Таємна наречена з Австрії: одеський музей отримав у дарунок старовинний портрет загадкової баронеси  

«Жіночим портретом» у розкішній рамі поповнилася експозиція Музею західного та східного мистецтва в Одесі. Його авторка – англійська художниця XIX століття Емілі Шмек-Штреген фон Глауберг, дата створення – 1877 рік.

Перед еміграцією одеситка Ольга Жук передала в дар музею картину, яку вона успадкувала від своєї двоюрідної сестри Вікторії Ольшанецької.

На портреті, що добре зберігся, зображено молоду красиву жінку з тіарою на голові – отже, особа знатна, щонайменше, баронеса. Ім’я її невідоме, однак у подальшому його реально встановити, вивчивши історію австрійського правлячого дому. Пишна висока зачіска за модою тих часів прикрашена білим серпанком.

«Вуаль могла бути чорною або білою. Чорна у вікторіанську епоху була обов’язковим елементом жалоби, а біла – атрибутом нареченої. На нашій дамі вона біла, на пальці лівої руки у неї золота обручка. Тож цілком можливо, що це весільний портрет», – стверджує заступниця директора музею з наукової роботи Ірина Глєбова.

Ця наречена виявилася схожою на іншу наречену. У 1949 році «Жіночий портрет» був подарований до дня весілля Олександру Ольшанецькому, в подальшому відомому хірургу, його батьком Олександром Мойсейовичем, видатним гінекологом. Молода дружина Олександра Олександровича немов перенеслася в інші часи, дивовижний подарунок, звісно. Можливо, припускає Ірина Юріївна, портрет було зроблено на території сучасної Чехії, на курорті Грефенберк, де мисткиня створила принаймні чотири портрети, про що свідчить історик мистецтва Андреас Ейхштедт у своїй свіжій публікації в журналі Historisches Jahrbuch der Stadt Graz. Ця інформація може допомогти встановити ім’я шляхетної красуні.

Портрет вражає колоритом, майстерно передано фактуру пшеничних кіс, оксамитової сукні з муаровими рукавами, вкритих позолотою ґудзиків, мереживних манжет та кинутої на коліна шалі з золотими смужками. Реставрації вимагає красива різна дерев’яна рама. У правій частині полотна знаходиться авторський підпис, виконаний червоною фарбою: Emily Stregen 1877. Ось про авторку картини, видатну жінку свого часу, Ірина Глєбова зібрала багато цікавих відомостей.

«Емілі Шмек, в заміжжі баронеса Штреген фон Глауберг, належить до числа маловідомих та забутих художників XIX століття, хоча за життя її супроводжували певний успіх та визнання, – продовжує мистецтвознавиця. – Її автопортрет 1851 року знаходиться у Новій галереї Грацу. Вона написала себе у віці 34 років. Відомості про неї є в усіх відомих словниках художників, включно з Бенезі, Тімме-Беккера, Вольмера, однак інформація дуже коротка».

^{І.Глєбова з глядачами}

Емілі Шмек народилася в 1817 році у Лондоні, в родині австрійців, але коли вони оселилися в Англії, невідомо. Батько, Август Шмек, займався оптовою торгівлею. Мати, Анна, походила з родини Вюстефельд, яка проживала у Відні. Це прізвище було відоме в Австрії завдяки тітці Анни – Іді Вюстефельд, у заміжжі Пфайффер, яка була знаною австрійською мандрівницею, однією з перших жінок-мандрівниць в Європі. На Суматрі Іда вирушила до людожерського племені батаків, проте, як писали, їхній лихий характер підкорявся її спокійною та стриманою поведінкою. Вона, здається, навіть завоювала їхню повагу, оскільки ніхто, окрім надлюдської Істоти, як вони стверджували, не міг би наважитися на подорож до них…

Бувши членом Географічних товариств Берліну та Парижу — і не була прийнятою у члени Королівського географічного товариства в Лондоні, тому що туди не приймали жінок. Її книги перекладалися сьома мовами.

«Ця відважна жінка двічі створювала кругосвітню подорож морем та сушею в 1840-х та 1850-х роках, причому побувала у місцях, що раніше не відвідувалися європейцями. Її портрет з великою симпатією та теплом був написаний художницею у 1858 році, у рік смерті Іди Пфайфер, а Емілі тоді був 41 рік», — уточнює Ірина Юріївна.

Приналежність до жіночої статі ускладнювала шлях до освіти та самій Емілі. Офіційні дані говорять про те, що у Лондоні вона вивчала живопис у Королівській академії мистецтв, приділяючи особливу увагу портретам, жанровому та інтер’єрному живопису. Однак на той час до академії жінок не приймали! Скоріше за все, мова йде про курси для жінок при академії.

«Навчання вона закінчила у 1844-му, коли їй вже було 27 років, і починаючи з 1837 року молода художниця регулярно брала участь у виставках у Королівській академії мистецтв і в Британському інституті, що свідчить про достатньо високий художній рівень її картин. У 1845 році вона покинула Англію, недовго жила у Венеції, де виставила етюди за мотивами Тіціана та Веронезе, що їх називали «цінними творами». У Венеції художницю називали англійкою. Провела тут близько двох років, облаштувалася у Відні, де стала професійною художницею, остаточно обравши для себе портретний жанр. У 1856 році, у 39-річному віці, Емілі переїхала до австрійського міста Грац, де жив її дядько (рідний брат її матері) генерал-майор Людвіг Вюстефельд. Тут-таки, у 44 роки, вона вийшла заміж за підполковника барона Генріха Людвіга Штрегена фон Глауберга (1817–1891), свого ровесника, сина військового інженера Фелікса фон Штрегена, відомого тим, що він будував залізниці за завданням імператора Австро-Угорської імперії», — розповідає Глєбова.

^{Е.Шмек-Штреген. Діти сім’ї Пфінтер}

Після весілля новоспечена баронеса проживала спочатку в нижньосілезькому місті Фрайвальдау, а з 1880 року – у Мьодлінгу, у Нижній Австрії, де й померла у 1886 році, у віці 69 років. Дітей у подружжя не було, але вони вдочерили дівчинку і дали їй ім’я Емілія. Вона стала баронесою Емілією Штреген фон Глауберг. Про неї відомо лише те, що у 1898 році, в Мюнхені, вона вийшла заміж за Франца Рейснера фон Ліхтенштейна. Ясно одне: Емілія стала спадкоємицею не тільки фінансів та майна родини, але й картин своєї названої матері, тому цікаво було б дізнатится про долю цих творів.

У Емілі Шмек-Штрегер фон Глауберг солідний список виставок, включно з щорічними виставками в Імператорській академії красних мистецтв у Відні та щомісячними – в Австрійській художній асоціації. Це говорить про те, що вона працювала плідно, однак у наш час на світових аукціонах її картини зустрічаються рідко, а ті, що зберігаються у фондах державних музеїв та приватних колекцій, як правило, недоступні.

^{Е.Шмек-Штреген. Діти з кошкою}

«Передивившися її картини, переважно портрети, розміщені в Інтернеті (зазвичай це полотна, представлені на різних європейських аукціонах), я дійшла висновку, що їх можна умовно розділити на дві частини. До першої належать картини, виконані в дусі типового для XIX сторіччя «жіночого» мистецства з відповідними сюжетами: миловидні молоді жінки з дітьми або без них, портреті дітей з іграшками та домашніми тваринами. У каталозі виставки, в якій брали участь картини нашої художниці, написано: «Стилістично Емілі Шмек-Штреген є представницею стилю бідермейєр, хоча в її портретах прослідковувається вплив її англійського походження».

До другої групи відносяться портрети людей, котрих мисткиня добре знала та поважала.

«Як приклад наведу вже згадуваний «Портрет Іди Пфайффер». «Портрет Морітца Фелічетті фон Лібенфольса» (1816-1889), австрійського історика, поета і колекціонера, дворянина з давнього венеціанського роду, представники якого у XVIII столітті облаштувалися у Відні. Предки його по чоловічій лінії були відомими політиками, а він сам – інтелектуалом-гуманітарієм, котрий до того ж був військовим. Після виходу у відставку Морітц Фелічетті фон Лібенфольс оселився у Граці, де й познайомився з нашою художницею, і вона написала його портрет. Зараз він зберігається у Державному Штирійському архіві Австрії», — продовжує Глєбова.

Окрім портретів, Емілі писала натюрморти та інтер’єрні сцени. Після її смерті, як це часто буває, вона була забута, її картини залишилися у приватних зібраннях та у запасниках музеїв. І тільки у XXI столітті про неї згадали.

У 2020 році в Новій галереї Грацу відбулася виставка під назвою «Дами понад усе! Жінки-художниці Штирії 1850–1950», де були представлені роботи й Емілі Шмек-Штреген.

«На жаль, у вільному доступі не знайшлося фотографій робіт нашої мисткині з цієї виставки, і я написала листа куратору музею в Граці доктору Петеру Піру з проханням надіслати фото її творів із фондів, — каже мистецтвознавиця. – Отримала три: ще один автопортрет у молодшому віці та дві інтер’єрні сцени. Таким чином, подарований портрет, що за своїм виконанням виходить за межі звичного для жінок-художниць тієї епохи дилентатизму (принаймні, тих, які працювали в Англії та Австрії), пов’язує різні покоління одеської родини та наш музей з багатьма достойними людьми. Впевнена, з часом «Жіночий портрет» розкриє нам усі свої таємниці».

Авторка – Ірен Адлер