Марнославство, Перекладання Відповідальності та Самообман: одеська художниця намалювала «Вершників Апокаліпсису»

Виставка живопису Насті Мане «Вершники Апокаліпсису» працює у Міжнародному культурному центрі UNION, точніше, у підвальному просторі Freedom pop up store до 12 грудня.

Настя багатьом відома своїми талановитими омажами Олександру Ройтбурду, а сьогодні вона вільна від будь-чийогось впливу, висловлюється від свого імені про те, що стало хвилюючою темою її творчості. В Настиному арсеналі є вміння створювати інтерфейс для гри, різні об'єкти в ізометрії, вона не проти того, аби поекспериментувати зі штучним інтелектом, але зараз перед нами виключно те, що вона зображає пензлем на полотні.

«Виставка «Вершники Апокаліпсису» — це унікальний наративний досвід, що занурює глядача у світ людських слабкостей, змушує зустрітися з ними віч-на-віч і, крок за кроком переосмислити їх, - каже Настя, похитуючи картонною короною на гарній голові. — Серія картин розповідає історію пошуку себе. Я зобразила трьох найголовніших вершників Апокаліпсису людської особистості. Вони, можна сказати, навіть злягаються на цій роботі. Коли ці троє нами володіють, ми не можемо бути щасливі. Як тільки ми помітимо одного з них у своїх вчинках, наприклад, марнославство, як тільки спіймаємо себе на тому, що перекладаємо відповідальність на когось іншого, побачимо вихід з депресивних та апатичних станів. Це початок пошуку бога всередині себе».

Окрім вищезазначених вершників, Настя Мане вивела на полотно «Ілюзію Вибору», «Жадібність та Заздрощі», «Маніпуляцію» та «Прокрастинацію». Всі вони пов’язані з тими головними трьома вершниками. Зображаючи їх, художниці хотіла прийти до розуміння себе. Героїня «Маніпуляції», за думкою автора, не знає, чого хоче, зате маніпулює сексом, закликає до себе метеликів, вдає із себе скромну квіточку, а на ділі займається й самообманом, і перекладанням відповідальності.

«Жадібність та Заздрощі» втілені в одній жінці, котру душить… ні, не жаба, а змія, яка росте в неї з голови, з її думок. Захоплена та знерухомлена кругообігом почуттів, героїня картини всередині порожня й чорна. «Ілюзія Вибору» постає у вигляді жінки, яка веде не своє життя. Безформна та незграбна, вона уявляє себе балериною…

«Прокрастинація» теж перекладає відповідальність, спить і чекає, що все само по собі відбудеться, відкладає справи та плани… Всередині жінки починають всихати квіти, і навіть бражник зціпенів, не знайшовши для себе нектару.

«Від початку я була дуже віруюча, — провадить далі свою розповідь Настя. – Але мене це ні до чого не привело. Коли я почала розбиратися в собі, то зрозуміла, що бог тільки всередині мене. Тобто мені треба пройти всіх отих вершників Апокаліпсису, знайти їх у собі, розібратися з ними, і тільки тоді я зможу прийти до тої роботи, якій дала назву «Любов».

«Любов» є автопортретом самої Насті, і корона на місці, проте на картині ми бачимо маленьку дівчинку. Спокій, умиротворення, всі недоліки перетворилися на чесноти, дівчинка любить цей світ, відкрита йому, налаштована на творчість, обираючи гармонію. Окремо висить іронична картина «Святий Павлик», на ній равлик (домашні улюбленці Насті виглядають саме так) із німбом. Роботу відновлено за мотивами спаленої в межах акції групи TABOO.

«Я її тоді спалила разом із своїми роботами з «художки», — зітхає автор. – Організатору вона так сподобалася, що мені було запропоновано її відновити».

Пороки Настя Мане зображає так, що виглядають вони вельми привабливими. Ба більше, золоте тло натякає на еманацію святості, на зв’язок із іконою та навіює думку, нібито нам пропонується на кожного з цих вершників, страшно сказати, молитися. Чому? Виявляється, коли тільки розпочалася робота над даною експозицією, коли Настя зрозуміла, що потребує цього висловлювання, фігури писалися на чорному тлі. Вона так і сприймала їх, в негативному ключі.

«За якийсь час, коли вони вже всі були написані, я повісила картини у себе вдома. Живу далі своїм життям, вчуся робити правильний вибір, думаю про себе, про свій внутрішній світ… І раптом приходить розуміння того, що марнославство може стати чеснотою. Якщо прийняти свої тіньові сторони й працювати над ними, вони можуть стать рушіями нашого щастя! Мені захотілося, аби вони сяяли, і я підсветила їх золотим тлом. Я б тут не говорила про релігійність, це моя релігія, яку я собі придумала», — посміхається дівчина.

За її словами, виставка присвячена чоловікові Насті, музиканту Євгену Мане, з яким вони разом уже понад двадцять років.

«Філософію цих робіт сформував багато в чому він, ми багато спілкуємося на цю тему, я, зі свого боку, намалювала йому кліп, з яким він став фіналістом на фестивалі «Бардак», — зізнається художниця.

Поза концепцією «Вершників Апокаліпсису» опинилася картина «Замовчи», це перша Настина робота акрилом, попервах мисткиня відбулася як аквареліст, ілюструвала книжки аквареллю та тушшю.

«Коли у мене закінчилася величезна коробка акварелі, подарована мені на день народження, вирішила спробувати щось інше, — сміється Настя. – Написала жінку із кляпом у роті, яка лежить у чорних ліліях, навкруги павучки, тема БДСМ проглядає».

В історії світового мистецтва часто так бувало, що в жінках не визнавали творця, який має право на мистецьке висловлювання. Настя Мане своє право використовує й відстоює.

Автор — Ірен Адлер, фото Володимира Андреєва