Крило «Боїнга» і безкоштовна класика: найдорожчі вистави одеських театрів

Цією статтею ми починаємо цикл публікацій про те, які фінансові проблеми виникають перед театрами, працівники яких дарують одеситам навіть під час війни радість зустрічі з цікавими виставами. Ілюзорні віти виникають не тільки завдяки грі акторів, без декорацій, костюмів, світла не обійтися, та й сучасні драматурги беруть за свою працю недешево. Надія на так званий підбір, що зберігається в театральних закапелках з давніх давен.

КЛАСИКИ АВТОРСЬКИХ ВІДРАХУВАНЬ НЕ ПРОСЯТЬ  

«За весь час, що я тут працюю, однією з найдорожчих вистав, мабуть, була «Енеїда XXI», — говорить директорка, художня керівниця Одеського академічного українського музично-драматичного театру імені Василя Василька Юлія Пивоварова. – Прем’єра її відбулася у 2019 році. І навіть за тих часів це було дорого, ми зробили під замовлення фюзеляж збитого «Боїнгу», це металоконструкція, вона коштувала дійсно божевільних грошей. Тоді, слава Богу, була можливість. Десь 1,4 млн гривень витратили, враховуючи гонорари, у нас була копродукція з «Диким театром», приїздили артисти з Києва, ми їм платили за кожний вихід на сцену.

^{«Енеїда XXI»}

Вистава себе, звісно, не окупила, але ми з нею виграли ІІІ Всеукраїнський театральний фестиваль-премію «ГРА» в номінації «За кращу драматичну виставу». Думка про те, що будь-яка вистава може себе окупити – це утопія. Є певні якісні речі: це імідж театру, з творчої точки зору, з точки зору театрального розвитку «Енеїда XXI» окупила себе повною мірою.  

А найбюджетніша з тих, що сьогодні йдуть в репертуарі, це, певно, вистава «Емігранти», яку ми випустили у червні цього року в просторі під сценою. Ми взяли практично все з підбору. Найдорожче, що там було, це новорічна гірлянда, ось її купили. Сьогодні вистави ставити складно, тому що у нас нестача фінансування, у нас не в повному обсязі фінансується заробітна платня, на 35 відсотків іде фінансування на комуналку, все решта ми маємо знаходити самостійно.

^{«Емігранти»}

А в цьому році я була змушена відмовитися від постановки, яку нам пропонував спільно зробити один з українських банків. Минулого року він дав нам близько 600 тисяч на постановку «Різдвяної історії Скруджа», частину цих грошей ми змогли витратити на закупівлю та ремонт нашого світлового обладнания. У нас є ще прилади 80-х і навіть 60-х років, сьогодні для них не знайти лампочок, і вони з’єдають колосальну кількість електроенергії. Наш начальник світлового цеху переробив повністю ці прилади, ми поставили «економки», все працює та економить нам гроші.

Чому відмовилися? Ми фізично не витягнемо виставу, перенесли це благополучно на наступний рік. Цей банк дійсно допомагає, і не тільки нам, а й оперному театру. Гадаю, на ті гроші, що він нам виділить у першому кварталі 2026 року, ми зможемо поставити навіть дві вистави. Мова йде про півтора мільйони гривень. Плануємо постановку Євігенія Резниченка за Брехтом «Добра людина з Сичуаня». Справа в тому, что закінчилися авторські права на Брехта. Тепер ми можемо спокійно взяти до роботи його текст як класичний та піти від цих божевільних виплат. Також закінчується термін дії авторських прав на музику Курта Вайля, яку він написав саме до цієї п’єси. Хороший текст, хороша музика, зараз шукаємо перекладача з німецької, тому що існуючий переклад радянського зразку вельми недолугий, якісного українського перекладу нема. І, дай Боже, нам вистачить грошей ще на одну виставу. Олександр Самусенко, наш головний режисер, давно мріє поставити «Пролітаючи над гніздом зозулі».

Як з’ясувалося, останнім часом «васильківцям» довелося відмовитися і від деяких вже під час війни поставлених вистав. Залишати їх в репертуарі було б надто дорого.

«Вистава «Саша, винеси сміття», знакова для міста і для театру, у нас більше не йде. Це пов’язано з авторськими правами. Автор п’єси, Наталка Ворожбит, дала нам можливість поставити виставу, не взявши з нас ані копійки. Проте у неї є агенція, що представляє її інтереси. І коли агенція прислала мені угоду на роботу по цій виставі, я була змушена відмовитися. Окрім зазначеної суми, нам в обов’язок поставили платити авторські по середньому, навіть якщо ми граємо виставу благодійно. Вони спробували нам порахувати заднім числом ці авторські», — повідомляє Юлія Анатоліївна.

Точно така сама ситуація з цією агенцією склалася навколо вистави «Перевізник» за Анною Яблонською, поставленою в 2024 році.  

«Це божевільні відрахування, — зітхає Пивоварова. – Там порядку 12 відсотків іде тільки на авторський переклад родичам Яблонської, а якщо приплюсувати авторські за постановку режисеру… Коли я підрахувала, то вийшло, що якщо ми продаємо виставу, умовно кажучи, на 10 тисяч, театру залишається 2 200 гривень після відрахування усіх авторських. Шкурка вичинки не варта. Це проблема для всіх театрів, родина драматурга зробила все, аби п’єси Яблонської не йшли в країні Україна».

ЗАЛИШКИ МИНУЛИХ РОЗКОШІВ

«У нас є предмети, які можна використовувати в різних виставах, — розкриває секрети творчої кухні в. о. директора-художнього керівника Одеського академічного обласного драматичного театру Олена Шрамко. — Намагаємося брати з підбору, часом переробляємо, якщо річ із вистави, що вже не йде. Докуповуємо тільки речі, яких у нас не було апріорі. Припустимо, для вистави Popcorn нам довелося купити два крісла, що обертаються, на них накладалося сенсове навантаження. Близько 70 тисяч вони коштували. Економимо, як можемо».

^Popcorn

Якщо брати останні вистави, то найдорожчою можна вважати Popcorn, а взагалі «Граф Дракула», «Гра королів», «Приборкання норовливих» обійшлися дорожче через металеві конструкції. «Пекельна спокуса» за Лесею Українкою потребувала нових костюмів, адже довгі роки у нас не йшли ніякі іспанські сюжети, відповідно, такого одяку не накопичилося. Звісно, шалено дорогим був мюзикл «Вій». Для вистави «Обережно, Єва!» знадобивя автомобіль, але в театрі він уже був присутнім у «Лабіринті страху». А бюджетним можна вважати «Бонжур, лямур!»: все, що на сцені, було перероблене, перефарбоване, меблі з підбору.

«Недорогою також була вистава «8 жінок», бо там старе оформлення, — провадить далі директор. – Але найбюджетніші постановки, звісно, робимо на малій сцені. Ось свіжий приклад: ми випустили трагікомедію «Лимерівна» за Панасом Мирним, бо стіл у нас був, довелося зробити приставну драбину. Режисер-постановник Олексій Бельдей зараз служить в армії, ми доробляли виставу без нього, проте основу, весь кістяк він зібрав і слідкував за підготовкою в телефонному режимі. Плахти, свитки та вишиванки, пошиті для «Вія», дуже стали в пригоді. За 150 років у нас на складі накопичилося стільки елементів оформлення… Ще Григорій Фаєр, наш колишній головний художник, світла йому пам’ять, зробив дуже гарну річ, набірні «ноги» для станків, метр на метр та метр на два. Вони, як конструктор, вибудовуються на різні висоти».

^{«Лимерівна»}

«ГУСТОНАСЕЛЕНИЙ» МЮЗИКЛ ТА ОДИНОКА БОГИНЯ

«В контексті теперішнього театрального сезону найдорожчою постановкою стане мюзикл «Кан-кан», прем’єра якого відбудеться 20 грудня, — розповіла заступниця директора Одеського академічного театру музичної комедії імені Михайла Водяного Тетяна Орел. — Це пояснюється декількома факторами. По-перше, достатньо дорого обійшлися театру права на виконання цієї постановки, а, по-друге, мюзикл буде дуже «густонаселеним», тому костюми, головні убори, аксесуари – все потребує фінансових вкладень.

Якщо говорити про найбюджетнішу виставу, то в цьому сезоні нею стала філософсько-комедійна драма «Децима», прем’єра якої відбулася 21 листопада на малій сцені».

Богиня Децима (Ірина Гусак), яка з’являється на сцені одна або в компанії чоловіка на ім’я Мрія, не лише бюджетна, а й кумедна!

^{«Децима»}

ЛЯЛЬКИ БЕРЕЖУТЬ СВОЇ СЕКРЕТИ

«Найдорожчі вистави дитячого репертуару у нас «Русалочка», «Чарівна лампа Аладдіна» та «Попелюшка», з дорослого – «Баби Бабеля», «Мертві душі», «Кадіш» (в усіх цих виспектавах масштабні декорації, найбільша кількість ляльок та костюмів). Найбюджетніша – доросла вистава «Сто йєн за послугу» (мінімалистичні декорації, два костюми та лише одна лялька). Найдорожча вистава дитячого репертуару – «Попелюшка» (2015 рік), дорослого – «Баби Бабеля» (2018 рік), найбюджетніші – детячий «Колобок» (2013 рік), дорослий «Сто йєн за послугу» (2014 рік)», — уточнив завідуючий літературною частиною Одеського академічного Театру ляльок Юрій Ющенко, не приводячи конкретних цифр (через постійну інфляцію дані і справді неактуальні).

^{«Баби Бабеля»}

СТАРІ РЕЧІ ПРИЙМАЄМО!

«Найдорожче в «Мистецтві дипломатії» – це костюми, вперше за довгий час шили на замовлення. Близько 30 тисяч гривень витратили на костюми.

Реквізит дорогий, посуд, що не розбивається, штучні квіти та на кожну виставу істівний реквізит. У «Заздрості» все безкоштовно. Один стул. Костюм Юрій Михайлович Невгамонний приніс свій особистий», — повідала актриса та адміністратор Театру «На Чайній» Марія Кабакчей.

^{«Мистецтво дипломатії»}

Що менші театри, то менші витрати? Як коли.

«В Театральній Лабораторії «Воля», яка є приватним театром, бюджет будь-якої вистави – це виклик, — зізнається режисерка Стася Волошина. — Бо виживати без фінансування навіть в мирні часи складно. Але деякі вистави все ж потребують розмаху та серйозних витрат задля досягнення цілей, поставлених режисером. Одною з найдорожчих наших вистав є музична феєрія «Парфумер», заснована на однойменному романі Патріка Зюскінда. В нашому театрі ця похмура історія перетворюється на шоу, а шоу — це завжди про великі гроші. Яскраві костюми, танцювальне взуття, стилізований під комікси реквізит, перуки 60-70-х років минулого століття — все це створює атмосферу світа мрій і фантазій, в якому так хочеться жити Греную, який він створює у себе в голові і який так разюче відрізняється від жорстокої реальності навколо нього. Вартість роботи художника оформлювача в «Парфумері» (це єдина наша вистава, де ми залучали такого спеціаліста) була високою, за концепцію вистави віддали близько 1000$.

^{«Шафа забутих потрібних речей»}

Але насправді не всі історії потребують яскравих кольорів. Остання наша прем'єра «Шафа забутих потрібних речей» — це терапевтична рефлексія, де все нагадує про часи нашого дитинства, де відроджується атмосфера знайомих вулиць та районів Одеси, де герой з маленького хлопчика, який не знає, куди рухатися, перетворюється на дорослу людину, яка не боїться йти власним шляхом. Це вистава про кожного з нас, тож і реквізит і костюми ми змогли відшукати по дачах наших акторів та деяких постійних глядачів. Наш театр завжди радіє, коли з'являється можливість подарувати нове життя речам, що вже давно були комусь непотрібні. Нам можна приносити щось цікавеньке».

Автор — Ірен Адлер, фото Олега Владимирського