Чорний попіл, їдкий дим і загибла живність: як на Полях зрошення торфовища тліють  

П'ять днів тому до смороду гниючої органіки, що докучає одеситам ось уже кілька тижнів, приєднався виразний запах гару — вогонь охопив очерет, який безкраїми джунглями вкриває Поля зрошення.

Самовіддані дії рятувальників зупинили пожежу, що знищила понад 16 га рослинності — полум'я так і не підійшло до житлових будинків, проте почали тліти торфовища.

Сьогодні запах гару немов хвилями накриває центр міста — скільки це триватиме, поки не зрозуміло. Фахівці кажуть, торф може горіти тижнями і загасити його швидко не вийде. Кореспондент «Думской» Олександр Гіманов побував на місці масштабної пожежі та поспілкувався з рятувальниками, які контролюють димляче болото.

Про те, що неподалік тліє згарище, нагадує запах гару і серпанок. За високим, у два людські зрости, очеретом, що обрамляє наймальовничіший одеський трамвайний маршрут, оцінити масштаб події складно. Біля одного з каналів, виритих ще за часів румунської окупації, торохтить, перекачуючи воду, помпа. Рухаємося вздовж пожежного рукава, який, немов велетенська змія, стелиться по бетонці.

Через метрів 500 брезентовий плазун згортає в обпалену посадку і виповзає на земляний вал, що огороджує фільтраційний майданчик Полів зрошення. Тут із роззявленої пащі потік води під тиском виривається назовні — рятувальники проливають тліючий ґрунт водою.

Наскільки вистачає очей — випалене поле. Над чорною золою повільно стелиться білястий їдкий дим, крадучи пейзаж. Вітер несе його на захід, до Шкодової гори. Напевно, тому сьогодні дихати в самій Одесі легше. Подивимося, що буде вночі, коли напрямок вітру зміниться.

«Спекотно і димно тут було, коли очерет горів, а зараз уже спокійно, — розповідає пожежник на ім'я Дмитро, який чергує на локації. — Ми проливаємо ґрунт, але повністю його не загасиш. Це злива цілий день має йти і то не вистачить». За словами рятувальника, джерелом пожежі стало, найімовірніше, випалювання трави кимось із місцевих.

Ми йдемо до мальовничих руїн загадкового будиночка насипом, що відокремлює зелене море очерету від безплідної випаленої рівнини. Під ногами сотні обвуглених равликів. Скільки птахів, жаб і гризунів знищило полум'я, можна лише здогадуватися. Вогонь ледь не перекинувся на сусідню ділянку, за якою вже станція біоочищення, житлові будинки, школа.

Повертаючись, на зупинці очеретяного трамвая знайомимося з Сергієм. Висушений невисокий мужичок веде на випас свою єдину годувальницю, козу Віку. Він розповідає, що під час пожежі боявся, що полум'я може підійти до будинків.

«Дуже багато диму було, — розповідає одесит. — Здавалося, що вогонь набагато ближче. Уже коли рятувальники загасили, стало зрозуміло, де саме горіло. А зараз торф горить, диму небагато, але він найогидніший».

Сергій із козою ховаються в очеретяних джунглях, а на сухий асфальт починають падати великі краплі літньої зливи — невеликої підмоги одеським рятувальникам.

Автор — Олександр Гіманов