Фронтовий кореспондент «Думської» Георгій Ак-Мурза був чи не першим журналістом, який побував на місці падіння «Боїнга» рейсу МН17, збитого російськими окупантами рівно десять років тому — 17 липня 2014 року. Сьогодні він згадує, що бачив тоді.
Про деякі події з минулого говорити не хочеться — настільки вони страшні. Але є Істина, заради якої доводиться заново прокручувати перед очима те, що людям бачити не можна.
Рівно десять років тому автору цього матеріалу довелося побувати на місці падіння МН17, малайзійського «Боїнга», — рівно через чотири години після катастрофи.
Поля під Торезом Донецької області були всіяні уламками величезного лайнера, що ще диміли, порваними валізами і рюкзаками, обривками речей і… гілочками, що стирчали тут і там. Гілочками позначали місця, де виявляли трупи нещасних людей, що летіли в нещасливому літаку з Амстердама до Куала-Лумпура.
Понівечені тіла пасажирів… Як описати дівчинку-підлітка з вивернутим на 180 градусів у попереку тулубом? Як людськими словами передати відчуття, коли фотографуючи, спотикаєшся об дитячу голову?
Мерців було нестерпно, немислимо багато. Навіть для мене, який пройшов на той час кілька воєн. Мертві стюардеси-красуні з яскравим макіяжем, буквально зламані навпіл, мертві пасажири, хитромудро скручені кілька разів, а потім сплющені. Мертві собаки і коти. І навіть мертві птахи в клітках — як потім підтвердилося, пернатих везли в зоопарк Куала-Лумпура з Амстердама. Незриме чудовисько зламало, порвало тіла на шматки, потім перемішало все це немов у величезній м'ясорубці. Розвісивши гірляндами на деревах нутрощі, розкидавши частини людей на кілометри.
Оточення навколо поля, куди обрушилися з висоти уламки лайнера, ще практично не було. Зате тут як тут уже був бусик із картинно, показово стурбованими козачками з Тореза з георгіївськими стрічками на грудях і аквафрешними шевронами. Обвішані зброєю на кшталт червоноармійців часів Громадянської війни, вони намагалися керувати похмурими чоловіками в комбінезонах рятувальників і перевіряли документи в роззяв і нечисленних журналістів, які встигли підтягнутися до місця катастрофи.
Особлива увага козачків була прикута до купок речей, які вони збирали окремо від рятувальників — ті були зайняті пошуком і маркуванням знайдених тіл. Біля однієї з купок козачок із зачіскою а-ля Лукашенко — волоссячко зализане впоперек лисини — стурбовано рився у вивернутих навиворіт валізах.
- Вовчику, глянь-ко, — закричав він, звертаючись до свого товариша, — Глянь, бро, што я тут знайшов!
Козак мало не пританцьовував над десятком-другим різнокольорових паспортів, розкладених ним віялом на землі:
- Отаману доповісти потрібно. Круть, паспорти піндосів ціленькі. Річ!
- Доповімо, доповімо. Не метушись. Ти краще сюди глянь. У мене крутіше знайшлося! — Вовчик дбайливо відтягнув від загальної купи вивернуту валізу з кількома пляшками віскі, які невідомо чому вціліли, — Ось бухло точно під охорону взяти потрібно! Це ж докази важливі, для слідства потрібні будуть!
Лише ввечері я зрозумів, що козаки приїхали на місце падіння «Боїнга» найпершими. З уривків їхніх розмов було зрозуміло, що про «підстрелений» літак «хохлів» їм повідомили мало не в момент самого пострілу «Бука».
Цього ж вечора я почав опрацьовувати інформацію, яку по уривках збирав з моменту падіння літака. Особливо копати було нема чого — всі джерела майже відкрито, але неофіційно говорили про привезений з росії заздалегідь «Бук». Проксі-загін Гіркіна-Стрєлкова сподівався збити український військовий транспортник Ан. До моменту падіння «Боїнга» вони були впевнені у вдалому влучанні — згідно з їхнім задумом, це мало змусити Збройні сили утриматися від застосування авіації проти формувань проксі-загонів росії.
Втім, влучивши замість українського «Антонова» у малайзійський «Боїнг», бойовики та їхні куратори з росії засмучувалися недовго. «Хохли самі збили», — віщали з кожної російської праски. Справа звична. Гібридна війна будь-який злочин може перевернути і перекрутити дзеркально.
Наступного дня мені зателефонували друзі з Тореза — зібраний на місці падіння лайнера «трофейний» алкоголь слідчі з козацькими лампасами вжили того самого вечора, влаштувавши показову стрілянину і нічну зачистку міста від «українських шпигунів».
Паспорти загиблих до Амстердама так і не потрапили. Власне, як і решта цінних речей мертвих пасажирів нещасного рейсу.
Для російських терористів загиблі 17 липня 2014 року пасажири та екіпаж «Боїнга», які загинули 17 липня 2014 року, стали однією з перших «проб зброї».
За вісім років будуть понівечені танковими траками жителі Маріуполя, пробиті «контрольним» пострілом черепи жителів Бучі та десятки тисяч інших жертв збожеволілої недоімперії.
Автор — Георгій Ак-Мурза, фронтовий кореспондент «Думської»
Telegram-канал
Застосунок:
iPhone
Android
Надіслати фото через telegram
Patreon