Приберіть дзеркало – там веснянки: Одеський театр юного глядача поставив Пеппі навиворіт  

Театр юного глядача імені Юрія Олеші порадував довгоочікуваною прем’єрою казки «Полліанна» за книгою Елеанор Портер, що з недавніх пір входить до програми обов’язкового читання для п’ятикласників.

Ім’я головної героїні стало вже синонімом фанатичної готовності відчувати радість з будь-якого приводу, шукати позитив навіть в тому, що дзеркала у кімнаті немає, значить, свого ластовиння там не побачиш. Інший популярний персонаж, Пеппі Довгапанчоха, ніколи б не змирилася і з десятою часткою подібних незручностей: маленька бунтівниця пропагандувала себе та своє ластовиння.

Виконавиця ролі Полліанни Єлизавета Горбенко далеко не одразу відшукала потрібні фарби для цього образу, але тепер, неспішно спостерігаючи за розвитком подій (між іншим, вистава йде дві з половиною години), глядач вірить, що саме ця дівчинка здатна тишком-нишком змінити все своє оточення. Цікаво, що публіка сприймає актрису саме так, як потрібно, тобто дитиною, хоча перед нею серйозний дипломований фахівець.

Тітонька Поллі (Тереза Заурбекова) цього потребує передусім. Молода жінка поховала себе у старечому вбранні та похмурому настрої, здавалося б, її шанси знайти своє жіноче щастя зникомо малі. Служниця Ненсі (Яна Коломієць) заледве стримує своє бажання відлупцювати нудну роботодавицю, й стає у боксерську стійку, тільки-но та відвернеться. Ненсі виявляється першим другом сирітки Полліанни, яка за невезінням потрапила до тітчиного дому. Заповіт покійного батька-пастора (тата грає Олексій Кочетов) полягає у правилі: «Радій усьому та завжди». Ясно, що у дитини виникла певна фіксація, і здоровим це явище аж ніяк не назвати. Проте медицина в цьому світі на неналежному рівні. Олексію Межевікіну, Михайлу Маноріку та Олександру Давлятяну дісталася роль дивакуватого доктора Чилтона, роль хлопчика Джиммі Біна грають по черзі один хлопець та кілька дівчат (а ще кажуть, буцімто сучасні ТЮГи не вірять у травестійність).

Працювати над цією постановкою театр почав ще до війни. Режисер Олена Юзвак дуже прискіпливо ставила з кількома складами, хтось поїхав у евакуацію, хтось випав тимчасово з постановки з інших причин, але повернеться у перспективі. Євгенія Штекель поставила хореографію (традиційно сильна сторона вистав нашого ТЮГу). А у фіналі обов’язково доведеться трохи порюмсати.

«Одна глядачка на виході з залу спинилась біля мене й сказала, що ми забули вкласти до програмок серветки, бо їй нічим було витирати сльози, — каже завліт ТЮГу Лілія Штекель. — І ми пожартували про кишеньки з вкладишами у програмках – для паперових серветок. Обличчя людей, що виходили з залу, були дуже радісні. І це найважливіше. Це дуже важлива вистава у наш складний воєнний час. Нам треба знаходити джерела радості, інакше психіці доведеться важко. Щоб не впасти у відчай і не з’їхати з глузду – треба спробувати «пограти у радість». У вас вийде, ми впевнені. У нас же вийшло!».

Що ж, сьогодні кожний з нас може стати трохи Полліанною та змінювати світ не за допомогою відкритого бунту, як Пеппі, а іншим чином. Яким? Побачите на виставі.

Авторка — Ірен Адлер, фото Володимира Андреєва