Корпусне управління замість хаосу: як Україна воюватиме після реформування армії?

Атоми та молекули армії? Як влаштована військова машина і чому її реорганізація — це не просто зміна назв, а ключ до перемоги? Нам, далеким від військової справи, складно зрозуміти, як зміна структури за тієї ж кількості військових може зробити армію сильнішою. Але це працює. У Збройних силах України триває масштабна реформа управління військами: створюються армійські корпуси, яким підпорядкують бригади. Це рішення має підвищити керованість, скоротити хаос і розвантажити вище командування, яке досі змушене втручатися навіть у тактичні операції. Як працюватиме нова структура, чому від дивізій поки що відмовилися і чого чекати від цих змін — розбиралася «Думська».

Довгоочікувана реорганізація розпочалася в Силах оборони України. Вона передбачає відродження армійських корпусів — великих з'єднань постійного складу, яким підпорядкують бригади (по 5-7 на кожен корпус). Передбачається, що це дасть змогу поліпшити керованість військ і відійти від ситуацій, коли вище командування змушене курувати кожну дрібну операцію, аж до звільнення умовного села Петрівка включно.  

Спершу необхідний короткий лікнеп із військової теорії.

Отже, існує три головні рівні ведення бойових дій: тактичний (бій), оперативний (операція), стратегічний (війна). А отже, є такі самі й ланки організації військ. Тактичні одиниці в армії називаються підрозділами. Вони завжди постійного складу, це елементарні одиниці армії, її атоми, якщо хочете. Ім'я їм - відділення (близько 10 осіб), взвод (27), рота (100-150) і батальйон (350-750).

Бригада (3-4 тис.) і полк (1,5-2 тис.) — це молекули, вони ближче до оперативного рівня. Але полк все ж таки більш однорідна структура, яка не передбачає роботи у відриві від основних сил. Інша річ - класична бригада, командир якої теоретично повинен мати у своєму розпорядженні власну маневрову групу (танки або важкі БМП), свою ППО, мати артилерійський резерв, РЕБ, підрозділ безпілотників, що підпорядковується лише йому, свій тил та інше. Перекинь таку одиницю кудись у Південну Америку, вона і там буде воювати. Полк не зможе.

Це дуже спрощено, якщо що. 

Дивізія (10 тис.) і корпус (20-30 тис.) — це вже складні з'єднання, щось з органічної хімії. Дивізія така ж самостійна, як бригада, тільки більша, складається з полків і бригад. Її командир може застосувати вже не окремі артилерійські дивізіони, а повноцінний артполк, що випалює все у своєму секторі. І кинути в прорив не танковий батальйон, а танкову бригаду або полк. Дивізія і корпус здатні не просто зав'язати та виграти бій, а провести операцію. Прорвати фронт, вийти на оперативний простір, вирішити купу завдань.

^{Приблизна структура збройних сил з дивізійно-корпусною структурою, рівні управління за стандартами НАТО}

Перші корпуси сформував у своїй Великій армії Наполеон Бонапарт. Це були доволі великі з'єднання, що складалися з кількох піхотних і кавалерійських дивізій, з власною артилерією. Вони були здатні вести бойові дії як самостійно, так і разом з іншими такими ж одиницями, маневрувати окремо одна від одної на величезних територіях, за необхідності з'єднуючись. Запровадження корпусної організації було одним із чинників, що зумовили високу ефективність наполеонівської армії, яка до 1812 року практично не знала поразок на континенті.

Вище рівнем ідуть об'єднання, які в різний час і в різних арміях називалися по-різному. Фронт, оперативно-стратегічне угруповання військ (ОСУВ), армія, група армій, група фронтів і так далі. Це вже оперативно-стратегічний і стратегічний рівні. Такі монстри роблять щось, що визначає результат війни. Зовсім не обов'язково це буде великий наступ. Стратегічна оборонна операція, подібна до тієї, яку продовжують наші захисники — це теж найвищий клас. За три роки звести ударний потенціал великої держави до боротьби за дрібні села і лічені квадратні метри — це успіх, гідний захоплення. І він точно увійде в майбутні підручники військової історії. І це стратегічний рівень.

До XXI століття більшість армій планети прийшли до бригадної структури, без великих з'єднань і об'єднань оперативного і стратегічного рівня. Така ідеально підходить для локальних конфліктів і військово-поліцейських операцій. Однак для повномасштабної та серйозної війни на кшталт тієї, яку ми ведемо зараз, тільки бригадами не обійтися, потрібні дивізії й корпуси.

При цьому три роки Україна стримує повномасштабну агресію нацистської Росії, використовуючи малопридатну для конфліктів такого рівня інтенсивності бригадну структуру. Щоб компенсувати її недоліки, доводиться створювати різні надбудови у вигляді тактичних груп і оперативно-тактичних угруповань, а ще роздувати самі бригади, включаючи до їхнього складу все нові батальйони, що вкрай негативно позначається на керованості. Іноді бригади, навпаки, розсмикують — окремі батальйони перекидають на інші ділянки фронту, перепідпорядковуючи їх «чужим» командирам. І це теж не додає порядку.

Офіційної інформації про те, як усе хочуть влаштувати зараз, немає. За одними даними, нові корпуси мають замінити наявні аморфні тактичні групи та оперативно-тактичні угруповання. У підсумку структура буде такою (від низу до верху): постійні батальйони, бригади та корпуси, змінного складу оперативно-стратегічні угруповання військ. Планується сформувати щонайменше 18 корпусів, кожен з яких утримуватиме ділянку фронту до 150 км завширшки.

Корпуси, на відміну від тактичних груп і оперативно-тактичних угруповань, матимуть постійний склад, постійне командування і штаб. Корпус зможе вести бойову підготовку як єдиний організм, домагаючись злагодженості всіх своїх структурних одиниць — не так, як зараз, коли сусідні бригади можуть не знати, як йдуть справи одна в одної, і часто працюють ізольовано, ведучи кожна свою власну війну. Злагодженість означає високий рівень взаємодії на фронті. Як результат — українська армія набуде здатності проводити операції більшого масштабу, ніж раніше, і загалом буде більш ефективною.

Уявіть, ви приходите на концерт, а там - три оркестрові ями. У кожній свій диригент, але є й один спільний. Музиканти інколи міняються місцями в одній із них, інколи переходять з однієї в іншу. Яким буде звучання? Так працюють умовні тактичні групи та оперативно-тактичні угруповання. А музиканти — це бригади або батальйони, інструменти — їхня техніка і машини.

При переході на корпусну систему оркестрова яма буде одна і диригент один. Можливо, так буде зрозуміліше, чому за тієї ж чисельності військ і кількості техніки можна отримати кращий результат.

За іншими даними, тактичні групи й оперативно-тактичні угруповання військ збережуться, але в їхньому розпорядженні буде лише частина, приблизно 60 зі 160, окремих бригад, полків і батальйонів. Ймовірно, у такий спосіб організують постійний резерв для затикання дірок на напрямках, де все погано, або, навпаки, для посилення натиску там, де вдалося домогтися серйозного успіху. Решта 100 стануть корпусами. І до них порівняння з музикантами так само застосовне.

Сім із 18 корпусів уже існують: 8, 9, 10, 11-й, 30-й морської піхоти (куди ввійшла колишня 126-та одеська бригада ТрО, що стала 39-ю бригадою берегової оборони), 7-й десантно-штурмовий і особливий Рейнджерський у складі Сил спеціальних операцій. Зовсім недавно в корпус розгорнули 3-тю штурмову бригаду. З чуток, на підході 19-й корпус, куди увійде, скажімо, одеська механізована імені Лицарів Зимового походу бригада. У Нацгвардії корпусами стануть «Азов» і «Хартія». Під питанням формування корпусів у військах ТрО.

Частина командирів нових з'єднань відома: це колишні командувачі оперативно-тактичних угруповань і тактичних груп: Олександр Тарнавський, Олександр Бакулін і Сергій Перець, комбриги Роман Шевчук, Роман Дармограй, Василь Матіїв, Дмитро Волошин, Андрій Білецький, Денис Прокопенко та Ігор Прокопенко.

Загалом те, що відбувається, можна тільки вітати, хоча є кілька серйозних зауважень. Створення постійних з'єднань оперативного рівня — це супер, але запровадити вирішили чомусь тільки одну таку ланку, корпусну. Без дивізій. У підсумку у командира армійського корпусу буде в підпорядкуванні від 5 до 7 бригад, плюс артилерійське з'єднання, плюс безпілотне, плюс купа додаткових структур і формувань. Вважається, що один менеджер-командир здатний ефективно керувати не більше ніж трьома-п'ятьма одиницями, бажано трьома (у цьому плані доволі непогана була радянська «трійкова» система: три відділення — взвод, три взводи — рота, три роти — батальйон тощо). Якщо їх більше, у командира виникають об'єктивні проблеми навіть зі штабом, що відмінно працює. Але ж в українських Збройних силах взагалі немає штабних працівників із досвідом корпусного рівня. Словом, по-хорошому треба було починати з відтворення дивізій, а вже потім займатися корпусами. Вирішили інакше. Імовірно, це пов'язано з кадровим голодом: у нас гостра нестача підготовлених офіцерів, і якщо на 18 корпусів штабістів ще якось наберуть, то на 50-60 дивізій уже ні.  

Другий важливий момент. Наскільки відомо, у складі деяких корпусів є бригади, які існують тільки на папері або ж формуються, в інших бригади воюють на різних ділянках фронту. Як усе це приводитимуть до ладу, незрозуміло. Можна лише поспівчувати новоспеченим комкорам, яким доведеться збирати своє розрізнене воїнство по всій Україні.

«Рішення назріло і перезріло, — пояснив «Думській» офіцер Генштабу Микола (ім'я змінено). — Після вторгнення армія сильно збільшилася, а на кількості постійних органів управління це особливо не позначилося. Тимчасових органів, якими обходилися в період АТО/ООС і перші роки вторгнення, вже недостатньо, тому треба рухатися далі. Візаві теж зіткнулися з цією проблемою, але швидше усвідомили її та раніше перебудували її відповідно до вимог часу.

Бригадно-корпусна система не новинка, адже вона існувала у нас у 2004-2015 роках — з моменту розформування останньої дивізії (128 гвардійської мотострілецької) до розформування останнього корпусного управління (8 армійський корпус). Досвід 1990-х і 2000-х років свідчить про те, що різні форми організації — у цьому разі дивізійна і бригадно-корпусна — не є взаємовиключними і можуть доповнювати одна одну, а отже, їх не можна протиставляти категорично.

Згодом одна може перейти в іншу. Так було, наприклад, у 1945 році, коли танкові та механізовані корпуси Червоної армії з мінімальними змінами в структурі та чисельності перетворилися на танкові та механізовані дивізії відповідно. За великим рахунком, їх тоді привели до єдиного вигляду, усунувши дрібні відмінності в організації, і перейменували.

Словом, різниця між можливими варіантами реорганізації не така велика, як може здатися на перший погляд, тому не варто кидатися в крайнощі та протиставляти їх. Важливо не те, як називатимуться нові структури, а те, як їх використовуватимуть: у зборі, як задумано, чи розсмикуватимуть на дрібні підрозділи і розмазуватимуть, як це робиться зараз із бригадами. Ну або чи не будуть вищі начальники переміщати прапорці на карті через голову командирів і начальників штабів цих корпусів. Якщо ці проблеми вдасться вирішити, тоді реформа органів управління може дати бажаний результат, а якщо порочні практики збережуться, то вона зведеться до зміни вивіски».

Можу лише повторити тезу співрозмовника. Сам факт, що Збройні сили розпочали подібну реорганізацію — це дуже і дуже круто. Це означає, що ми знову збираємося планувати операції, а не тільки реагувати на «м'ясні» штурми з боку ворога. Головне, провести реформу правильно, не для галочки.

І тоді — ми переможемо. Україна обов'язково переможе!

Автор — Віктор Босняк, військовий оглядач «Думської»