Дивні штурвали, бійки й крадіжки, поїздки «на ковбасі»: одеситка майже півстоліття керує трамваями (фото, відео)   

Яскраві трамвайчики давно стали частиною Одеси, її історії та культури. Станції Фонтану та Люстдорфської дороги від самого початку були зупинками, причому не лише електричного транспорту, а й кінного, і парового.

«Думська» поспілкувалася з Марією Мітєвою, яка водить за маршрутами вагони без малого півстоліття — 49 років. Розповідь вагоновожатої пропущено крізь призму спогадів автора, його друзів, батьків і навіть батьків батьків.

Трамвайний стаж Марії Мітєвої розпочався 1974 року, коли маршрутів у місті було набагато більше, ніж зараз. Рейками одеського «мЕтро», як іноді жартома називали трамваї містяни, ходили вагони з величезними металевими «кермами» в кабіні, що більше нагадували штурвал океанського судна.  

- Це ручні гальма, — пояснює Марія. — Такі «штурвали» в 1970-ті були у подвійних трамваїв КТМ-2 і одинарних МТВ-82. Їх використовували на крутих спусках, наприклад на Маринеско, на третьому маршруті. Подвійний трамвай КТМ-2 — це не два вагони в зчепленні, це два вагони в одному, з'єднані рухомим колом посередині. Це була досить небезпечна деталь, під час поворотів на цих колах могло защемити ногу. Такі випадки бували.  

Слухаю її і згадую свій 1975 рік. Я заворожено дивлюся на величезне металеве кермо в кабіні трамвая. Вагоновожата милостиво дозволяє покрутити штурвал ручкою, що стирчить із нього. Кермо з тріском обертається. І ось я вже не щуплий школяр в окулярах, а бравий капітан океанського лайнера в білій формі. Початок Херсонського узвозу — величезна хвиля, на гребені якої застигло перед стрімким падінням донизу судно….

- У 1970-80-ті купували талон на проїзд на зупинці в спеціальній будочці або в кіоску «Союздруку», — продовжує Марія Мітєва. — Квиток можна було купити й у водія. Заходиш у вагон, компостуєш талон. Іноді маршрутами ходили контролери, ловили зайців. Одні безбілетники намагалися втекти, вискочивши з іншого входу, інші пред'являли вже пробитий талон із цього ж маршруту. Треті, особливо не заморочуючись, їздили на «ковбасі» — задньому буфері трамвая. Якщо помічаю в себе на вагоні таких «ковбасників», зупиняю, підходжу, пропоную: мовляв, заходь, сідай — поїдеш безкоштовно! Може, у людини грошей немає?

Найстаріші компостери були у вигляді «равлика», з важелем згори й щілиною-ротом для квитка. Потім з'явилися плоскі компостери з важелем знизу, але вони часто м'яли трамвайний талон. З ними з'явився сумнівний трамвайний жарт: «Вибачте, не можу вставити, щілина вузька, а він гнеться. Вам потрібно, ви і вставляйте». Передача грошей на талони була своєрідним ритуалом — дорогою з рук у руки гірка дріб'язку збільшувалася. Від купленої «гуртом» пачки талонів відщипували потрібну кількість. Ніхто без квитків не залишався. На диво, злодії ніколи не зазіхали на передані гроші.

Талони зі щасливими комбінаціями цифр… з'їдалися. Особливо під час студентських сесій.

До речі, «на ковбасі» часто каталися не від відсутності грошей на квитки, а просто для задоволення. Я так і зовсім катався майже до сорока років, особливо влітку — сидиш на буфері, як крокодил Гена на даху. Перед тобою рейки й шпали, що йдуть у далечінь, з боків пейзажі, свіжий вітер! Краса!

- У кабінах старих трамваїв було дуже холодно, — згадує моя співрозмовниця. — Були спіральні електричні печі, але гріли вони дуже погано. Одягалися щільніше взимку, але з рота все одно йшла пара. В Одесі взимку бувала така погода… Вагони до ранку покривалися товстою крижаною кіркою. Перед роботою ми збивали лід - на це йшло багато часу. Зараз і зими м'якші, і в сучасних трамваях набагато тепліше, комфортніше.  

Я теж пам'ятаю цей час. Поїздки в трамваї взимку були своєрідним квестом — якщо вагон був забитий, потрібно було з розгону стрибнути на підніжку, ущільнивши «контингент» у салоні. Все залежало від нахабства, бойового духу, сили рук і грудної клітки. Ще потрібно було постаратися, щоб за тобою зачинилися двері трамвая. Якщо цього не відбувалося, водійка нудним голосом коментувала: мовляв, із відчиненими дверима трамвай нікуди не поїде.

Був і плюс — швидко зігрітися після вулиці, зависнувши стиснутим між спітнілими спинами чи животами. Передавати гроші на талони потрібно було високо піднявши руку над натовпом, часто навіть не бачачи, кому віддаєш монетки чи зім'ятий рубль. Зате, зайнявши сидяче місце перед вікном, можна було продихати на заледенілому склі справжній портал — світ по той бік був туманним і загадковим. Або малювати пальцем до кінця поїздки.  

- Я прокидаюся на роботу о 3:20, за годину вже в депо. Перед виїздом на маршрут — обов'язковий для всіх співробітників ОМЕТ медогляд — тиск, зір… І звісно, тест на алкоголь: водії трамваїв не виняток, усяке буває, — усміхається Марія. — Перед виїздом на маршрут кажу: «Йди вперед, а я за тобою». Хрещуся. Для нас головне — без аварій водити, без пригод. Різне буває. Під вагон люди кидалися — самогубці. Та й звичайного травматизму вистачає — падають на рейках нетверезі, потрібно в обидва дивитися на маршруті. Був випадок, коли хлопець висунувся з вікна трамвая, не в мене, розбився об стовп на Лузанівській лінії, на повороті. Траплялися бійки, особливо буйними вважалися маршрути від парку Шевченка в дні футбольних матчів. Навіть кілька разів викрадали трамваї — з хуліганства, покататися…

Криміналу в одеських трамваях, особливо в 1970-80-ті, завжди вистачало. Бійки у вагонах, як правило, відбувалися між молоддю, яка жила на різних «хуторах» — районах Одеси. Трамваї були своєрідним прикордонним пересувним майданчиком, ідеальним для швидкоплинних сутичок угруповань шпани. Особливим шиком вважалося підтягнутися руками на верхніх поручнях, вдаривши противника обома ногами в груди. При вдалому влучанні представник ворожого «хутора» відлітав на кілька метрів, валячи при цьому своїх друзів за спиною. Однак тіснота вагона передбачала більше ударну техніку бою на короткій дистанції, без застосування популярних серед одеських гопників «хлопавок» — ременів із морськими та армійськими пряжками, залитими зсередини свинцем.  

Крім хуліганів, в одеських трамваях щосили шустрили професійні кишенькові злодії, які воліли працювати в тиші, уникаючи бійок і скандалів. За один рейс особливо просунуті злодії примудрялися полегшити кишені одразу кількох пасажирів (власне, це звична річ і зараз — щоправда, предметом злочинного посягання здебільшого стають не гаманці, а телефони). Ну а викрадення трамвая було особливо популярним у студентів у процесі бурхливих святкувань зданих сесій. Востаннє, до речі, трамвай викрадали 2014-го року — тоді це були проросійські бойовики. На щастя, обійшлося.   

Особливою фішкою в одеської молоді було таємне знання — як можна самостійно відчинити двері вагона секретним важелем у шухляді біля стелі.  

- Є маршрути, на яких усі пасажири давно знають один одного й водія. Це як велика сім'я. Якось сталося так, що я не виходила на маршрут кілька тижнів. Потім знову повела вагон. Пасажири всі підходили зі словами: «Машо, як ми раді, що ви знову з нами! А то боялися, може, прихворіли, може, трапилося щось!» Це завжди радує — мене знають пасажири, я їх. Бачу їхні обличчя в дзеркалі, бачу, як діти ростуть, літні старіють. Для мене це все життя — я щодня бачу моїх рідних одеситів. Для мене радість — раз я потрібна, значить, корисна. Життя триває. Хоча війна понівечила багато чого. У роки Другої світової в Одесі був маршрут трамвая з центру прямо на передову, в окопи. Якби була така можливість зараз, я б сама водила такий трамвай. Та й сама узяла б зброю в руки, захищала б Одесу, моїх пасажирів — до перемоги або смерті. Я не боюся, вже пожила», — зітхає Марія Мітєва.

І вона має рацію: багато одеських маршрутів оповиті м'яким камерним світлом старого Міста. Найколоритнішими трамвайними маршрутами були пляжні — які возили одеситів на Ланжерон, в Аркадію й Лузанівку. В трамваї вранці сідали цілими сім'ями, комунальними квартирами й навіть робочими змінами. На пляж їхали зі скляними баночками з борщиком, домашніми котлетками, вінегретом, смаженою куркою. З величезних сумок стирчали бутлі з домашнім вином, шийки «оковитої», «крепляка» або сухого ркацителі. Назад у вагон пасажири ввалювалися дещо нетверезі, засмаглі й розпарені пляжною спекою.

Поки не з'явилися мобільні телефони з інтернетом, одеські трамваї були клубом спілкування на найрізноманітніші теми. У трамваї можна було отримати цілком вірогідний прогноз, як зіграє «Чорноморець» наступного тижня, інформацію, за скільки купити найкращу рибу й вино. А також обґрунтовану пораду, де і як сходити за відомою адресою. Ну ви зрозуміли — туди, де крейсер…

Автор — Георгій Ак-Мурза