Віллен Новак більше не з нами: пішов у засвіти відомий одеський кінорежисер

Одеська кіностудія прощається з режисером-постановником, членом-кореспондентом Національної академії мистецтв України, народним артистом України Вілленом Захаровичем Новаком (03.01.1938-29.03.2026).

Про це повідомло правління Одеського відділення Національної спілки кінематографістів України. Про дату та місце прощання буде повідомлено згодом.

Віллен Новак присвятив 55 років життя кіномистецтву, яскраво дебютувавши на Одеській кіностудії стрічкою «Ринг» (1973). Надалі практично кожен з його п’ятнадцяти фільмів неодмінно ставав справжньою подією в історії українського кіно. Достатньо лише нагадати «Вторгнення» (1980), «Дві версії одного зіткнення» (1985) та «Гу-га» (1989). А драма «Дике кохання» (1993) та мелодрама «Принцеса на бобах» (1997) ставали абсолютними лідерами національного прокату. З майстром охоче працювали кінозірки, цінуючи його досвід, тактовність та інтелігентність, що нечасто поєднується в одній творчій особистості.

Результати завжди виправдовували зусилля. Десять разів кінотвори Віллена Захаровича приносили йому вищі нагороди на знаних фестивалях, чотири рази його визнавали переможцем престижних міжнародних кінофорумів. Останній за часом фільм «Чому я живий» (2021), зібрав вагому колекцію фестивальних нагород. Присвячена подіям у Маріуполі часів Другої світової війни та потрапивши на екрани нині, коли у тому ж-таки Маріуполі знову почалися трагедії внаслідок російсько-фашистської навали, картина Новака набула особливого значення.

Віллена Захаровича обирали та призначали художнім керівником двох творчих об’єднань (прокатних та телевізійних фільмів), а впродовж п’яти років – і в цілому «Одеської кіновідеостудії нового зразку». Серед перших він став володарем іменної відзнаки «Легенда Одеської кіностудії». За честь для себе вважали керівники всеукраїнських кінофестивалів його участь у роботі журі. Варті уваги акторські роботи Новака, наприклад, у стрічках Михайла Каца «Пустеля» та Кіри Муратової «Другорядні люди».

«Державні нагороди, високі звання, фахові премії та призи – все це він одержував стовідсотково заслужено, – пишуть про Новака колеги в офіційному некролозі. – Та головнішим, безумовно, було інше – то ставлення до себе та до колег, яке його відрізняло. Навіть, коли, попри вік та стан здоров’я, йшов на чергову знімальну зміну. Або терміново летів проводити лекції та майстер-класи на іншому континенті. А потім, вже опиняючись у колі друзів, патріарх та корифей перетворювався на звичайну, напрочуд цікаву у спілкуванні та доброзичливу, щиру у стосунках людину. Таку, що й відверто скаже, що думає, і підкаже у випадку необхідності, і пожартує «зі смаком» – як і належить справжньому одеситові, хай і не за місцем народження, але за канонами життєвого та творчого дихання у тому місті, яке стало для нього рідним».