Трахамбу з чорносливом: як у дев`яностих одеситка постачала українській пресі високу еротику (фото 18+)

Далеко не все, що написане, здавалося б, учора, оцифроване. Так вийшло і з оповіданнями нашої співбесідниці, котра на умовах анонімності ділиться з «Думською» текстами, якими свого часу вибухала еротична преса тоді ще зовсім молодої України.

Працюючи в одній з одеських газет простим кореспондентом, наша героїня (назвемо її Лідією) аж ніяк не планувала писати оповідання фривольного змісту. Але разів зо два випадково звернула увагу на яскраву глянцеву першу шпальту тернопільської газети «Пан + Пані», що вільно лежала в кіоску. Купила, прочитала з цікавості й у захват не прийшла.

«Першу шпальту віддавали тодішнім українським зіркам, відретушованим по самісінькі вуха, — пригадує Лідія. – Спочатку це була Таїсія Повалій практично в чому мати народила. Можливо, мав місце фотомонтаж, у всякому разі, Олександр Пономарьов в одному з інтерв’ю обурювався, що в даній газеті його голову пришпандорили до тіла «якогось качка». Остання шпальта, навпаки, віддавалася на відкуп звичайним людям, читачам, які надсилали свої фотографії. Ступінь оголеності був різним, багато хто фотографувався в білизні, за тло часто слугував килим або батарея центрального опалювання, на якій могли сушитися, наприклад, шкарпетки. Так би мовити, блиск поступався місцем злидням».

Середину газети складала в основному відверта непристойність, яку незручно було залишати в домівці. Тому від придбаних газет журналістка швидко позбулася.

І забула б про це, але тут трапилось таке…

«Одного разу до мого кабінету зайшов симпатичний бородатий дядечко й сказав, що він приїхав із Тернополя, ходить по видавництву, гортає підшивки, шукає авторів для своєї газети, сам він заступник головного редактора, — каже Ліда. – В нашій підшивці він знайшов мій репортаж про артиста балету, котрий сколотив трупу еротичного танцю. «Я одразу зрозумів, що ви нам підходите», — емоційно виголосив гість. Коли дядечко вимовив назву видання, я зойкнула: «Але ж ця газета така сороміцька». На що він тут-таки знайшовся: «А ви пишіть нам високу еротику». Я й замислилась».

Роздуми були недовгими: гонорари по сорок гривень за оповідання (на той момент в еквіваленті це складало десь десять доларів) на дорозі не валяються. А в рідній газеті могли в день зарплатні з вибаченнями видати, наприклад, ящик маргарину. Гроші потім, маргарин зараз. І його вартість з получки, звісно ж, вирахують.

Годувати родину кексами на маргарині Ліді вдавалося, проте хотілося більш здорової їжі, й, відстукавши на машинці черговий репортаж, вона взялася опановувати новий жанр.

«Перш за все, я вирішила винайти для себе формулу вдалого еротичного оповідання, — посміхається моя співбесідниця. – Фінал повинен бути суто позитивним, значить, це має бути вдалий статевий акт, що приносить вдоволення всім учасникам. А сюжет має закручуватися навколо певного збочення чи просто пікантності надання переваги, щось з біса оригінальне».

Тут Ліді пригадалося: старший колега жалівся на те, як роками до редакції приходив до нього дивак. Він називався то Ольгою, то Олегом, прізвище мав якесь середнього роду, на кшталт Савченко, одежа на ньому була то чоловіча, то жіноча. І приносив він еротичні вірші, в яких описував свої переживання то як чоловіка, то як жінки. Кожного разу метр журналістики пояснював гостю, що вірші його непогані, але редакційна політика не дозволить таке надрукувати в газеті, яку виписують, в основному, пенсіонери. Гість ввічливо прощався та йшов до наступного разу.

У своєму оповіданні «А мені плювати, Венера ти, чи Аполлон» Лідія сміливо омолодила журналіста та схилила його до інтиму з поетесою (чи поетом? Розгадка в самому фіналі) просто-таки на редакційному столі.

Родзинкою оповідки були вірші Ольги-Олега. Оскільки Ліда із самого початку пообіцяла робити варіанти російською та українською (а наклади були у «Пан + Пані» вельми пристойні, охоплювали всю країну), дала волю творчому боку своєї натури.

«Я вирішила не робити так званий рабський переклад, — ділиться секретами майстерності наша письменниця. – Наприклад, в російській версії було: «Нет, милая, сегодня буду сзади», а в українській інакше: «Ні, радосте моя, гайда на шафу».

Коли пішли поштою перші гонорари, Ліду викликали до податкової та спитали, чому їй надсилають гроші з Тернополя. Дізнавшись, що це гонорари за еротичні оповідання, молоденький податківець замислився, мабуть, теж вирішив взятися на дозвіллі за перо.

Часи й насправді були голодні, хоча навкруги відкривалися ресторани зі звабливими назвами та загадковим списком страв у меню. З голоду Ліда вигадала оповідання «Трахамбу з чорносливом», де героїня, яка розводила іноземних наречених на вечерю в ресторані (це тільки наші кавалери за тарілку їжі здатні роками обурено вимагати сексу), знаходить своє щастя в особі ресторанного кухаря, віддаючись йому просто на кухні. А в духовці менше з тим спіє загадкова страва трахамбу, за якою одночасно треба слідкувати, бо підгорить.

Де ще брати сюжети? З особистої біографії? Так. Але не тільки. Нудний коханець, артист місцевого театру, надихнув Лідію на «Театральний роман», де власне еротики був мінімум, багато біганини героя по жінках, енергетичного вампіризму (теж збочення). Інший коханець-артист і зовсім наштовхнув на думку про сюжет оповідання «Білий шлюб», у якому дружина довго схиляла чоловіка до виконання подружніх обов’язків. Давши собі слово ніколи більше не зв’язуватися з чоловіками-Дівами за гороскопом, Лідія почала фантазувати на теми садомазохізму.

І тут на неї очікував справжнісінький успіх. Після публікації з Тернополя прийшов лист від того самого дядечка, заступника редактора, з одним-єдиним словом: «Геніально».

«Не те щоб мені хотілося когось відлупцювати, — роздумує Ліда. – Але якщо вже перебирати збочення, то садомазохізм цілком вартий уваги. Так народилося оповідання «Скажена баба» про кохання Стефи й Тараса».

«Коли б від удару в ньому щось спрацювало, як в зіпсованому автоматі, а він нарешті полюбив мене…»

Такою Тарас її ще не бачив – дика, пристрасна. Ніколи не була вона в його присутності такою збудженою, ніколи не палали таким вогнем ці очі. Йому хотілося підкоритися незнаній силі, яку випромінювала його мила, яку, виявляється, він так і не пізнав».

Детально описувати статевий акт молодої пари сенсу не було, бо ж справжній секс починається з повернення додому Тарасової матінки: «Примруживши безбарвні очі, Влада Йосипівна повернулася всім корпусом до сина. Вперше їй хотілося відлупцювати Тараса, хоча б накричати – відчувала, що вже втратила мовчазну владу над ним. Проте раптом погляд упав на розпашілу синову щоку. Мати оніміла. На щоці Тараса, немов тавро власника, горіла п’ятірня Стефи».

Покінчивши (на час, в житті роками потому довелось до нього повернутися) із садомазохізмом, письменниця потурбувалася проблемами одностатевого сексу, які особисто її не хвилювали, але суспільство – навіть дуже. А тут було зовсім просто. За нашою Лідією упадали два гомосексуалісти, на вигляд цілком мужні й симпатичні. Герой оповідання «Театральний роман», який періодично турбував її за старою пам’яттю, пояснив цей феномен так: «Ти дуже сексуальна, а гоміки зациклені на сексі, ось вони й зацікавилися тобою».

Відхиляючи пропозиції голубих красунчиків створити з ними дружну родину («Ти сама обереш, з ким розписатися», — казали вони), Ліда уважно вислуховувала їхні виливи почуттів та відтворювала історію в нових оповіданнях. Так, практично слово в слово ситуацію було описано в шедеврі «За наше кохання, друже, та за мати нашої дитини!» Але коли вже за власною ж формулою, письменниця мала намір дати позитивний фінал, довелося вигадувати.

«Так нічого вона й не сказала, ніби скам’яніла. І коли Микита ловив таксі, а Женя цілував її, стоячи на тротуарі. І коли вони втрьох увійшли до Женіної квартири. І коли вона перестала розрізняти однаково кохані вуста й очі майже одного кольору – навіть не змогла пригадати: чиє ж це стегно, проковзнувши між її колін, подарувало перший вибух захвату, після якого все доконечно змішалося. Вранці ніхто не міг відтворити в деталях те, що відбулося, ясно було одне: жодних секретів більше не залишилося, окрім тих, що здатна без кінця винаходити невтомна, невичерпна потреба любові».

Треба сказати, історія з парочкою наречених тривала не один рік, ухилятися від близькості ставало все складніше, тим більше цілуватися кожний з них умів перфектно. Але з тої ж-таки «Пан + Пані» Лідія знала про СНІД, що лютував серед людей, які вели розгульний спосіб життя. Один з гомосексуалістів, як виявилося, зраджував своєму партнеру, той дізнався і поринув у депресію. Перший закрутив роман з іншим молодим красенем, познайомив з ним Ліду, незабаром вона цілувалася вже з цим третім. А той візьми та й зроби заяву: «Ми повинні жити втрьох». «Десь я вже це чула», — сказала вголос дівчина.

Невірний гомосексуаліст спалахнув, відвів її убік та пояснив, що поводиться вона неправильно, що він все одно помириться з тим, другим, і вона буде з ними, а на третього не треба витрачати свою увагу. Тим часом активізувався другий, котрий вирішив одружитися з Лідою вже без сторонніх осіб. Ось він і розповів історію свого першого поцілунку з хлопцем взагалі та зі зрадливим другом зокрема, яка лягла в основу оповідання «Серпневий брудершафт».

Хлопці пили вишневий лікер, й все закрутилося, як то кажуть. Але оповідання вийшло про дівчат, одна з яких переживала особисті катаклізми в серпні та січні кожного року.

«Річ у тому, що на певному етапі в якості ілюстрацій до моїх оповідань я стала використовувати еротичні знімки фотографа моєї газети, — зізнається Лідія. – Це великий майстер. Якраз у нього була світлина трьох оголених артистів еротичного балету, по краях чоловіки, посеред жінка. Облич не видно, голови зрізані, акцент на торсах, стегнах та руках, що сплелися в потрійних обіймах. Дуже красивий знімок, він прекрасно доповнив «За наше кохання…», а тут виявилося, що фотограф знімав своїх знайомих дівчат в гуртожитку, довелося й сюжет черговий під них написати».

«- Лікеру залишилося на дві чарки, — метушилася Катя. – Час випити на брудершафт.

Дівочі руки переплелися, лікер лився навпіл зі сміхом – всі ці аристократичні штучки несерйозно сприймаються у наш час.

- Тепер треба поцілуватися.

- Хіба? – здивувалася Оксана.

Потім згадала: саме так чинять чоловіки в улюблених її французьких фільмах. Пити на брудершафт, мабуть, нежіночно, але хто сказав, що чоловіки завжди поводяться мужньо? І вони поцілувалися. Та так, що неможливо було зрозуміти: чи то Катині вуста мають смак вишні, чи то віддушка лікеру так затуманила голову, що просто сил немає відірватися від цих вуст, перервати поцілунок, до того ж не покидає божевільна думка – ось вона, головна подія твого життя, запам’ятай кожну мить, випий до дна».  

«Не знаю, як у хлопців, але у дівчат, на мій погляд, гомосексуальні стосунки часто виникають через небажання дати собі труд знайти спільну мову з чоловіком, — зазначає Лідія. – Банальні лінощі! Ви не повірите: одна з цих дівиць з фотографії теж здумала до мне чіплятися в житті, ще не знаючи, що знімок опублікований поруч з моїм оповіданням. Це був знак: пора відмежуватися від гомосексуальної спільноти. І ось якось так вийшло одного разу, що нібито я всі відомі мені збочення у своїх оповіданнях перебрала, окрім інцесту. Написала й на цю тему, а газета візьми та й закрийся. Після не означає внаслідок, проте все ж, напевно, це було занадто навіть для такого видання. Чи писатиму я коли-небудь знову еротичну прозу? Точно ні. Я повністю занурена в стосунки зі своїм коханим чоловіком, і це не та історія, якою можна торгувати. А чужі історії мене тепер ніскільки не цікавлять».

Авторка — Ірен Адлер, фото Олега Владимирського