Світлячок: одеська медикиня допомогла народитися тисячам малят, а зараз рятує життя на фронті

Герої серед нас! Новий матеріал нашого постійного циклу, присвяченого одеситам, які захищають Україну на фронті. «Думська» поспілкувалася з одеситкою Світланою Галич, яка 1 березня 2022 року вступила до лав Збройних сил України і зараз працює в прифронтовому шпиталі.

У військового лікаря з позивним Світлячок 35 років стажу. Світлана — доктор медичних наук, професор акушерства та гінекології. До великої війни вона була головним акушером-гінекологом однієї з провідних приватних медкомпаній міста, лікарем пологового будинку №1, інструктором низки навчальних центрів.

Автор 138 наукових праць, співавтор трьох монографій, володар 11 патентів України. І так далі, і тому подібне. Ця прекрасна жінка допомогла з'явитися на світ 3,5 тис. малюків, а зараз вона рятує життя українських воїнів.   

«Думська». Ви вступили до лав захисників України через кілька днів після початку повномасштабного вторгнення. Розкажіть, як прийняли це рішення?  

Світлана Галич. Так, я добровільно мобілізувалася 1 березня 2022 року. Рішення ухвалила легко і швидко, бо завжди знала, що в разі війни я як лікар зобов'язана це зробити. Саме так я розуміла і розумію свій людський, громадянський і лікарський обов'язок. Я просто не мислила, що може бути інакше. Мої близькі чудово мене знають. Знають мої життєві принципи і устремління, тому відреагували на моє рішення з розумінням.  

«Д». Чи доводиться працювати за своєю спеціальністю гінеколога?  

С.Г. Ні, я служу військовим лікарем-хірургом. І під час війни гінекологією не займаюся. Мої нинішні пацієнти — це переважно чоловіки.  

«Д». З якими пораненнями вам доводиться мати справу?  

С.Г. На жаль, я не можу про це розповідати: статистика щодо поранень закрита, це військова таємниця.  

«Д». Наскільки робота у військовому шпиталі відрізняється від роботи в мирний час?

С.Г. Думаю, що будь-яка робота під час війни відрізняється від роботи в мирний час. А я взагалі кардинально змінила напрямок своєї діяльності. І якщо раніше надавала допомогу виключно жінкам, то тепер мої пацієнти, як я вже казала — чоловіки. Мобільний госпіталь під час війни — це єдиний, згуртований організм. Це команда людей, щохвилини, щогодини й цілодобово націлена на допомогу пораненим, травмованим і хворим військовослужбовцям. І це не тільки медична допомога, а й догляд, гігієнічні процедури, психологічна, емоційна підтримка. І ще багато чого важливого, що ми в мирному житті не цінуємо, а часто й не помічаємо. Правило у медиків нашого госпіталю одне — допомагай пацієнтам чим можеш.  

«Д». Яка атмосфера панує в госпіталі серед медиків і серед пацієнтів?  

С.Г. Ми, медики, намагаємося створити в госпіталі атмосферу затишку і безпеки. Наші пацієнти — це бійці, які тижнями, а то й місяцями перебували в окопах. І атмосфера наша для них - теж елемент лікування. Атмосфера загалом дуже доброзичлива, спрямована на те, щоб дати бійцям відіспатися, нагодувати їх, напоїти, полікувати. Наші пацієнти, трохи оговтавшись під впливом лікування, нерідко активно обговорюють свої військові пригоди. Іноді дуже емоційно. І ми чудово бачимо, що дух у них дуже бойовий. Більшість вимагають повернути їх у стрій! Я не обмовилася. Саме так, вимагають.

Я ніколи раніше у своєму житті не бачила стільки реальних, а не книжкових героїв. Усі книжкові герої з дитинства просто меркнуть перед величчю цих людей! Іноді це величезна проблема — умовити їх прийняти той факт, що вони ще не скоро зможуть повернутися «до хлопців на передову».  

Уявіть собі: бійцю вибухом міни відірвало стопу, а його перше запитання: «Коли я якнайшвидше вже зможу повернутися до своїх?!». Або хлопця з морпіхів, буквально «скрученого» поперек вибуховою травмою, який кричить: «Док! Роби щось терміново! Мої йдуть вперед без мене!». Нерідко їх доводиться вмовляти приймати допомогу від близьких, а не терпіти незручності та біль: не хочуть «напружувати» інших. Відповідно, і в нас, медиків, потужна мотивація — допомагати цим героїчним людям.  

«Д». Чи достатньо медикаментів та обладнання в госпіталі?  

С.Г. Ми не відчуваємо нестачі в медикаментах. Та й обладнанням нас організатори не обділили — маємо все, що потрібно для надання допомоги на нашому етапі. У нас дуже грамотні та професійні постачальники, чудові волонтери. Найкращі волонтери у світі! Ми їм усім і кожному дуже вдячні!  

«Д». Розкажіть, будь ласка, про випадки, які найбільше запам'яталися у вашій військовій практиці.  

С.Г. Журналісти обожнюють запитувати про випадок, який найбільше запам'ятався. А мені вони всі здаються важливими і такими, що запам'ятовуються. У них багато спільного. Це насамперед факт захисту Батьківщини і битва зі смертю. Але й багато дуже особистого, індивідуального. Адже кожен боєць для себе і для своїх близьких — унікальний і важливий. Проте спробую виокремити випадок, що запам'ятався найбільше за останній місяць. Наприклад, 7 жовтня я надавала медичну допомогу пораненому бійцю, який мені нагадав, що шість років тому в цей самий день я приймала пологи у його дружини. Уявіть, того самого дня! Тепер у мене є два важливих фото. Одне — з його дружиною, яка щойно народила, і новонародженим сином. І шість років потому — з ним самим, який лежить на хірургічному столі під час перев'язки. Така цікава штука — життя.  

«Д». Чи буває вам страшно?  

С.Г. Звичайно ж, буває. Але зазвичай потім, після того, як пішла причина страху. І ще буває страшно від того, що дехто з людей, які чекали до війни на «русскій мір», залишилися в нашому місті. А значить, у нашому тилу. Це, на мій погляд, страшніше, ніж тут. Усі ситуації, які нам доводилося переживати, ми вже пережили. Розповідати про них - невдячна справа. Та й що тут розкажеш? Війна, одним словом. Наші пацієнти захищають нас. Наші життя. Ми захищаємо їх. Їхні життя і здоров'я. Отже, ми - захисники захисників Вітчизни. Такий кругообіг захисту в моїй сьогоднішній реальності. Прожитого вже немає, воно за нашими спинами. Тому наші думки і прагнення націлені вперед — у майбутнє, у нашу перемогу!  

«Д». Коли плануєте повернутися до своєї основної професії?

С.Г. Коли ми переможемо ворога, який напав на нашу землю, виб'ємо рашистську наволоч з України, то одразу повернуся до гінекології та акушерства. Адже це наймирніша у світі професія.

Розмовляла Надія Маркевич