ще лежав! Дають десять хвилин помитися. І потім із мокрими головами назад.

А в мене на руці жовто-сині ниточки намолені. Я в 15-ій камері заспівала на другий день «Червону калину» на все горло.

По телевізору йдуть новини про ексгумацію трупів тих, кого росіяни замордували, а мої сусідки по камері-сепаратюги побачили на мені ці браслетики та між собою обговорюють: «А за чим же їх ідентифікували? — А ось за таким жовто-синім браслетиком на руці».

Потім на стіні на рівні очей написали ZOV. Потім я захворіла. У мене температура піднялася. Знаходять у мене і ще у двох тіток ковід. З речами на вихід!

У мене за 40 температура, а я з матрацом, подушкою, двома ковдрами, ще сумка з їжею, баклажки з водою. Нас повели в ізолятор. Ми заходимо, а там сморід нестерпний, срач, таргани. І ні в кого немає електрочайника. Я наглядачці кажу: «У тій камері в нас на десять осіб був один чайник. Він залишився у господині. А в нас тут немає чайника, а ми хворі. Нам без чайника не можна!»

Пластикова пляшка — це твій найкращий друг. Наливаєш її окропом і під бік. А вранці зуби почистити. А опалення там таке, щоб не подохли тільки.

- Будь ласка! Хоча б кип'ятильник!

- Чуєш ти коза! — починає зечка, яку наглядачка на мене нацькувала, і далі мат такий густий.

- Нас поріжуть тут через тебе. Закрий рота! — як заверещать інші.

- Тоді заваріть двері з того боку і навіть не годуйте нас! — відрізала Віка.

Шум стояв на два поверхи, коли я домагалася людяності. На наше щастя сусід однієї з захворілих жінок, який працює в цьому СІЗО електриком, якраз був на зміні. Тож він приніс нам чайник. Він не відключався під час закипання, але нам цього й не було потрібно. Розетка на висоті 1,6 метра, ми його поставили на стопку книг і… врятовані!

Віку випустили з Миколаївського СІЗО через два тижні за апеляцією. Тепер вона вдома. Чекає засідання Приморського суду.

Під час обрання запобіжного заходу заступитися за нашу героїню зібрався цілий натовп партизанів і військових, розповідає адвокат і правозахисник Юрій Канікаєв.

«Приїхали місцеві жителі, яким вона допомагала. І суддя, побачивши цю кількість людей, в серцях запитує прокурора: «Ви вже свою сотню колаборантів знайшли, на яких вам план поставили? Чи ще ні?» Плани, які надсилали згори в нашій міліції-поліції та СБУ, були завжди. Це велика проблема ще з радянських часів. Тобто спустили цифру — 100 колаборантів! Все вперед!» — додає юрист.

На перших засіданнях Віка провину не визнала.

Суддя Сергій Кічмаренко: «Вам загрожує до п'яти років, ви визнаєте провину?»

Вікторія Вовк: «Ні. Я не колаборантка!»

Вигук із залу: «А що, виправдати, ні?»

Зрозуміло, що у тих, хто прочитав цю статтю, можуть виникнути різні судження про Вікторію. Я тільки хочу, щоб ні перед ким із нас не постав такий страшний вибір — між своїми дітьми та проклятою ганебною урною окупантів. Господи, пронеси чашу цю. 

У мене немає презирства до цих жінок, голодних, побитих, які ходять по дворах із безглуздими папірцями під дулом автоматів. У мене тільки біль і важка ненависть до росіян, які довели веселу дотепну дружину АТОвця, маму трьох дітей, до цього.

Автор — спеціальний кореспондент «Думської» Дмитро Жогов


СМЕРТЬ РОСІЙСЬКИМ ОКУПАНТАМ!


Помітили помилку? Виділяйте слова з помилкою та натискайте control-enter

Реклама



Неравнодушный
Дуже непроста ситуація була в окупації. Хотілося б щоб рішення судді були мудрими, справедливими і законними. Хто не пережив тієї трагедії в окупації, тому складно все це зрозуміти. Але жінка дійсно не колаборантка. І виправдати, на перший погляд,  наче неможливо, так як формально начебто склад кримінального правопорушення є, але треба обов`язково враховувати суб`єктивну сторону правопорушення — як сама людина ставилася до своїх дій. А тут все чітко і ясно. І ось після встановлення усіх обставин події суддя  має прийняти єдине правильне рішення. А яке це буде рішення вже залежить від громадянської позиції і правосвідомості самого судді.
   Відповісти    
Prosector
Правильно. Кстати председатель сельсовета все еще председатель.
   Відповісти    

Serg  Chernetchenko
Якщо нема на ній крові, нікого не виказувала. не наводила ворога, то нема за що її карати. Просто треба ж було якось і самій вижити, і дітей захистити.
   Відповісти    
Рита Іванівна
Чоловіки повинні памʼятати що жінки України живуть 92-94 роки, чоловіки 74-82.Тому не треба доводити свою мужність, відданість Вітчизні, людяність.У цьому ніхто не сумнівається.На дворі 22-вік.Цей вік здравого глузду, наукових відкриттів, самостійності і врятування Землі від глобального потепління.
   Відповісти    
Фроим Грач
Век 22-й?
Этот текст цитата про будущее столетие?
Дожить ещё надо до тех времён человечеству
   Відповісти    
Aleck Lezhebokoff
Не знаю что страшнее: рассказ о том, что творили российские, или то, какой жуткий совок до сих пор творится в Украине…
   Відповісти    
psrb1919+21
Зачем искать смысл в заведомо противоречивой надуманной системе установок? Она существует только головах, да и к чему такие сложные примеры, вот попроще: «родился а россии вырос в украине» или «родился в украине вырос в россии» или вообще «родился в россии и вырос в россии но не одобряет ни действия страны ни ее саму». И за какую сторону этим людям болеть в этой хреновой игре? Будет просто как решит толпа, сегодня она решит так, а завтра может и наоборот, зависит от того какую популистскую хрень ей скормят
   Відповісти    
 Insider
Ватномозгое, тут решает не толпа, а логика, если одна страна напала на другую, то по логике она является агрессором.
   Відповісти    

paha
paha 16 вересня, 11:30     -5      
Баба, хрен, хрень, хреново — не коси тут под местного кацапская морда. Иди лучше глотни бояры.
   Відповісти    

Рита Іванівна
По-перше, сучасні українці не натовп, по-друге, якщо якись 1919+21 дасть команду пити якусь гидоту, тому що він серед орків виявив холеру-ніхто цю гидоту пити не буде.
   Відповісти    
Коментар отримав забагато негативних оцінок
Роман Сергеич
«так цукерок хотілося… Особливо рошенівських.» )
НЕ ВЕРЮ!
   Відповісти    
Prosector
А во что вы не верите? В то, что ментам спускают план последние 70 лет? В то, что у женщины трое детей и муж на фронте? В то что ее ударили? Или то, что ее предал председатель сельсовета Москаль? Кстати это не вы ли? Или она по вашему хоть муж был в АТО такая всполошилапсь: Ура Путин пришел! С чего бы? У вас логические связки хромают любезный. Пошли первые комментарии под статьей одобрительные и они очень важны. Они дружественные. Мне хотелось бы что бы Вику оправдали. Нас так зае…ли коррупцией, операцией "Бусик", менты избивают переселенцев, парня судят за подобранные кроссовки и совком, — вот этим планом на "посаженных колаборантов" за последние два года, что хочется какой-то капли меда в этой бочке говна. А то получается какая то Россия 2.0 
   Відповісти    

Евгений Блиновский
Можно как угодно относиться к Пете Порошенко, но шоколад и конфеты Рошен всегда делал качественные.
   Відповісти    

Коментар отримав забагато негативних оцінок
Prosector
А чего вы так категоричны? 25 % правды? Это значит она не Вика, а  Виктор? И у нее нет детей? Что вас сподвигло на такие глубокомысленные, заявления?
   Відповісти    

Галина Пироженко
Який це калабабрант???Люди добрі, це просто незвичайна, добра, чесна, чюйна, ввічлива дівчина. Вона нікого не залишила, була до кінця.Вікторія завжди була за нас, українців і УКРАЇНУ.
   Відповісти    
Коментар отримав забагато негативних оцінок

Колтига Юлія
Це сама краща людина, яку я знаю. Її треба обов'язково виправдати. Вона не колаборант
   Відповісти    
ЯсВами
Так ведь Зеленский ни раз и ни 2 говорил: Дорогие наши украинцы в окупации, и паспорта российские
 берите если это сохранит Вам жизнь. Только выживите. Мы Вас освободим.
Это только слова??
Ах, ты ж моя ненька!
   Відповісти    
Parijanka
Прочитав статью становится совершенно непонятно почему судят Викторию! Человек который всеми силами пыталась выжить и спасти своих детей!!! Кто то поступил бы по другому? И даже после обвинений она продолжает помогать людям и ВСУ!!! Она действительно патриот и своими делами это доказывает!!! ОПРОВДАТЬ однозначно!!!
   Відповісти    
l4k.png
l4k.png 16 вересня, 20:28     -1      
В такое страшное, тяжелое время эта женщина помогала не только себе и своим детям и семье, а всем украинцам, которым только могла помочь. У неё есть чему поучиться. Личные письма от солдат ЗСУ с благодарностями. И даже когда всю её семью могли убить, пытаясь перевести на сторону р*сских, она сделала лишь то, что требовалось, чтобы остаться вживых, но эта женщина всегда была и остаётся частью нашей страны. И о каком суде может идти речь? Таких людей награждать нужно.. Буду искренне надеятся на здравые мысли суда и украинские дети будут со своей украинской мамой.
   Відповісти    
a_40ina
a_40ina 16 вересня, 20:43     +1      
Бiдна жiнка! Вона таке пережила, не повинна сидiти за гратами.
   Відповісти    
C. Cattani
Теперь боты подтянулись…
   Відповісти    
Parijanka
Не суди по себе! Может за тебя и будут боты писать а за хорошего человека люди от души пишут!
   Відповісти    

   Правила



29 листопада
10:19 Одеська міськрада втратила двох депутатів
2
09:43 Вночі ворог випустив по Україні 21 дрон та три ракети: всі дрони збили, зокрема над Одещиною, один повернуло відправнику вітром видео
1
09:09 У Керченській протоці зіткнулися три судна (відео)
1
08:40 В Одеській області відкрили всі траси: на деяких серйозні затори (відео)
28 листопада
22:00 Негода в Одеській області: медики діставалися до пацієнта на пожежній машині
5
21:30 Мешканка Одеської області збирала гроші на лікування дітей і військовослужбовців, а витрачала на свої потреби
6
20:48 В Одесі до кінця року планують встановити GPS-трекери на маршрутках, пристосованих для людей з інвалідністю
5
20:18 В Одесі дерево, що впало, заблокувало жінку в будинку
1
19:38 Українські вчені відкрили новий вид п`явок, предки якого мігрували з Антарктики в Арктику, а потім повернулися назад фотографии
9
19:19 Дружину голови української військової розвідки Буданова отруїли важкими металами: ГУР підтверджує
17
18:46 Негода в Одеській області: відкрито ще дві траси
18:36 На часі? Понад 3,5 млн гривень із бюджету Одещини піде на розвиток волейболу в Балті
6
18:07 Немає світла і тепла: на Отамана Головатого в Одесі жителі перекривали дорогу (оновлено, фото, відео) видео
18
17:51 Ураган в Одеській області: без світла все ще залишаються близько трьохсот міст і сіл
17:17 На Одещині нове штормове попередження: вночі очікується поривчастий вітер






Статті:

Фронтовые байки: как учитель химии оккупантам громкий сюрприз устроил

Суета вокруг главкома: президентская ревность к Залужному может дорого обойтись Украине

Война на море: Украина загоняет в угол черноморский флот агрессора





Новини Одеси в фото:










Думська в Viber
Ми використовуємо cookies    Ok    ×