Труси і хрестик: чи можна мобілізувати православного священика і коли пацифізм стає залізною підставою для того, щоб не воювати? (колонка)  

Нещодавній скандал із дияконом Російської православної церкви закордоном (Агатангела Пашковського, це вороги Московського патріархату, якщо що), якого утримували в ТЦК цілий день, а потім виписали штраф, примушує ще раз звернутися до складної ситуації із захистом права, передбаченого 35-ю статтею Конституції України.  

«Священики не мають права навіть на самооборону, — заявив у зв'язку з тим, що трапилося, предстоятель цієї релігійної організації митрополит Агафангел (ще раз: не плутати з намісником московської церкви, — Ред.). — Їм не можна доторкатися до зброї. Згідно з 55 правилом Василя Великого (одне з важливих джерел канонічного права, — Ред.), священик, який убив «розбійника», має бути позбавлений сану. І в Конституції України в ст. 35 прямо і чітко вказано, що особа через релігійні переконання має право відмовитися від служби. А вже, що говорити про священиків. «Якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, здійснення цього обов'язку повинно бути замінено альтернативною (невійськовою) службою», — йдеться у вищезгаданій ст. 35».

Що ж, давайте розберемося. Процитуємо цю статтю повністю.

«Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати жодної, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа — від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.

Ніхто не може бути звільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою».

Отже, Основний Закон, справді, дозволяє не брати до рук зброю, якщо це суперечить релігійним (наголошую, виключно релігійним!) переконанням. Тобто право законно відмовитися від військової служби є далеко не в усіх пацифістів, а виключно в тих, для кого ненасильство (ахімса) — предмет не раціонального вибору, а віри. Толстовці, наприклад, під дію цієї статті навряд чи підпадають: все ж вчення Льва Миколайовича має більше філософський, ніж релігійний характер, крім того, ні він, ні його послідовники не створили жодної оформленої релігійної організації. Немає в них ні канону, нічого, крім досить безсистемних текстів великого письменника. Загалом, як показує практика, зокрема судова, українська держава визнає лише кодифіковані погляди організацій, які були зареєстровані як релігійні відповідно до закону. Розумію, що це нерозумно (поклонятися можна чому завгодно, хоч стільцю), але ось так.

Зареєстрованих в Україні релігійних організацій, які сповідують повне або часткове ненасильство, насправді не так багато. Найвідоміша — Свідки Єгови. Це люди, які в принципі не приймають будь-яке служіння державі — кесареві, як вони його називають. Тобто не беруть участі у виборах, не обіймають жодних посад, не вдягають військову форму і не беруть до рук зброю. Їхня позиція, звісно, відрізняється від класичної ахімси деяких брахманських каст в індуїзмі, яким не можна навіть заступатися за дружин і дітей, які зазнали нападу. Представники таких каст не носять взуття, щоб ненароком не розчавити якусь комаху. І тим не менше для Свідків це дуже серйозна заборона. Табу, якщо хочете. Єговістів за нього переслідували і в Третьому Рейху, і в СРСР. У рф переслідують і зараз.

Українські військові в особі працівників ТЦК і СП 35-ту статтю Конституції зазвичай не знають, а якщо їм про неї кажуть, то щиро вірять, що йдеться про ті права, які обмежуються в умовах воєнного стану. Це не так: 35-та не входить до цього переліку (у ньому 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 статті Конституції).

З іншого боку, Закон України «Про альтернативну (невійськову) службу» свідчить, що «в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень».

Саме це положення наводять як аргумент військкоматівські працівники, коли йдеться про мобілізацію пастви пацифістських конфесій.

Між тим, нормативних актів, які б встановлювали згадані обмеження із зазначенням терміну дії, не існує. Немає і затвердженого порядку проходження альтернативної служби.

Виходить, треба саджати Свідків і православних священиків, які керуються своїми догмами і відмовляються служити?

Ні, тому що наявність правових лакун не скасовує дії Конституції, яка, як відомо, має вищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основі Конституції України і мають відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Цим міркуванням зазвичай і керуються українські суди, які з 2022 року виправдали чимало тих самих єговістів, яких намагалися притягнути за 336-ю статтею Кримінального Кодексу (ухилення від мобілізації). Деяких, утім, ув'язнили, але лише тому, що на момент отримання повістки вони були вигнані з громади і не змогли довести прихильність догмам.

Так, це якраз той випадок, коли не діє презумпція невинуватості. Якщо ви вірите, що існує вища істота або істоти (Бог, боги, та сама табуретка), які заборонили вам носити форму, тримати в руках зброю і присягати на вірність народу/державі, то в суді вам доведеться це доводити. Ґрунтовно. Річ у тім, що переконання — штука дуже крихка і суб'єктивна. Сьогодні людина вірить в одне, завтра в інше. Сьогодні вона пацифіст-пацифіст, а завтра закликає розстрілювати полонених. І таке трапляється.

Ще є цілком ясна позиція Конституційного суду, який один і може тлумачити Основний Закон. Висловив він її, щоправда, з іншого приводу, але все ж таки:

«Внутрішній аспект права на свободу світогляду і віросповідання (релігії) (forum internum) є абсолютним правом, яке жодним чином не підлягає обмеженню. Водночас держава має право обмежити зовнішній аспект права на свободу світогляду і віросповідання (релігії) (forum externum)».

Ясніше й не скажеш. Отже, приналежність згаданого священнослужителя до якоїсь ієрархії, що керується правилами Василя Великого, нібито забороняючи кліру брати до рук зброю, не є підставою для звільнення його від військового обов'язку — корпоративні норми аж ніяк не можуть мати більшу силу, ніж державні. Тим більше, диякону ніхто не заважає стати водієм, ремонтником, капеланом, медиком. І не «вбивати розбійника». Судячи з посту, у штурмовики його поки що не визначили.

Значення має внутрішнє переконання, віра. Чи забороняє вона православній людині служити державі, чи є в її настановах якісь перешкоди, що не дають змоги чинити збройний опір агресії? Наскільки ми можемо судити, ні. РПЦЗ(а) вважає цілком припустимим насильство і державну службу, вшановує святих державних діячів і полководців на кшталт Дмитра Донського чи Олександра Невського, Сергія Радонезького, всяких там ослябей і пересветів. Тобто проблема виключно в соціальному статусі служителя — його приналежності до кліру. Forum externum.

Останнє ж, як вказав Конституційний суд, підставою для звільнення від військової повинності бути не може. У цьому-то й відмінність між православними і Свідками Єгови, а ще кришнаїтами та іншими.

Вічна проблема трусів і хрестика.

Автор — Віктор Босняк, військовий оглядач «Думської»