6 січня, 08:37 Читать на русском
Військовий глухий кут-2024: Україна перенесла бойові дії на територію ворога і б`є все далі по його тилу, рф неухильно наступає на ДонбасіПідбиваємо військові підсумки минулого 2024-го. Третій рік повномасштабної війни виявився зовсім не таким, яким його бачили багато наших співгромадян і полководці країни-агресора. Україна не зуміла переломити перебіг бойових дій на свою користь і продовжує вести стратегічну оборонну операцію на всіх напрямках, російські війська не вичерпали досі наступального потенціалу і захопили чимало нашої землі, але загалом жодна з їхніх спроб домогтися результатів хоча б на оперативному рівні успіху не мала. Катастрофи, яку пророкували багато аналітиків, не сталося. Але і дива, на жаль, теж. ДОНБАС І КУРЩИНА Нагадаємо, завданням-мінімум російського командування минулого року було вийти на адміністративні кордони Донецької області, однак до цього майже так само далеко, як наприкінці 2023-го, попри втрату Україною Вугледара і проблем на покровській і курахівській ділянках. Те, що відбувається зараз на фронтах, укладається в традиційне розуміння позиційного глухого кута — жодна зі сторін не має ресурсів для проведення операцій із рішучими цілями, хоча, повторимося, росія ще примудряється якось підтримувати наступальний потенціал. Але все говорить, що він невблаганно вичерпується. Схоже, що піком був листопад 2024 року, коли окупаційні сили зайняли понад 725 квадратних кілометрів української території. У грудні завойована площа склала 393 зі шматочком кв. км, що менше як жовтневих, так і вересневих даних. Подивимося, чи збережеться ця тенденція далі. Загалом у 2024-му Україна тимчасово втратила 3 313 кв. кілометрів території. Карта DeepStateMAP Протягом року противники, намагаючись збентежити один одного, завдавали ударів на несподіваних напрямках. У травні росіяни здійснили новий наступ у Харківській області, змусивши добряче понервувати українське командування. Тому довелося спішно затикати дірки, що утворилися на фронті, знімаючи війська з інших ділянок і забираючи в піхоту військовослужбовців з інших родів і видів — моряків, аеродромну обслугу, бійців мобільних груп ППО тощо. (докладніше про цей процес, який ми назвали «аудитом Сирського», читайте тут). Просування ворога, однак, досить швидко застопорилося, а до кінця травня Сили оборони його повністю зупинили. Однією з причин локального успіху ворога, якому за лічені дні вдалося захопити майже 260 квадратних кілометрів, спостерігачі називають слабке інженерне забезпечення української оборони — відсутність укріплень поблизу кордону. Крім того, чималу роль зіграло те, що противнику вперше вдалося повністю порушити роботу терміналів Starlink, що використовуються українськими військами. Відповіддю на харківську операцію ворога стало серпневе вторгнення українських військ на територію РФ у Курській області. Удар виявився несподіваним, і Сили оборони досить швидко окупували ділянку Курщини площею близько 1000 квадратних кілометрів, зайнявши кілька десятків населених пунктів, зокрема й місто Суджу. Росіяни спробували якось купірувати цю ситуацію, в бій пішли навіть північнокорейські солдати. Колосальними зусиллями противник зміг відбити майже половину захопленої землі, але і його контрнаступальний натиск до кінця року вичерпався.
ПЛАЦДАРМ У КРИНКАХ Кринки Не можна не сказати про них. Операція з форсування Дніпра неподалік Херсона і захоплення плацдарму на Лівобережжі замислювалася, імовірно, як доповнення контрнаступу на Запоріжжі, однак сильно запізнилася через підрив росіянами дамби Каховської ГЕС. У підсумку морські піхотинці перебралися через річку лише восени 2023 року, коли запорізька операція вже зійшла нанівець. Плацдарм на лівому березі утримували до липня 2024 року — командування пояснювало це тим, що там перемелюють найкращі російські частини та змушують ворога відтягувати в той район резерви, потрібні йому в іншому місці. Втрат, і чималих, утім, зазнавали й українські захисники. За відкритими джерелами, з жовтня 2023 року до 14 червня 2024-го українці втратили в Кринках 58 одиниць техніки, росіяни — 271. Щодо особового складу точної інформації немає. Журналісти «Слідства.Info» встановили, що внаслідок боїв Сили оборони втратили вбитими 262 солдатів і офіцерів. При цьому ще 788 військовослужбовців вважаються безвісти зниклими. Втрати російської сторони в людях точно не відомі, але, за словами учасників боїв, вони в рази більші: після деяких штурмів назад не поверталося до 70% особового складу ворожих підрозділів.
ВІЙНА НА МОРІ У війні на морі особливих змін не було. ВМС та інші підрозділи Сил оборони та безпеки України зберегли плюс-мінус ефективний контроль над північно-західною частиною акваторії, не допускаючи до неї кораблів росіян, і періодично завдають ударів по пунктах базування супротивника, зокрема тилових. Фактично Чорноморський флот рф зараз заблокований. Ворог, утім, більш-менш вільно використовує повітряний простір над морем, хоча й не ризикує підлітати до українських територіальних вод. Періодично точаться бої за газовидобувні вишки, на яких зручно розміщувати апаратуру контролю надводної та повітряної обстановки. Частина споруд горить із 2022 року. Успіхи українських військових моряків дозволили зберегти експортні коридори з портів Великої Одеси: вони демонструють виняткові як за військовими мірками показники вантажообігу. МОБІЛІЗАЦІЯ Причиною невдач України на фронтах експерти називають кризу в управлінні військами. Протягом 2024 року про це говорили дедалі частіше, називаючи проблему значно важливішою, ніж «снарядний голод» або дефіцит західної техніки, на які кивали раніше. Ще одна системна проблема — з поповненням втрат особового складу. На відміну від Росії, яка набирає все нових солдатів, виплачуючи їм якісь неймовірні гроші, Україна може розраховувати тільки на традиційний мобілізаційний процес. Затверджений навесні новий закон про мобілізацію дозволив тимчасово підстьобнути його, але багато в чому був уже запізнілим рішенням. У країні триває масова практика «бусифікації» чоловіків на вулицях, що викликає обурення і в цивільного населення, і в багатьох військовослужбовців, не додає ентузіазму призовникам. У зв'язку з тим, що криза нестачі людей на фронті поглиблюється, США вельми наполегливо рекомендують керівництву України почати поступово зниження мобілізаційного віку з 25 до 18 років. Поки що президент Володимир Зеленський намагається уникати такого вкрай непопулярного рішення. Однак якщо тенденція залишиться колишньою, іншого вибору в перспективі не буде. НОВІ МОЖЛИВОСТІ УКРАЇНИ З хороших новин — минулого року українці отримали можливість бити західною далекобійною зброєю — американськими балістичними ракетами ATACMS і англо-французькими крилатими ракетами Storm Shadow/SCALP по «історичній території» росії — насамперед по Курщині та суміжних регіонах. Україна цим одразу ж скористалася, почавши завдавати вельми болючих ударів по штабах, командних пунктах, аеродромах і логістичних вузлах російських військ. Такі дії стали певною мірою новим етапом ескалації війни, на який у кремлі відреагували вельми нервово і злісно. Проте перетин цієї «червоної лінії» не призвів ні до початку прямої війни Росії з НАТО, ні до ядерного апокаліпсиса, якими погрожували перші особи нацистського режиму рф. Слід згадати і заслуги вітчизняного оборонно-промислового комплексу. Україна продовжує розвивати виробництво безпілотних розвідувальних та ударних систем і за багатьма типами цієї техніки повністю закриває потреби Сил оборони самостійно У 2024-му захисники вперше використали ракету-дрон під назвою «Паляниця». Цілями цих безпілотників стали чимало військових і промислових об'єктів агресора в центральній смузі Росії, як-от ціла низка нафтопереробних заводів і сховищ пального, які живлять окупаційну армію в Україні. Однак «найжирніші» прильоти були на величезних складах боєприпасів у Краснодарському краї та Тверській області, які злітали в повітря з потужністю детонації тактичної ядерної зброї. Географія польотів безпілотників потроху розширюється. Наші «пташки» вже долітають до Мурманської області, крім того, останнім часом вони стали частими гостями кадировської Чечні. 2024-й став роком народження унікального роду Збройних сил України — Сил безпілотних систем. І тут наша країна виявилася попереду планети всієї. Зараз у складі українського війська є цілі бригади і полки безпілотних і безекіпажних комплексів — як літальних, так і морських. І вони суттєво впливають на ситуацію в зоні бойових дій, компенсуючи дефіцит традиційних озброєнь. Знову-таки подібного поки що ніхто, крім українців, не створював. Очевидним успіхом став запуск повноцінного серійного виробництва самохідних артилерійських установок «Богдана». За даними OSINT-дослідника Джеффа, який проаналізував новинні публікації про них, до кінця 2024-го українські заводи випустили 152 гаубиці! За цим показником Україна випереджає західні країни — більше клепають САУ, напевно, тільки в Китаї.
росія тим часом продовжує вигрібати запаси старої радянської військової техніки. У це складно повірити, але в них починає проглядатися дно. Аналітики вважають, що на базах зберігання у ворога залишилося менше 300 танків у «пристойному» стані, тобто таких, які можна більш-менш легко відновити. Однак рано радіти — головним союзником і спонсором російської агресії став північнокорейський диктатор Кім Чен Ин. До 70% боєприпасів, які використовує російська армія, вона отримує з КНДР. Ще на початку 24-го року окупанти почали використовувати північнокорейські балістичні ракети — аналоги «Іскандерів», тільки зі ще гіршою точністю. Останнім часом також із Північної Кореї почали надходити артилерійські установки. Не варто забувати і про допомогу Ірану, який продовжує постачати росії тисячі «шахедів». Головним пропагандистським здобутком противника у 2024 році став міф про диво-зброю. У листопаді росіяни вперше вдарили по Україні балістичною ракетою середньої дальності (тут можна сперечатися про те, чи є вона міжконтинентальною), яку путін назвав «Орєшнік». За даними української розвідки, це раніше вже відома експериментальна ракета «Рубеж». Метою удару став завод «Південмаш» у Дніпрі, на який впали болванки боєголовки ракети, що розділяється. Оскільки вони були без начинки, шкоди завдано мінімальної. Однак атака була вельми видовищною і стала першим використанням такої зброї в історії. Росіяни намагаються переконати всіх навкруги в тому, що це потужний сигнал Заходу і чи не останнє попередження перед використанням ядерної зброї. Рік завершився в суперечках і сумнівах щодо того, що чекає на нас далі. Перемога на виборах президента США Дональда Трампа створює більше можливостей для горезвісного «договорняка» між Штатами і рф, який, тим не менш, поки що не є неминучим. Крім того, можливо, Трамп, навпаки, зрозуміє, що з божевільним кремлівським диктатором не можна мати справи, і почне ще більше озброювати Україну. Життя триває, війна триває. Україна обов'язково переможе! Автори — Віктор Босняк і Микола Яковенко СМЕРТЬ РОСІЙСЬКИМ ОКУПАНТАМ! Помітили помилку? Виділяйте слова з помилкою та натискайте control-enter
Новини по цій темі: |
Статті:
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||