Трагедія «Вікторії»: хто дозволив винним уникнути покарання? (колонка редактора)

З дня трагедії в дитячому таборі «Вікторія» минуло 9 років. За цей час ЖОДНА людина не отримала реального терміну за смерть трьох дівчаток: Сніжани Арпентій, Насті Кулініч та Соні Мазур. Це провина нашої судової системи та кожного з нас. Моя теж.

Пожежа почалася о 23:26. Я приїхала до «Вікторії» вже після півночі 16 вересня. На той момент дерев'яний корпус догорав. Ми ще не знали, що діти згоріли заживо. Хтось підкинув батькам думку, що їхні доньки втекли, і зневірені дорослі вхопилися за неї. Прийнамні хтось з них.

Я пам'ятала, як чоловік кричав: «Троє дітей з однієї кімнати зникли! Троє в одній кімнаті. Їх забули. Забули!»

Тодішня профільна віце-мер Зінаїда Цвіринько винувато мовчала. І не лише вона.

Дітей із згорілих корпусів переводили до тих, що вціліли, когось забирали батьки.

Ближче до 3-ї ранку знайшли перше тіло, потім друге.

Вже вранці, у суботу 16 вересня, різні одеські ЗМІ розпочали журналістські розслідування. Подробиці шокували — дерев'яні зруби не можна було приймати в експлуатацію, там було забагато порушеннь. Пожежну сигналізацію відключили самі співробітники табору. У гідрантах не було води. Підрядники «Вікторії» збудували дерев'яні будиночки для бази відпочинку сина директора табору Петроса Саркісяна.

Директорка департаменту освіти Олена Буйневич написала у Facebook, що йде у відставку.

Тодішній губернатор Максим Степанов провів велику нараду. Рятувальники кивали на мерію, Геннадій Труханов відхрещувався від усіх звинувачень.

Увечері того ж дня на Думській площі відбувся мітинг. У трагедії звинувачували, зокрема, й мера.

І ось у цей момент розплата здавалася неминучою. Неможливо було повірити, що таке може залишитися безкарним. Це була перша з низки страшних трагедій: пожежа в лікарні на Воробйова (7 загиблих), «Токіо Стар» (9 загиблих) і будинку Асвадурова (16 загиблих) ще попереду.

Щодня з'являлися публікації, що розкривали просто немислимі корупційні схеми. Та й рівень байдужості шокував.

Однак ми до всього звикли.

Спочатку була низка нескінченних судових засідань. На початку — щодо запобіжних заходів. Відповідальну за пожежну безпеку Наталію Цокур (Янчик) відправили до СІЗО. З неї явно хотіли зробити цапа-відбувайла. Після того як люди гостро відреагували на таке «правосуддя», до Одеси приїхали народні депутати й взяли її на поруки. Жінку відпустили.

А ось її начальник — Петрос Саркісян — провів за ґратами понад два роки. До грудня 2019 року. На кілька днів його випустили на свободу, але суспільний резонанс зіграв свою роль, і Саркісяна повернули під варту.

У підсумку Цокур визнали винною, але призначили умовний термін. Саркісяна виправдали буквально півтора тижні тому. І, чесно кажучи, не могли не виправдати, бо судили за завідомо провальною статтею. Не буду зараз заглиблюватися в ці дебри, можна прочитати ось тут.

Справу щодо колишнього начальника Київського райвідділу ДСНС Валерія Дяченка закрили через закінчення п'ятирічного терміну давності. А ось його підлеглого, інспектора Леоніда Бондаря, який перевіряв протипожежну безпеку дитячого табору незадовго до трагедії, виправдали.

Віцемерка Зінаїда Цвіринько пішла на пенсію й покинула Одесу. Вона не з'являлася в суді, засідання переносилися, найімовірніше, справу закриють через закінчення терміну давності.

Я не можу для себе відповісти, чому так сталося. Чому ми стали настільки толерантними до несправедливості. Хочеться, звичайно, щоб винними в цьому були корумповані чиновники чи судді. Або ось будівельники, які не просочили стіни вогнетривкими розчинами. Дуже хочеться.

Авторка — редакторка «Думської» Алія Замчінська