У Німеччині помер видатний одеський учитель (некролог)

Видатний одеський учитель-філолог Борис Шер помер 20 серпня у клініці Святого Георга, що в німецькому Лейпцигу, на 85 році життя.

Про це повідомили родичі педагога, який виховав кілька тисяч одеситів, включаючи автора цих рядків.

Шер Борис Ємілевич народився 13 січня 1938 року в Одесі у єврейській родині. Батько був шеф-кухарем, мати – домогосподаркою. Пережив окупацію і Голокост. Після школи та технічного училища працював слюсарем на заводі. У дитинстві багато читав та полюбив літературу, що визначило вибір професії. Після строкової служби в армії вступив на філологічний факультет Одеського університету Мечникова. Розподілився до школи №56, розташованої на Тінистій вулиці, де працював 35 років. Був класним керівником.

Випускники Бориса Шера згадують його як прекрасного професіонала, великого знавця російської і не тільки словесності, чудового педагога – іноді суворого, але завжди справедливого.

Після виходу на пенсію його запросили до школи «Ор Самеах», де Борис Ємілевич самостійно розробив та викладав інтегрований курс єврейської літератури.

Останні 11 років Шер жив у Німеччині, де й помер.

І від себе. Некрологи – жанр складний. Офіційні припускають перерахування заслуг, досягнень, регалій: то закінчив, там виявив себе. Народився, здобув освіту, чогось досяг, а потім помер на такому-то році життя. Іноді додають: «Після тривалої хвороби». Неофіційні – це опис емоцій, спроба щось розповісти про людину, яка відіграла певну роль у твоєму житті.

Я віддаю перевагу неофіційним. Зізнаюся, я втомився від емоцій, втомився від некрологів. Занадто багато їх останнім часом. Я поховав батька, найкращого друга, першого головного редактора, університетського вчителя, десятки товаришів-фронтовиків. Я втомився ховати! І втомився писати некрологи. Може це вікове? Думаю, хтось, напевно, вже заготовив некролог на мене.

Але Борис Ємилевич – це особливий випадок. Це Вчитель. Саме так. З великої літери. Він був різкий. Був нетактовний і навіть жорстокий. Він міг висміяти учня при всьому класі – частенько цим нещасним був я. Висміював непедагогічно, часом принизливо. Так, пам'ятаю і ображаюся досі. І не вважаю це нормальним! Але, незважаючи на все, з класу, в якому він, мабуть, бачив свою cantus cycneus, лебедину пісню, я був єдиним, хто вибрав як факультативний випускний іспит твір з російської мови. Такі речі не забуваються. У мене досі перед очима ця картина: класний керівник, який ще вчора був всемогутнім начальником, практично вождем, стоїть у порожньому кабінеті і дивиться на одну людину. І розгублено розводить руками… Я, до речі, склав той іспит на відмінно.

У Бориса Шера було безліч недоліків, але значно більше переваг. Він подарував мені те, що називають почуттям мови, і, мабуть, зумовив вибір професії. До нього можна було прийти до кабінету та поділитися потаємним. І завжди він здавався монументальною фігурою.

Власне, він і був монументальним – у хорошому значенні цього слова. Живим та розумним. Суперечливим, так. Складним, так. Але ж живим! Свою професію він розглядав як творчість та діяв саме як творець.

Скульптор людських душ…

Вічна пам'ять вам, Борисе Єміловичу. Спасибі за все.

Автор – Олег Костянтинов