Війна бюстів: одеський Театр «На Чайній» викликав «Бога різанини»

Виставу Театру «На Чайній» «Мистецтво дипломатії» за п’єсою відомої французької письменниці Ясміни Реза «Бог різанини» можна побачити у підвальному приміщенні будинку № 37 на Ніжинській. «Бога різанини» ставили в Лондоні, Німеччині, на Бродвеї, в Києві, а Роман Поланськи навіть відзняв (Ясміна Реза була співавторкою сценарію) фільм «Різанина», причому місце дії переніс із Франції до Штатів.

Режисер Євгеній Резніченко свою версію в жанрі «майже комедія» залишає у паризьких реаліях, але пам’ятаймо, що тема людської агресії має інтернаціональне підгрунтя. Початок вистави розвивається на кшталт дипломатичних перемовин на вищому рівні: лунає «Марсельєза», дві подружні пари, які зустрічаються, щоб цивілізовано владнати конфлікт між їхніми синами, урочисто підписують якийсь папір, аж продавлюючи його при цьому наскрізь.

Суперечку викликає формулювання «озброєний кийком». Врешті-решт обидві сторони дійдуть згоди, адже школяр Фердінанд не те щоб озброювався, він взяв до рук кийка і лупанув щосили Брюно по пиці, вибивши йому два зуби. Це, звісно, жах і неподобство. Та, може, діти конфліктують саме таким чином, бо батьки дають їм негідний приклад?

Дуже скоро дипломатія іде під три чорти разом з вишуканими манерами, піджаками, жакетами та ввічливими словами, що за ними ховаються образи, страхи й невисловлені претензії. Співбесідники припиняють ходити околяса та ріжуть словом, як то кажуть, без ножа.

Почнемо з гостей, батьків винуватця. Найголовніше те, що режисер аж по самі вінця наповнив кожну мить існування персонажів унутрішньою дією. Формально бути присутніми на сценічному майданчику, обабіч якого сидять глядачі, неможливо. Правду кажучи, не для того «чайники», серед яких є кращі актори кращих театрів міста, збираються на конкретний проєкт. Тож треба бачити, як весь час грає оцінку Денис Фалюта у ролі брутального та матюкливого адвоката Алена, батька Фердінанда.

Синхронну оцінку часто демонструє й дружина Алена, красуня Аннет (Марія Кабакчей). Але все ж-таки вона не завжди і не у всьому співпадає з чоловіком. Аннет – друга дружина, що саме по собі ще те випробування, їй доводиться конкурувати за увагу Алена не тільки з його постійно телефонуючими клієнтами, а й із дітьми від першого шлюбу. Хоча сам Ален не переймається кількістю дітей і заледве уявляє, скільки років їхньому синові. Він весь у телефоні, весь в інтригах, підставах, ухвалах і таке інше. Йому здається, що інцидент можна залагодити, просто сплативши рахунок від дантиста. Якби ж то!

Користуючись ситуацією (а пара опинилася у замкненому просторі з неординарними опонентами), Аннет висловить чоловікові усі свої претензії як ущипливими словами, так і принизливими жестами і взагалі мовою свого розкішного тіла. Ця самиця захищає своє дитинча передусім від його батечка. А інша самиця, матінка потерпілого Веронік (Надія Сальникова) – письменниця, сповідує гуманістичні цінності, пише книжку про конфлікт у Дарфурі, цікавиться живописом, пече пиріг клафуті з грушами та яблуками за рецептом свекрухи. Але це така ексцентрична особистість, що поблизу неї може вдарити струмом. І суперечка двох матерів часто-густо виглядає як війна бюстів, протистояння точиться саме між ними. Батькам давно хочеться випити на знак примирення.

Це ж треба заміжній парижанці так звередитися на Дарфурській різанині (цей етнічний конфлікт між суданськими арабами та темношкірими африканцями призвів до загибелі щонайменше 300 тисяч людей, понад 2 мільйони стали біженцями), щоб писати про це книгу. Веронік вважає, що викорінити зло у світі можна, розпочавши з каяття бешкетника Фердінанда. Аннет називає Брюно стукачем та гоміком, адже він виказав того, хто його вдарив кийком.

Чоловікам ці материнські пристрасті смішні: Ален, на відміну від Веронік, в Африці бував і визнає беззаперечну владу над людством «бога різанини» (аж тут вчергове йому телефонують і він кричить: «Бляха, шліть усіх в сраку!»). Найзагадковіший персонаж (жити з намаханою письменницею ще той квест), чоловік Веронік, торговець побутовими приладами Мішель (Олег Симоненко) зовні інтелігентний, поміркований та гречний, але над ним має телефонну владу стара матінка, його пригнічує дружина, і це майте десь вийти назовні.

Поворотним моментом, після якого вже ніхто не може просто так піти з його оселі, стає той, коли виявляється, що Мішель викинув на вулицю домашнього хом’яка, бо панічно боїться і ненавидить гризунів (теж цікавий діагноз). Лагідний та ввічливий, під час хвилювання Мішель починає трохи затинатися, і з нього визирає хворобливий маніяк, у якого багато чого ще, мабуть, попереду.

Уся ця збочена тусовка дуже цікаво спілкується, а найогидніші, земні деталі, як-от блювання Аннет просто на репродукції видатних митців (хазяйка дому повсякчас підкреслює власну духовність), вирішується салютами блискучого конфетті (не всі клафуті корисні для вашого шлунку, та й від подружнього життя, буває, нудить).

Ну, ви зрозуміли, жодного позитивного персонажу, всі геть недосконалі, але такі живі, такі пристрасні, що перегляд вистави стає справжнім бенкетом для театральних гурманів. А чи молитися в житті «богу різанини», кожен глядач вирішить самотужки.

Автор — Ірен Адлер, фото Олега Владимирського.