Тихон Хмара – одеський Шерлок Холмс, або Куди зникають наречені та черниці

Зустріч з відомою одеською письменницею, автором популярних історичних ретродетективів Іриною Лобусовою відбулася в бібліотеці імені Едуарда Багрицького. Харківське видавництво «Фоліо» випускає її книжки цілими серіями. Завдяки директору видавництва Олександру Красовицькому книги навіть у воєнний час продовжують виходити вже в безпечному місці. На початку червня з’являться в продажу по декілька книжок із кожної серії в перекладі на українську.

А є вже й нова серія, з головним героєм, не менш дивовижним, аніж нальотчиця Таня Алмазова чи докторка Зіна Крестовська. У цього вражаючого чоловіка довге волосся та очі різного кольору.

«Книга «Тихон Хмара та зниклий пасажир» відкриває нову серію, що стосується Одеси дев’ятнадцятого сторіччя, дія відбувається у 1867 році, – говорить письменниця. – Проте тут, на відміну від усіх інших моїх ретродетективів, немає занудних та довгих історичних відступів, немає цитат з документів. Головний герой мені дуже до вподоби, багато хто вважає його володарем надприродних здібностей, називають навіть чаклуном. Але він не чаклун, просто бачить те, що не бачать інші. Кожна людина носить в житті певну маску. Що криється під цією маскою, розгадати вельми складно. Складно з двох причин: по-перше, сама людина цього не хоче, а по-друге, розгадувати звичайно теж не хочуть. І Тихон вміє зривати з людей маски, бачити приховане. Він бачить те, на що інші люди не звертають ніякої уваги».

Як з’ясувалося, ім’я герой отримав на честь улюбленого кота письменниці Тихона, сірого, немов хмара. Тихон – ватажок зграї, окрім нього, вдома в Ірини живуть ще три коти та кішка, а з недавніх пір ще й собака Дафна з’явилася, дитинча вівчарки.

«Не приховую, я надихалася образом Шерлока Холмса, котрий міг за однією ниткою, за плямою на одязі розповісти все про людину: хто вона за професією, що відбувається в її особистому житті, звідки вона приїхала. Тихон теж так може. Він наділений аналітичним розумом, він досить цікава людина, і коли вже я добре знайома з викладацькою діяльністю (а пишу часто про те, що знаю достеменно), зробила його університетським викладачем. У Тихона є хобі – розплутувати всілякі загадкові історії, які постійно з ним трапляються. Мабуть, така у нього карма – коли людина щось дуже любить, сильно чимось захоплюється, саме це її й знаходить», — роздумує Ірина Лобусова.

Навколо Хмари весь час хтось зникає (пасажир із поштової карети, наречена з балу, де мають оголосити новину про заручини, черниця зі святої обителі), проте він допоможе поліції знайти кожного зниклого, живим чи мертвим. Який його метод? Часом Тихон уподібнюється театральному критику: «Всі учасники цієї драми здавалися йому акторами, які беруть участь у поганій виставі. Їхні слова були надуманими, штучними, вчинки – брехливими. Все, все це здавалося маячнею, якоюсь п’єсою, розіграною за поганими нотами під керівництвом недосвідченого диригента».

Зараз готується до друку четверта книжка – «Тихон Хмара та таємниця порохового льоху».

«Із самого початку в угоді з видавництвом та в обговоренні з видавцем назва була такою: «Тихон Хмара та таємниця порохового складу», — каже королева детективу. – Суто випадково, вивчаючи історичний матеріал, я дізнаюся, що на військових арсеналах такого поняття, як склад, немає. Склад – це суто сучасне поняття. Місце, де знаходився пороховий арсенал, називали пороховим льохом. Тому роман був терміново перейменований уже на стадії написання».

М’яка та жіночна зовнішність письменниці стає приводом для багатьох при першому знайомстві гадати, нібито вона пише любовні романи. Якщо чесно, один Ірина таки написала, але ця історія під назвою «Чужа шкіра» примусить здригнутися від жаху всякого, хто не готовий приймати біль від коханої людини.

«Одного разу я прочитала десь таку фразу: «Кохання не завжди приходить в красивому пакуванні». Це не цукерки, не квіточки й не рожеві бантики, як би нам того ні хотілося. Кожний мріє отримати любов, наче гарну шкатулку, але зміст шкатулки може бути геть іншим», — інтригує письменниця.

А як їй пишеться від імені чоловіка, того ж-таки Тихона Хмари, запитують читачі бібліотеки, котрі зібралися на зустріч. Та дуже просто!

«Письменник сполучає в собі обидві статі, це не чоловік чи жінка, це автор, котрий бачить людей. Своїм студентам завжди кажу: не існує жіночих та чоловічих романів. Є тільки хороші та погані романи. Якщо роман цікавий, його з задоволенням будуть читати і жінки, й чоловіки. Навіть сучасний любовний роман відрізняється від того, що випускалося в цьому жанрі десять років тому. Немає більше любовних історій, що закінчуються грою весільних дзвонів. В сучасному любовному романі підіймається соціальна тематика, є інтрига. Я дружу з українською письменницею Іриною Агапеєвою, рекомендую вам познайомитися з її творчістю. Вона пише гострі соціальні романи, які читають усі. Тому від лиця чоловіка мені писати досить комфортно. Чоловіки так само потребують кохання, турботи, тепла й уваги, як і жінки», — пояснює Лобусова.

Мінусами письменницької діяльності Ірина називає постійний дефіцит часу, адже кожний роман треба встигнути написати всього за два місяці. Оскільки вона ще й досвідчений сценарист, а серія романів про Таню Алмазову буквально проситься на екран, від неї очікували сценарної розробки захопливого серіалу.

«Сценарій вже написаний, писала його не я, таким було моє бажання, яке дуже здивувало продюсера, — посміхається Ірина. – Я сказала, що мені буде цікаво дізнатися, як мою історію побачить інша людина. Зі сценаристом ми спілкувалися, сценарій мені сподобався, проте через війну знімання так і не почалося».

Коли вийшов перший ретродетектив Лобусової «Королі Молдаванки», видавець зізнався, що не очікував такого успіху. Нема сумнівів, що серіал теж виявився б успішним проєктом. А сама письменниця зізнається, що нерідко чинить всупереч очікуванням оточення: «Краще за все мою суть, напевно, схарактеризував інструктор з керування авто: «Зрозуміло, що коли звичайний водій хоче повернути направо, він крутить руль направо, хоче повернути наліво – крутить наліво. Але куди хочете повернути ви, крутячи руль направо чи наліво – загадка».

Авторка — Ірен Адлер, фото Володимира Андреєва