В Одесі відкрився центр Superhumans, де ветеранів заново вчать ходити, бігати і жити  

Офіційне відкриття третього в Україні центру військової травми Superhumans відзначили фестивалем Re, присвяченим ветеранам, людям з інвалідністю та їхньому поверненню до активного життя.

Як повідомляє кореспондент «Думської», на стадіоні «Чорноморець» і прилеглій території відбулися змагання з адаптивного спорту, товариський матч з ампфутболу, майстер-класи та музичний концерт. Участь у заході взяв президент України Володимир Зеленський, який відвідав учора Одесу.

Звертаючись до гостей фестивалю, глава держави назвав ветеранів прикладом стійкості всієї країни.

«Ви надихаєте абсолютно всіх нас, — заявив Володимир Зеленський. — Ви - приклад неймовірної сили, приклад того, як не піддатися відчаю, як після важкої травми повернутися до життя, яке перемагає. Коли мене запитують, як Україні вдається залишатися такою стійкою, одна з відповідей — це ви».

Поки на фестивальному майданчику відбувалися змагання та концерт, кореспондент «Думської» побував у самому центрі, який уже приймає перших пацієнтів.

Серед густої зелені колишнього дитячого санаторію «Хаджибей» важко впізнати занедбану територію, що пустувала з часів пандемії. Старі корпуси поступилися місцем сучасному реабілітаційному центру. Перед головним входом пацієнтів зустрічає скульптура Михайла Реви «Фенікс» — символ відродження, створена з фрагментів зруйнованого російською ракетою харківського елеватора.

Роботи на території ще тривають — попереду будівництво спортивних майданчиків, зон відпочинку та благоустрій зеленої зони. Перше, що впадає в око всередині будівлі, — величезний зал реабілітації, залитий природним світлом. По стінах розвішані чорно-білі фотографії відомого українського документаліста Олександра Глядєлова. Зі знімків дивляться люди, які ще недавно також заново вчилися стояти на ногах, а сьогодні вже повернулися до повноцінного життя.

Посеред зали ветеран Григорій біжить незвичайною доріжкою — герметична камера та вакуум зменшують навантаження на ноги, даючи змогу починати біг значно раніше, ніж це можливо за звичайної реабілітації. Поруч уважно стежить за показниками фізіотерапевт Арсеній Загоруйко.

«Ми зменшуємо навантаження за рахунок повітря, — пояснює фахівець. — Наразі пацієнт біжить із навантаженням приблизно в 60% власної ваги. Решту бере на себе доріжка, завдяки чому можна безпечно повертатися до бігу».

Рік тому Григорій підірвався на міні на харківському напрямку, втративши ногу.

«Найскладніше — перші півтора-два місяці, коли ти з лежачого стану тільки починаєш вставати, — розповів «Думській» ветеран. — Потім поступово звикаєш. Головне — не поспішати, бо ти вже не та людина, якою була раніше».

Він зізнається, що мріє знову повернутися в стрій, — «Я повертаюся на службу. Тому хочу знову навчитися бігати. Там ситуації бувають різні, а біг точно стане в пригоді».

Неподалік між паралельними брусами займається ще один відомий ветеран — Михайло Дроботенко, який втратив обидві ноги навесні 2022 року. Сьогодні він - рекордсмен світу з адаптивного стронгмену, дворазовий чемпіон Європи та дворазовий віцечемпіон світу з бразильського джиу-джитсу. Виконуючи вправи з п'ятикілограмовою гирею над головою, він одночасно опановує нові приймальні гільзи для своїх протезів.

«Я дуже довго чекав, коли Superhumans з'явиться в Одесі, — розповів Михайло. — Щойно відкрився запис, одразу подав заявку. Тепер чекаємо повного запуску центру і будемо далі вдосконалювати свої навички».

У сусідньому приміщенні відбувається момент, який складно спостерігати без хвилювання.

29-річний одесит Василь Кішлалі вперше після ампутації приміряє свій тестовий протез. Ще кілька місяців тому він пересувався лише на милицях. Сьогодні, обережно спираючись на фахівців, робить перші кроки. Ліва нога ветерана поцяткована слідами осколкових поранень, а замість правої — поки що прозора тестова гільза.

«Це моє перше протезування, — зізнається Василь. — Сьогодні була перша примірка. Дуже незвичні відчуття, але нарешті я зміг стати на обидві ноги. Хочу поїхати в Карпати і піднятися на Говерлу».

Протези тут не привозять готовими — їх створюють буквально за стіною, у власній майстерні центру.

Спочатку фахівці знімають індивідуальні розміри, потім виготовляють прозору тестову приймальну гільзу, що дає змогу побачити, як культя розташовується всередині конструкції. Після кількох тижнів тренувань і безлічі коригувань пацієнт отримує вже постійний протез.

«Для мене найважливіший момент настає тоді, коли людина вперше говорить не »це мій протез«, а »я приніс ногу на ремонт», — розповів технік-протезист Сергій Степанов. — Значить, психологічно вона вже сприймає її як частину свого тіла. Тоді розумієш, що робота дійсно виконана».

За словами завідувача відділення протезування Миколи Мар'янкова, незважаючи на те, що центр тільки розпочав роботу, фахівці вже отримали 19 замовлень на виготовлення протезів, а п'ять первинних виробів уже проходять перші примірки.

Одеський Superhumans розрахований на 800 пацієнтів на рік.

«Ми хотіли відкрити Одесу другою, але вийшло тільки зараз, — розповіла співзасновниця і директорка мережі Superhumans Ольга Руднєва. — Для нас це місто принципово важливе. Саме сюди доправляють багатьох тяжкопоранених із Дніпра, Запоріжжя та Харкова. Крім того, саме Одеса стане центром розвитку адаптивного спорту, психологічного відновлення та соціальної реінтеграції».

Вона зазначає, що південний центр стане першим місцем, де поряд із протезуванням, фізичною реабілітацією та психологічною допомогою почнуть повноцінно розвивати напрямок відновлення слуху. За статистикою, близько 60% пацієнтів мають порушення після участі в бойових діях.

Робота з пацієнтами тут не закінчується виготовленням протеза. Реабілітація — складний процес, тому з кожною людиною взаємодіє ціла мультидисциплінарна команда. До неї входять лікарі фізичної та реабілітаційної медицини, фізіотерапевти, ерготерапевти, психологи, фахівці із соціальної адаптації та протезисти.

Одним із них став Дмитро Захаров — ветеран, який сам втратив ногу під Оріховим, підірвавшись на міні. Тепер він допомагає іншим пройти шлях, який колись пройшов сам.

«Усе, що було на війні, має залишатися на війні, — каже Дмитро. — А в цивільному житті людина повинна знову навчитися жити. Багато хто просто не вірить у свої сили.

Ми хочемо повернути їх до життя через спорт. Протез має стати не нагадуванням про травму, а інструментом, який допомагає жити повноцінним життям».