Уявний друг – це нормально. Одеський ТЮГ показав, що принесло у родину плюшеве ведмежа

Переодягань тут багато. Мама за ходом вистави буде виявлятися директором школи, продавчинею сендвічів з мармеладом (в Лондоні мармелад не такий, як в Одесі, його на хліб намазують), різними казковими героями та навіть суворим арткритиком, який оцінює сучасне мистецтво (колега, можна сказати).

В ролі Джуді цілком органічно діє Орина Кравчук, вона видається ровесницею своєї героїні, смішно говорить за свого Паддінгтона, і в якусь мить глядач, навіть не надто юний, починає вірити в реальність плюшевого персонажу. Кожний пригадує власне дитинство і шок, коли фантазії такого роду немов вимкнулися й стерлися. У когось в 14, у інших в 15 років… А як було б славно не розлучатися з ними, але тут у дорослої людини один спосіб: пограти зі своєю дитиною та прийняти всіх його уявних плюшевих або ганчір’яних друзів (Карлсона не пропонувати, багато пундиків поїдає).

Авторка — Ірен Адлер,

фото Олега Владимирського