Проблема аеростатів: російські повітряні кулі можуть бути дистанційно керованими, розкривати позиції ППО і навіть нести боєприпаси

Розвідувальні повітряні кулі стали одним із засобів ведення аеророзвідки в роки Холодної війни, але після її закінчення про них на деякий час забули. І ось зараз військові аеростати знову з'явилися в небі, причому, що характерно, одразу у двох точках планети — над Північною Америкою та Україною.

У попередній публікації «Думська» вже зазначала, що вартість цього нового для нас засобу дуже мала — копійки порівняно з літаками, безпілотниками оперативно-тактичного рівня або супутниками, які традиційно застосовуються для ведення розвідки. Але росіянам аеростати, вочевидь, потрібні не лише як розвідники.

Як повідомили джерела у Збройних силах, зараз ворог намагається розкрити місця розташування українських підрозділів протиповітряної оборони за допомогою фальш-цілей, щоб потім знищити ракетними ударами. Як такі часто застосовуються безпілотники, ті ж «шахіди», але останні захисники українського неба навчилися збивати з майже 100%-м результатом. Мабуть, це і підштовхнуло окупантів до того, щоб перейти до масштабного використання аеростатів, що баражують.

Утім, не виключено, що вони це робили й раніше — просто зараз ППО навчилася розрізняти такі цілі.

Для розкриття системи протиповітряної оборони баражувальні аеростати підходять якнайкраще. Їхній розмір невеликий — приблизно з метр діаметром. Кулі оснащують куточковими відбивачами, які значно збільшують ефективну площу розсіювання (ЕПР).

У підсумку маленька сфера сприймається локатором як щось відносно велике, винищувач або бомбардувальник. Видає її лише швидкість (хоча у «шахідів» вона теж невелика). Однак на дисплеях оператори бачать багато засвічень, тож відрізнити хибні цілі від справжніх літаків, ракет чи дронів непросто.

Одночасно із запуском куль у небі над Білоруссю або Чорним морем кружляє літак дальнього радіолокаційного виявлення (ДРЛО), який фіксує місце розташування українських військових радарів, щоб за якийсь час запустити по них ракети. Наскільки ефективна така тактика, сказати поки що складно, однак у будь-якому разі нашим військовим потрібно шукати шляхи протидії.

Розвідкою, до речі, ці зонди теж цілком здатні займатися: корисне навантаження дає змогу підвішувати і фото-, і відеокамери, і різні радіотехнічні засоби. Теоретично на борту можуть бути і невеликі боєприпаси, але для застосування їх по конкретних об'єктах треба дуже точно вивести зонд на ціль, що майже неможливо.

Фахівці вважають, що російські аеростати можуть бути як некерованими, так і дистанційно керованими. На цьому варто зупинитися окремо. Як відомо, на різній висоті дмуть різні вітри, їхній напрямок вивчено досить добре, причому відповідні карти навіть не засекречені, їх легко знайти у відкритому доступі.

Щоб опинитися, припустімо, над Малиновським районом Одеси, повітряна куля має кілька разів змінити висоту польоту. Зробити це можна за наявності апаратури, яка змусить апарат переміщатися вертикально в пошуках потрібного потоку. Найпростіший варіант — це дистанційно або програмно змінювати тиск гелію всередині кулі: що він вищий, то вище летить зонд.

Варто також сказати, що весна — вельми сприятливий період для запуску таких об'єктів: вітри дмуть з території рф у південному і південно-західному напрямках, тому проблеми з ними у нас триватимуть до початку літа.

Знищення аеростатів — завдання непросте. Працювати по них винищувачами — дуже дорого, як і збивати кулі ракетами з землі. Та й ефективність застосування штатного озброєння викликає відомий скепсис: боротьба з такими об'єктами перестала бути актуальною в 1980-х, і сучасні системи просто не заточені на ураження подібних літальних апаратів.  

Словом, потрібно придумувати щось нове або згадувати добре забуте старе. У випадку з «шахідами» це вийшло. Подивимося, як вийде з повітряними кулями.

Автор — Сергій Смоленцев