Туфелька для фетишиста та скульптури, що подорожують: в Одесі протестували «приміряльню» для вуличних артоб'єктів

Презентація бета-версії платформи Public Art Ukraine пройшла в Агенції регіонального розвитку Одеської області.

Мисткиня Марія Гончар та куратор проєкту Андрій Любов продемонстрували робочий інструмент для того, аби заздалегідь оцінити, як вписуватимуться (або ні) нові скульптури на вулицях, площах та паркових алеях Одеси. Погодьтеся, перше ніж ламати списи в суперечках навколо вже встановлених споруд, краще все передбачити та перевірити. Користуватися цим інструментом можуть скульптори, замовники (муніципалітет, наприклад), результати будуть цікаві широкій громадськості, в перспективі – використані в публічних обговореннях.

Практичне тестування ключового функціоналу платформи «Візуалізація у просторі» дозволило «приміряти» та інтегрувати артоб'єкти у міське середовище на базі Google Maps Street View (на прикладі таких відомих локацій Одеси, як Стамбульський парк, Траса здоров'я, Міський сад тощо). І одразу стає зрозуміло: бронзова туфелька, що має припасти до душі фетишисту жіночих ніжок, навряд чи прикрасить Соборну площу, але в Міському саду виглядатиме цілком доречно. Майже таку саму встановлено на знаменитому четвертому постаменті на Трафальгарській площі в Лондоні, що є знаковим місцем для сучасного публічного мистецтва. Звісно, рано чи пізно війна закінчиться, туристів побільшає, а відтак місто матиме час та можливість подбати про нові «наживки» для любителів фотосесій на свіжому повітрі.

«Нещодавно на Ланжероні з’явилася фотозона з постаттю водолаза, — зауважила Марія Гончар. – Вона викликала великий інтерес, Ланжерон і Трасу здоров'я теж можна прикрашати скульптурами. Наразі в мене на екрані маленькі скульптури, маленькі 3D зображення, але ми можемо зараз погратися з масштабуванням і уявити їх в публічному просторі. На жаль, скульптори вже не мають такого попиту, як під час Громадського бюджету, а бажання самореалізуватися залишилося».

Думками обмінялися скульптори Віктор Тиблевич, Клим Степанов, Ігор Івченко, Даниїл Рудой, Павло Шестопалов. Митці Кирило Куленко, Катерина Білетіна та Ірина Бєлова, архітектор Аркадій Кельнік і фотограф Андрій Ясносекирський також взяли участь в обговоренні. Учасники обговорили перспективи розвитку та потенціал платформи, зібрали цінний фідбек щодо користувацького досвіду (UX/UI) та сформували побажання для подальшого доопрацювання функціоналу. Наразі на платформі Public Art Ukraine представлено 35 скульптур 12 авторів.

Продовження дискусії відбулося за участі культурних діячів, меценатів, артекспертів, культурних менеджерів та медіа. Директор Музею сучасного мистецтва Одеси Семен Кантор відзначив досвід європейських міст, де скульптури та артоб'єкти часто експонуються в публічному просторі тимчасово (терміном до одного року). Він наголосив, що цифровий інструмент, як Public Art Ukraine, слугуватиме підтримкою для візуалізації, моделювання та презентації скульптур на короткі терміни.

«В декількох містах Європи встановлюються скульптури тимчасово, — підкреслив Кантор. – Один з наших одеських скульпторів зараз в Осло так буде ставити свою роботу на вісімнадцять місяців. У Львові зокрема користуються таким підходом, оцінюючи, як виглядатиме скульптура на конкретному місці. Маємо бути вдячні нашим колегам, які пропонують малозатратний метод прикинути, що з цього вийде. Це корисний інструмент для початку розмови, не для пропозицій поки що. Питання масштабування також досить складне, збільшення постаті з металу має свої нюанси, які треба враховувати, маючи справу з макетом».

На необхідності враховувати доречні масштаби скульптур наполягали й інші учасники, серед яких були режисер Сергій Лучишин, приватний галерист Катарина Блажієвська, колекціонери Юрій Акименко та Сергій Боголюбов, генеральний директор фонду REVA Foundation Геннадій Нечаєвський, директор БФ «Процвітай» Марія Поблінкова. Загальний висновок: встановленню будь-якої скульптури має передувати ідея, має враховуватися дух міста, просто красива постать не спрацює.

В процесі обміну думками згадали й сумний досвід із відверто недолугим пам’ятником Давиду Ойстраху, що його, на щастя, так і не встановили у 2013-му біля оперного театру. Подейкують, ніби це була перероблена скульптура Микити Хрущова, що не стала в пригоді у Білорусі, просто кепку похапцем замінили на скрипку… Звісно, такі речі не можуть відбуватися навіть гіпотетично в європейському місті, яке себе поважає.

Наскільки корисною виявиться платформа, покаже час.

Автор – Ірен Адлер, фото Олега Владимирського