Трамп невідомості: чи з США, чи без них, але ми зобов`язані пройти цей шлях до кінця і перемогти (колонка)

Головна новина планети, яку обговорюють повсюдно — в ефірах телеканалів, на форумах і в чатиках, у кафе і на кухнях, в окопах і кубриках: Дональд Трамп склав присягу як 47-й президент Сполучених Штатів Америки і найближчі чотири роки, якщо нічого не трапиться, буде наймогутнішою людиною Землі. Від його рішень тепер багато що залежить. Зокрема, цілком імовірно, результат повномасштабної російсько-української війни.

Отже, чотирирічна каденція Трампа, що розпочалася, обіцяє Україні… Та, чорт узагалі знає, чого нам від нього слід очікувати. І це, найімовірніше, буде найчеснішою відповіддю і найоб'єктивнішою аналітикою на цей момент.

Звісно, з огляду на численні передвиборчі заяви нового-старого президента і загальне скептичне ставлення до України з боку його найближчих соратників, можна зробити висновок, що нічого доброго не буде. Прихід до влади Трампа обернеться різким скороченням військової та іншої допомоги, виламуванням рук на переговорах із росією і, зрештою, ганебним «договорняком».

Утім, деякі спостерігачі, назвемо їх останніми оптимістами, з озиранням на Рейгана вірять у певний притаманний лише республіканцям старої школи моральний стрижень, а також у «альфа-самцовість» Трампа, якому треба бути в усьому першим і який навряд чи дасть можливість для тріумфу російському диктаторові путіну. А отже, у разі небажання останнього йти на поступки цілком імовірний повноцінний «ленд-ліз», передача «томагавків», систем THAAD та інших досі небачених в Україні систем озброєння. Ну і завжди залишається козир у вигляді ядерної зброї (хоча, звичайно, ніякий це не козир, але Трамп навряд чи так думає).

Дистанціюючись від усіх цих «хотєлок» і «лякалок», спробуємо виважено спрогнозувати щонайменше перші кроки нового президента США в напрямку врегулювання української війни.

Поки що і Трамп, і путін вельми демонстративно виявляють один до одного обережну, прагматичну симпатію. Трамп неодноразово говорив, що збирається зустрітися і поговорити з кремлівським диктатором, що вже йде врозріз із політикою адміністрації Байдена, для якої путін став нерукопожатним 24 лютого 2022 року. Щоб підсолодити майбутню зустріч, Трамп уже розкритикував нещодавно виданий Україні дозвіл на удари вглиб «історичних територій» росії та заявив, що «розуміє занепокоєння» путіна з приводу інтеграції нашої країни в НАТО.

Ще більш підлабузливий тон у лідера рф. Той уже вдруге привітав Трампа з перемогою на виборах, імовірно припускаючи, що лестощі — це один із важелів маніпуляції опонентом.

Таким чином, зараз ми спостерігаємо свого роду «шлюбні ігри» двох старих політиків, які аж ніяк не обіцяють українцям навіть відносного спокою. Поки путінська армія наступає і рф зберігає «сильну позицію» напередодні перемовин, окупанти можуть здійснити ще кілька демонстративних ракетних ударів по Україні, щоб показати Трампу, що легкого компромісу досягти не вдасться.

Найближчими тижнями або місяцями Трамп і путін потиснуть один одному руки десь у Цюріху або, наприклад, у столиці однієї з країн Перської затоки. Якими будуть їхні переговори? Чи покладуть вони кінець війні? Спробуємо знову пограти у Вангу і припустимо, що домовитися їм не вдасться. Річ у тім, що умови росії для «врегулювання конфлікту» виходять далеко за межі України й охоплюють всю наявну систему європейської безпеки. Крім іншого, у Кремлі на тлі «м'ясних» штурмів під Покровськом все ще мріють відсунути НАТО до кордонів 1998 року, тобто змусити Альянс відмовитися від гарантій для Польщі, балтійських країн та інших колишніх представників соцблоку. Зіткнувшись із цими нахабними вимогами, розіб'ється навіть найлюб'язніший проєкт «договорняка» від Трампа.

Для рф має стати вельми болючим ударом ініціатива американського президента з нарощуванням видобутку нафти: «Бурити, дитинко, бурити!». Річ у тім, що вже зараз він перебуває на рекордному рівні (кляті демократи!), і нові обсяги вуглеводнів зі свердловин хіба що обрушать сланцеву галузь, а ось на доходах нафтокорпорацій позначаться незначно. Бурити більше має сенс тільки в тому разі, якщо вдасться домогтися неухильного дотримання нафтових санкцій проти рф, заміщаючи своєю нафтою ту, яку агресор не зможе продати. Ось тут для Трампа і його команди неоране поле роботи.

Крім того, поки що ми жодного разу не згадали в цьому гіпотетичному процесі роль самої України. Але ж наша країна вже довела, що вміє дивувати і перекроювати, здавалося б, логічні ланцюжки розвитку подій світового масштабу.

Поки неясно, що буде з американською підтримкою завтра, Україна використовує накопичені запаси ракет і дронів для дальніх ударів по військових об'єктах і стратегічних підприємствах на території країни-агресора. На даний момент це наш «скромний» внесок для ослаблення росії на майбутніх переговорах.

Ну і, звісно, з урахуванням міжнародної кон'юнктури, що змінюється не на користь України, треба думати про опору насамперед на власні сили. Розширювати виробництво всього спектра озброєнь, перекроювати економіку за військовими лекалами, і так, затягувати паски.

Марафон триває. Зі США чи без них, але ми просто зобов'язані пройти цей шлях до кінця. І перемогти.

P.S. Коли матеріал уже було опубліковано, стало відомо, що Дональд Трамп підписав указ про призупинення всієї військової допомоги третім країнам на 90 днів, щоб перевірити, чи відповідає її виділення політичним цілям нової адміністрації.

Автори — Віктор Босняк і Микола Яковенко