У пакеті зі скотчем та сміттям: як українські реставратори витягли з того світу одеського Караваджо

Вкрадена з Музею західного и східного мистецтва картина Мікеланджело Мерізі да Караваджо «Поцілунок Юди, або Взяття Христа під варту» після кримінальних пригод та довгих років судової тяганини знаходиться на виставці у Національному заповіднику «Софія Київська». Далі полотно чекають у Литві та в Італії, до завершення війни його до Одеси не привезуть.

Але прибули спеціалісти Національного науково-дослідного реставраційного центру України, які працювали над відновленням картини разом із міжнародними партнерами, зокрема ЮНЕСКО. Мистецька спільнота міста змогла поспілкуватися з чарівниками, які повернули до життя, здавалося б, безнадійно втрачений шедевр.

Злодії варварським чином вирізали полотно, залишивши окрайки у покинутій рамі. Активна фаза реставрації стартувала у 2018 році й тривала кілька років. Її завершили у серпні 2021 року напередодні 450-річчя митця.

«Спасибі за те, що ви дали картині друге життя, — каже заступниця директора ОМЗСМ з наукової роботи Ірина Глєбова. – У неї взагалі дуже складна і драматична історія. Вона була придбана Олександром Петровичем Базилевським, відомим колекціонером та дипломатом українського походження, який з 1863 року жив у Парижі. Але коли і де він її придбав, точно невідомо. Перше документальне свідоцтво щодо картини відноситься до 1868 року, коли Базилевський виставить її на продаж на аукціоні у Парижі. Тоді полотно не продалося».

За її словами, у ті часи ім’я Караваджо не було таким вже й знаменитим. Базилевський зосередився на предметах середньовічного ужиткового мистецтва. А картину вивіз до Росії, і в 1870 році подарував її великому князю Володимиру Олександровичу Романову, який передав полотно до Музею імператорської Академії мистецтв, адже він був президентом цього учбового закладу. Також він був покровителем Одеського Товариства красних мистецтв, за ініціативою якого у 1899 році в Одесі відкрився міський Музей красних мистецтв. І для поповнення його колекції у 1902 році до Одеси з Петербургу було передано 52 картини, серед яких була й картина Караваджо.

Ірина Юріївна нагадала також, що картину досліджували одеські музейники кількох поколінь, починаючи від 1950-х років. Це Неллі Луцкевич, яка написала перший науковий паспорт на картину Караваджо. Це Людмила Сауленко, яка присвятила картині низку статей. Це Віталій Абрамов, це науковий консультант музею Наталя Чечикова, яка працює в італійських архівах, саме вона знайшла перше документальне свідоцтво про картину в минулому – паризький каталог 1868 року, в якому згадується картина та її власний Базилевський.

Генеральна директорка Національного науково-дослідного реставраційного центру України Світлана Стрєльнікова розповіла, що відібране у викрадачів полотно в 2010 році потрапило до реставраторів у жахливому стані.

«Нам його передали у пластиковому мішку, заклеєному скотчем, — пригадує Світлана Олександрівна. – Окремо були зібрані планки підрамнику, окремо сміття, яке висипалося. Ми провели судове дослідження, мистецтвознавче та технологічне. Хочу сказати, що довге очікування реставрації тривало до 2018 року, коли закон дозволив нам взятися до справи, але наші спеціалісти весь час прораховували, якою може бути програма цієї роботи. Ті роки, що картина знаходилася в нас, не минули марно. Картина себе поводила добре, тобто за час, коли вона була складена і так лежала, поступово від своєї ваги випрямлялася».

Реставратори довели, що перед ними та сама картина, яку було вкрадено. Дослідження волокон полотна, фарбового шару живопису, чий внутрішній стан можна було побачити на рентгенівському зображенні, що його порівняли з такими самими знімками, зробленими у 1953 році. Зображення ідентичні. Наступним кроком було дослідження полотна. Порівняли нитки на окрайках з нитками на центральній частині. Також усе співпало: походження матеріалу, фізико-хімічні властивості, структурні особливості.

Мікропроби живопису робили вибірково, адже ні чорний, ні брунатний шар ніякої інформації не дадуть, їхні складові непоказові. А ось білий, жовтий, жовтогарячий, червоний та синій фарбові шари буквально розклали на пігменти: все відповідає часу створення та місцю, це точно італійський живопис XVII століття. Основним компонентом грунту є охра та крейда, як на окрайках, так і у центрі.

Після проведення повної реставрації було зроблено нові рентгенівські знімки з урахуванням проведеної роботи. Зібрано дуже хорошу базу, на основі якої дослідники майбутнього вивчатимуть полотно. Головний виконавець реставрації Володимир Папушенко (завідувач науково-дослідного відділу реставрації творів олійного живопису) розповів, що йому довелося відновлювати багато повністю втрачених фрагментів. Його робота вражає, репродукція відреставрованої картини дійсно викликає у спогадах оригінал. Спочатку він узявся до аварійних ділянок, а вже коли полотно було відновлено, ба більше, з нього зняли арешт та почали готувати до експозиції, постало питання про раму.

З Одеси повезли раму до Києва, і виявилося, що важко сказати, наскільки вона є «рідною» для картини. Безперечно, це не XVII століття, а XIX, та ще й первинно її було призначено не для горизонтального, а для вертикального формату. Про це свідчать сліди від колишньої етикетки та розташування елементів у вигляді бутонів лаврового листя.

Полотно ще розкриватиме свої таємниці, одне можна сказати напевно: воно надзвичайно майстерно виконане та збуджує сильні емоції (нагадаємо, під час Другої світової в окупованій Одесі «Поцілунок Юди» як зразок релігійного живопису опинився в католицькому Соборі Успіння Пресвятої Діви Марії, на нього молилися). Напередодні Великодня одесити хоча б на фото вдивляються у постать Спасителя, грубий профіль Юди біля витонченого лика, блиск обладунків сторожі, що немов поглинають пророка й апостола. Найбільший живописний скарб нашого міста збережено, а суперечки щодо авторства ще точитимуться якийсь час, це нічого не змінить. Караваджо чи його учень залишили нам цей спадок, не так вже й важливо.

Автор – Ірен Адлер, фото Володимира Андреєва