На Одещині вдвічі менше волонтерів, ніж на Львівщині? Як сьогодні живуть та працюють помічники армії

Зареєстрованих у податкових волонтерів на Одещині вдвічі менше, ніж у Львівській, та майже втричі, порівняно з Харківською областю. Побачивши таку статистику Державної податкової служби, ваша редакція була чимало здивована.

Не вірити даним «Опендатабота» причин у нас немає, але ми все ж таки вирішили з'ясувати, чи так мало волонтерів у нашому регіоні, і чим взагалі живуть сьогодні помічники армії.

Почнемо все ж таки з тієї ж дивної для нас статистики по регіонах.

За цими даними, найбільше волонтерів у Києві — 1,6 тис. (15,6%), далі йде прифронтова Харківська – 951 (9,1%) та Київська – 896 (8,6%) області. Детальніше Дніпропетровщина, Львівщина. Наш регіон бовтається десь у середині списку.

Найбільший же приріст нових волонтерів цього року відбувся у Рівненській та Запорізькій областях: у 1,8 раза в обох регіонах.

Загалом на кінець листопада в Україні зареєстровано 10 454 волонтери. Реєстр розширився в 1,5 раза цього року, втім, це менші темпи, ніж минулого.

Варто зазначити, що йдеться лише про тих волонтерів, які самі подали документи до податкової, щоб стати на облік. Законодавець не вимагає від українців обов'язкової реєстрації. Щоб прояснити ситуацію, ми поговорили з кількома волонтерами, зокрема з найбільшого фонду області «Корпорація монстрів».

Наш колега, редактор «Думської», Юрій Басюк допомагає армії з перших днів великої війни. За його словами, за майже три роки у цій сфері змінилося багато чого. Після значного збільшення числа волонтерів у перший рік війни їх стає менше. Дається взнаки психологічна втома.

«Ті, хто залишився, найчастіше навпаки, присвячують цьому більше часу і сил. Окремі волонтери вибудовують навколо себе цілі організації. Так, мій друг Ігор з одного ящика рідкісного препарату для пацієнтів із проблемами щитовидки в Одесі виріс в великий фонд із партнерством із найбільшими донорами з Німеччини», — каже Юрій.

Оксана Вайнбранд із «Корпорації монстрів» малює ту саму картину. У лютому 2022-го вишиковувалися черги тих, хто хотів стати волонтером. Поступово таких людей дедалі менше.

«Залишилися ті, хто прийшов не на емоціях, а для кого допомога іншим — це філософія життєва», — пояснює вона.

Щодо донатів, то їх з початку Великої війни дедалі менше, із сумом каже Басюк. І якщо 2022-го можна було зібрати, наприклад, на машини, то з часом люди почали донатити лише на те, що реально вбиває супротивника. На каски, берці та автомобілі збирати гроші все складніше. Та й розмір донату сильно знизився. Якщо в момент вторгнення йшлося у 500 чи 1000 гривень, то сьогодні це скоріше виняток. Все частіше люди перераховують і по 10, і по 50 грн. І волонтери дуже вдячні за такі внески.

У «Монстрів» тенденція та сама, хіба що середній внесок більше – від 300 до 500 гривень.

«Ми все розуміємо. Люди дуже багато втратили, у тому числі і через війну, закривати збори все складніше і складніше», — ділиться Оксана.

Щодо статистики податкової служби, то обидва наші співрозмовники говорять про її природну обмеженість.

«Немає якоїсь особливої специфіки по регіонах, хіба що активність бойових дій (там де частіше прильоти – більше збирають на якісь елементарні потреби), а далі – лише твоє бажання бути причетним до допомоги іншим. Дітям, тваринам, людям похилого віку чи військовим», — каже «монстр» Оксана.

Та й, крім того, кількість волонтерів не говорить про розміри допомоги. Один тільки «Монстр» зі своєю корпорацією чого вартий, є й інші приклади. До речі, будівельні компанії, які нехай і одноразово можуть допомогти мільйони доларів.

Все частіше інструментом збору стають банки, наприклад, у Моно. Повернімося до статистики, з початку року 115 тисяч людей щомісяця їх відкривають. Торік банків було близько 85 тисяч (у 1,3 раза менше). Причому такі збори можуть проводити як волонтери, так і самі військові – виділити чітку категорію власників неможливо.

При цьому українці стали донатити на банки частіше, ніж великим фондам та благодійним організаціям. Три найбільші фонди країни (Фонд Притули, «Повернися живим» та United24) за весь 2023-й зібрали близько 19 млрд грн. Банки з початку 2024 року зібрали вдвічі більше, понад 40 млрд грн. А рік ще не скінчився. До речі, це вп'ятеро більше, ніж 2022-го. Заради справедливості скажемо, що ті ж фонди можуть відкривати банки, тож зовсім протиставляти їх не варто.

Близько 2 млн осіб щомісяця скидаються на банки — порівняно з першими місяцями повномасштабної війни таких людей побільшало в 15 разів. Середня сума донату збільшилась у 1,6 раза: з 250 до 410 грн.

Важливо відзначити, що волонтерство – це не лише про збори та гроші в принципі. Багато хто вкладає свій час, свої вміння; зібрати дрон, наприклад. Як таке рахувати? Не лише на Одещині, до речі, по всій країні. Серед «Монстрів», наприклад, донатять практично всі співробітники фонду, виходить такий подвійний внесок – грошима та часом.

Ну і про структуру допомоги. Наприклад, «Монстри» з початку вторгнення перейшли майже повністю на військові рейки. Це при тому, що до 2022-го таким взагалі не займалися.

Волонтери «Думської» з початку війни займалися всім — від шкарпеток до генераторів.

«Сьогодні ми звузили діапазон. Збираємо дрони та РЕБи. Останнім часом тільки РЕБами й займаємося. І якщо ми ними займаємося, наші вироби, будуть кращими, ніж у середньому на ринку за ту саму вартість», — каже Юрій.

При цьому змінилися і потреби бійців. Немає запитів на берці чи каски, наприклад, додає Басюк.

«Майже немає. Нещодавно знадобилися каски. Для батальйону, поспіхом сформованого з тилових рот, який відправляють на передок (ми писали про таке тут, — Ред.). У нас були журналістські каски, і я віддав. Але це не масово», – пояснює волонтер.

Держава, безумовно, почала краще забезпечувати наших захисників, додає Басюк. Проте військові, з якими йому доводилося спілкуватися, вважають за краще ті ж дрони брати у волонтерів — паперової тяганини при втраті менше. І так само з авто та багато-багато чим іншим.

Ми спілкувалися з Юрієм та Оксаною по телефону 5 грудня, у день їхнього професійного свята. В обох на задньому фоні були звуки зовсім несвяткові – хтось питав, де ставити підпис, комусь треба було пояснити, що робити з тими чи іншими документами. Певне, не до свят помічникам української армії.