Бандити, чиновники, полковник СБУ і головний редактор «Вечірки»: десять найгучніших замовних убивств в Одесі

Недавнє вбивство Дем'яна Ганула сколихнуло Одесу, одна з версій слідства (схоже, основна) – замовний злочин. Почали говорити про повернення лихих 90-х, коли таке траплялося чи не раз на тиждень.

«Думська» зібрала найгучніші та найрезонансніші замовні вбивства (не всі вони були визнані слідством як такі) за роки незалежності. Свого часу вони стали частиною переділу влади й бізнесу. Вбивали кримінальних авторитетів, журналістів, бізнесменів і політиків. Деякі справи розкрили, інші залишилися «висяками». Хто стояв за найгучнішими злочинами? Як це вплинуло на Одесу? Згадуємо ключові епізоди в хронологічному порядку.

КАРАБАС: УБИВСТВО, ЩО ЗАПУСТИЛО МЕХАНІЗМ «ЗАМОВЛЕНЬ»

21 квітня 1997 року в Одесі вбили найвідомішого кримінального авторитета 90-х Віктора Кулівара (Карабаса). Він очолював найпотужніше злочинне угруповання й вважався «господарем міста». Саме завдяки його владі вдавалося стримувати бандитські розбірки – він тримав усіх у «кулаці». Навіть місцева влада зважала на його думку під час ухвалення рішень. Після його смерті місто накрила хвиля замовних убивств – наслідок переділу сфер впливу.

Попри свою владу, Карабас не був «коронованим» як злодій у законі, тому обертався в світському товаристві, відвідував офіційні заходи за участі перших осіб міста й області. Він був єдиним представником «бандитського клану», допущеним до світських раутів такого рівня.

За кілька років до загибелі він вирішив зайнятися великим бізнесом – нафтовою галуззю, яка цікавила і кавказькі угруповання. З ними у Карабаса був конфлікт – він не пускав їх до Одеси.

Карабаса розстріляли у дворі лазні на вулиці Асташкіна, куди він ходив щопонеділка. Кілер стріляв із пістолета-кулемета «Скорпіон». Того ж дня міліція знайшла спалену «вісімку» з двома обгорілими пістолетами. Імовірно, саме на цій машині вбивця приїхав до лазні. Вбивство так і не розкрили.

До слова, у дворі на Асташкіна досі стоїть своєрідний меморіал. Багато одеситів із ностальгією згадують «правильного та справедливого» злодія, якого ще називали Робін Гудом.

КУЛІ ДЛЯ ГОЛОВНОГО РЕДАКТОРА: ХТО ЗАМОВИВ БОРИСА ДЕРЕВ’ЯНКА?

11 серпня 1997 року біля будівлі видавництва «Чорномор’я» застрелили публіциста й політика, головного редактора газети «Вечірня Одеса» Бориса Дерев’янка. Чотири постріли, ранній ранок, багатолюдна вулиця. Кілер зник, а місто завмерло.

Дерев’янко не був революціонером, але його газета ставала трибуною для тих, кого не хотіли чути. Він писав про корупцію, ставив незручні запитання, відкрито критикував владу. «Вечірку» поважали й боялися. Для одних її головред був совістю міста, для інших – загрозою.

Слідство швидко знайшло підозрюваного. Кримінальний авторитет Олександр Глек зізнався у вбивстві, але пізніше відмовився від своїх слів, заявивши про тиск. Суд виніс вирок – довічне ув’язнення. Однак редакція «Вечірньої Одеси» не повірила в офіційну версію.

Юрій Іванов, журналіст «Вечірньої Одеси» та громадський обвинувач у суді, домагався перегляду справи. У 2001 році його знайшли мертвим на могилі матері. Офіційна версія – самогубство. Розслідування не проводили.

Спочатку на честь Бориса Федоровича назвали колишню площу Конституції (на Таїрова). У 2013 році її перейменували на площу Незалежності. А ім’я Дерев’янка отримала площа біля видавництва «Чорномор’я», де він працював і неподалік якого був убитий.

Замовника вбивства Дерев’янка так і не знайшли. Досі основні учасники одеського протистояння тих років – Едуард Гурвіц і Руслан Боделан – звинувачують один одного у смерті головного редактора «Вечірки». Суд визнав організатором злочину Василя Мар’янчука. Його банді приписують «ліквідацію» голови арбітражного суду Бориса Віхрова, президента компанії «Біпа-Мода» Аркадія Табачника, соратників і друзів Едуарда Гурвіца – Сергія Варламова та Ігоря Свободи.

Детальніше про всі ці вбивства – далі.

УБИВСТВО ТАБАЧНИКА: БІЗНЕС, КРИМІНАЛ, ПОЛІТИКА?

2 грудня 1997 року розстріляли одного з найбагатших і найвпливовіших людей міста, 51-річного Аркадія Табачника. Тоді ж загинув і його 42-річний охоронець Гліб Жигалов.

Уранці в день смерті Табачник разом з охоронцем бігав звичним маршрутом, коли на Тещиному мосту невідомий у плащі наблизився до них і розстріляв з укороченого автомата Калашникова. Після цього він стрімголов скотився схилом, сів у припарковану на Приморській машину і зник. На місці злочину знайшли 15 гільз, а зброю за кілометр від мосту. Обидва постраждалих померли майже одразу. Замовників так і не знайшли.

Табачник (справжнє ім'я Абрам Берельйович) 1989 року створив і очолив одне з перших у СРСР спільне з німцями підприємство «Біпа-Мода». Воно почало роботу з пошиття та продажу шкіряно-хутряних виробів, а до середини 90-х містило швейний цех, меблеву фабрику, два магазини, три бари, два зали ігрових автоматів і величезні митно-ліцензійні склади. У 1992 році підприємець створив баскетбольну команду «Біпа-Мода» (БК «Одеса»), яка стала одним із найсильніших клубів України.

Бізнесмен був академіком Академії підприємництва та менеджменту України, віцепрезидентом торгово-промислової палати «Україна — Ізраїль», представляв нашу країну у складі урядових делегацій і збирався балотуватися до Верховної Ради. Мав безліч високопоставлених друзів і зв'язки серед політиків, правоохоронців і криміналітету.

Влітку того ж 1997 року Табачника викрали в Києві і зажадали за нього шість мільйонів доларів викупу. Підприємець пробув у злочинців понад тиждень, але зумів утекти. Міліція затримала виконавців викрадення, а організаторами, за деякими версіями, був київський кримінальний авторитет Хівря і директор однієї зі столичних комерційних фірм.

Після цього Табачник найняв собі охоронця, але його це не врятувало.

^{Баскетбольний турнір на кубок пам'яті Аркадія Табачника. Одеса, 2011 рік}

ВИКРАДЕННЯ СВОБОДИ І ВАРЛАМОВА: ПЕРЕДВИБОРЧИЙ ТЕРОР 1998-ГО

27 лютого 1998 року на очах у численних свідків викрали віцемера, голову Київської районної адміністрації Ігоря Свободу. Він був одним із найближчих соратників Едуарда Гурвіца, який уже розпочав передвиборчу сутичку з тодішнім губернатором Русланом Боделаном. Саме цей факт і називають головною причиною зникнення (а фактично вбивства). Місцева міліція спочатку завзято взялася за справу. Було оголошено операцію «Перехоплення», кілька тижнів співробітники УБОЗу опитували родичів і сусідів, проводилися розшукові заходи…

22 березня (за тиждень до виборів мера міста) неподалік від будинку викрали ще одного члена команди Гурвіца — начальника управління правового контролю Сергія Варламова. Сценарії злочинів були ідентичними. На місці злочину виявили сліди крові.  

У 2002 році загинув, намагаючись прояснити долю брата, молодший Варламов — Євген. А 2006-го бандит, затриманий у Донецьку і доставлений до Одеси, вказав, де було замуровано тіло Сергія Варламова. У стіні покинутого гаража знайшли останки людини.

Роком раніше, у 2005-му Піонерську вулицю в районі п'ятої станції Фонтана перейменували на честь Сергія Варламова. При зміні влади наприкінці 2010 року вулиці повернули колишню назву — Піонерська. Після декомунізації вона стала Академічною.

^{Ігор Свобода (ліворуч) і Сергій Варламов (праворуч)}

ПОДВІЙНЕ ЗАМОВНЕ: КОМУ ЗАВАЖАВ СУДДЯ ВІХРОВ

16 травня 1999 року сталося подвійне замовне вбивство. Близько 15:00 неподалік від свого заміського будинку розстріляли голову Одеського обласного арбітражного (сьогодні господарського) суду Бориса Віхрова. Разом із ним загинув директор місцевої телекомпанії АМТ Ігор Бондар.

Уже за сто метрів від особняка в Царському селі по лобовому склу припала автоматна черга. На очах безлічі свідків один із кілерів вийшов зі своєї машини і зробив два контрольні постріли, вже з пістолета.

Убивство називали політичним (Віхров був депутатом міськради позаминулого скликання, на повторних виборах мера 1998-го висував свою кандидатуру, але нібито добровільно зійшов із дистанції), пов'язували з долею Чорноморського пароплавства, яке гинуло (лайнер «Тарас Шевченко» продали за 2,2 млн. дол. за озвученої експертами ціни в 11-12 мільйонів, аукціон визнали незаконним, але обласний арбітражний суд не став розглядати справу).

Пізніше з'ясується, що контрольні постріли здійснили з того самого «Макарова», який використовували під час спроби вбивства голови одеського міськвиборчкому Леоніда Капелюшного (теж людини Гурвіца). А витрати самого Віхрова значно перевищували його легальні доходи, сягаючи мільйона доларів (зараз таким мало кого здивуєш, а тоді це було одкровенням).

^{Борис Віхров}

УБИВСТВО ПОЛКОВНИКА СБУ: ТОЧНО В СЕРЦЕ З 30 МЕТРІВ

7 серпня 2001 року загинув полковник Євген Задорожний. Убивство сталося близько першої години ночі біля його будинку на дев'ятій станції Фонтана. Стріляли із сусідньої недобудованої будівлі з відстані 30 метрів. Одна з куль влучила точно в серце. Загалом одиночних пострілів з автомата Калашникова було два. Сусіди не чули звуку від'їжджаючого авто, є припущення, що йшов кілер пішки.

51-річний полковник 25 років пропрацював в «органах» і очолював відділ «Д», що займається наглядом за дотриманням законності в органах внутрішніх справ, місцевої влади, прокуратурі, митниці та департаменті з виконання покарань. Убивство Задорожного пов'язують і з зухвалою і практично нездійсненною без сторонньої допомоги втечею з СБУшного СІЗО Олега Якименка (активного члена банди Мар'янчука). Убитий курирував пенітенціарну систему в регіоні, куди входить і цей слідчий ізолятор.

КРАВЧЕНКО І ХМАРСЬКИЙ: ГАЗОВА ВІЙНА «АНТАРКТИКИ» І СЛІДСТВО З ЖЕРТВАМИ

Убивство гендиректора акціонерної рибопромислової компанії «Антарктика» Валерія Кравченка сталося ввечері 22 грудня 2002 року. Кілери застрелили підприємця на очах дружини Тетяни в його власному гаражі на Затишній вулиці, 8. Кулі прошили голову і живіт Кравченка, який зумів прожити після цього рівно 15 хвилин.

Безпосередніх виконавців убивства засудили до різних термінів ув'язнення в серпні 2005-го. Так, довічне з рук суддів апеляційного суду Одеської області отримали Сергій Брюханов, Олександр Железняк та Олександр Кочура. Ще один злочинець — Олександр Голопапа — був засуджений на 15 років позбавлення волі.

Замовник, Сергій Левінчук, тривалий час переховувався за кордоном, поки його не затримали у Швейцарії, де бізнесмен жив за грецьким (!) паспортом. 15 жовтня 2007-го чоловіка видали Україні. Через 4 роки вирок йому ухвалив апеляційний суд Миколаївської області і підтвердив рік по тому Вищий спеціалізований суд із розгляду цивільних і кримінальних справ. Його засудили до 14 років в'язниці. У 2016-му він був уже на волі — за законом Савченко.

За версією слідства, причиною всьому були комерційні розбірки. Левінчук став співзасновником компанії «Хім-Ойл-Транзит-Юкрейн» у 1997-му році. Фірма займалася перевантаженням скрапленого газу із залізничних цистерн на танкери-газовози. Газовий термінал розташований на території Іллічівського морського рибного порту, що входив до структури АРК «Антарктика».

З 2000 року компанії оскаржували одна в одної залізничну гілку в порту. «Хім-Ойл-Транзит» ініціювала кілька позовів, але суди відмовилися задовольняти позови, ставши на бік «Антарктики». І тоді у власників фірми виникла ідея усунути конкурента фізично. Влітку 2002-го Сергій Левінчук звернувся до відомого кримінального авторитета Абу Арчакова з проханням організувати вбивство Кравченка. Той знайшов кілерів і розробив план злочину.

Цю версію підтримали і суди. Левінчук так і не визнав себе винним у замовленні керівника «Антарктики».

З цього злочину тягнуться ниточки і до інших замовних, як стверджували тоді, вбивств. У рамках розслідування справи міліція «розробляла» десятки людей. Сценарій був однаковим: несподівані обшуки, «випадково» знайдені боєприпаси, арешт, допити. Слідчі намагалися пов'язати кожного з конфліктом навколо «Антарктики», а потім узгодити список обвинувачених із владою (зокрема й місцевою: багато арештів стали продовженням довготривалих конфліктів).  

Кульмінацією роботи слідчої групи Генпрокуратури у справі про вбивство Кравченка стала смерть колишнього співробітника карного розшуку Павла Хмарського просто в ізоляторі тимчасового тримання. Затримали Хмарського 22 квітня 2003-го в нього вдома, попередньо побивши й обшукавши квартиру. Обвинувачення не було висунуто. 23 квітня адвокат (пізніше свідок у справі про загибель) Наталя Бжассо сказала його дружині, що «видимі місця тіла Павла в синцях» і що він, за його словами, «прослуживши все життя в карному розшуку, не уявляв собі такого жорстокого знущання над людьми». Дружина ввечері 22 квітня чула крики Хмарського, стоячи під вікнами обласного главку на вулиці Осипова.

У ніч на 24 квітня його знайшли повішеним у камері. За даними слідства, це було самогубство. На експертизу відправили лише внутрішні органи.

У ЗМІ з'явилася версія про те, що Хмарський, працюючи в карному розшуку, був інформатором організованих злочинних угруповань. І повісився в камері через звинувачення у зраді, мовляв «не виніс докорів сумління». За іншою інформацією, на нього «вказав» дрібний бандит, якого допитували «про всяк випадок», особисто не знаючи Хмарського, просто на знайоме прізвище… Є версія, що міліціонера було задушено і повішено в камері (странгуляційна борозна на його шиї була набагато ширшою за джгут із простирадла, на якому він висів), щоб приховати жорстокі тортури під час допиту.

ЗАСІДКА В ПАЛЕ-РОЯЛІ: ХТО ЗАМОВИВ ОЛЕКСАНДРА КОРОБЧИНСЬКОГО

Увечері 5 січня 2011 року в центрі Одеси було смертельно поранено бізнесмена, екс-депутата міськради і лідера Партії промисловців і підприємців України Олександра Коробчинського. Кілер чекав його біля будинку і розстріляв впритул, коли той діставав із машини покупки.

Правоохоронці одразу розглядали дві версії: бізнес-конфлікт і особиста ворожнеча. Убитий очолював будівельну групу «Інтострой», боровся за контроль над заводом будматеріалів і заборгував велику суму одному з банків. Кредит було оформлено під заставу майна партнера, що призвело до серйозного конфлікту.

Слідство спробувало провести обшуки у цього самого партнера і вилучити документи, але суд відмовив. Незабаром з'явився новий підозрюваний — підприємець, з яким у Коробчинського був особистий конфлікт. Ба більше, кілер, за даними слідства, знав жертву особисто, а перед убивством їх спеціально познайомили. Мовляв, щоб убивця знав свою жертву не тільки за фото.

Міністр внутрішніх справ Анатолій Могильов виключив політичний мотив і заявив, що Коробчинський давно мав проблеми в бізнесі. У 2008 році він побив бейсбольною битою одного з партнерів, але кримінальну справу порушили лише через два роки.

Ціна «замовлення» кілера, за даними ЗМІ, становила від $10 тис. до $50 тис. Виконавець зник, забравши зброю — головний доказ злочину.