Кермування по муках: як отримують права в Одесі (частина І, колонка)

Спочатку я планував написати цей матеріал після того, як отримаю права. Теоретичний іспит уже складений, і я був упевнений, що і з практикою проблем не буде. Чи жарт, півсотні занять з інструктором. Але щось пішло не так і перша спроба скласти найскладнішу частину — провалилася.

Невеликий ліричний відступ. 50 уроків водіння — це занадто, скажете ви, і будете неправі. Тут зіграв свою роль мій вік. Мені не 18, не 25, і навіть не 35. Отже, навчаюся трохи складніше, ніж середньостатистичний відвідувач автошколи. У той момент, коли я заявив інструкторові, що складатиму сам - спочатку він схопився за голову, потім приречено зітхнув, потім торг і, нарешті, прийняття (про нього самого — терплячого вчителя і просто хорошу людину — я розповім пізніше, коли здам; у цій частині все більше негативних персонажів).

Отже, теоретична частина. Здавалося б, нескладно. Правила дорожнього руху доволі логічні, і частина білетів, дійсно, дається дуже просто. Але є й інша частина…. надання першої допомоги, наприклад. Ну або з прихованим підступом, і таке буває. Там зазубрити — єдиний для мене варіант. У підсумку склав сам, але з третього разу. Ну і Бог із ним, головне, що здав.

Трохи про мою школу. Звичайна школа, без випендрежу. Де відразу пропонують «домовиться» про здачу і теорії, і практики. Поговоривши зі знайомими, я зрозумів — така ситуація всюди. Усі все знають. І всі терплять. І я б навіть міг вибухнути страшною тирадою про проклятих хабарників і таке інше, але…..

Учні самі несуть їм ці гроші. Тобто мені абсолютно незрозуміло, навіщо платити за права, а потім ще доплачувати інструктору за додаткові заняття, щоб їздити навчитися. Більшість опитаних (так-так, я розвинув бурхливу діяльність і копнув глибоко) просто не готові до того, що треба напружуватися. Навіщо? Ціна питання 300 доларів (була донедавна роками) за практику, порівняно з вартістю того ж таки авто — не надто велика сума.

Ось останні 30 років і «зростало це непокаране зло». Ті, хто здають самі — це майже єдинороги. Я ось знаю тільки трьох таких людей. І дуже хочеться стати четвертим. І в якийсь момент я зрадів — нова система складання іспиту з двома камерами здавалася ідеальною. Але, на жаль, лише на перший погляд (та й не потрапив мій сервісний центр у цей експеримент).

За перший тиждень роботи пілотного проєкту тільки 23% учнів склали теоретичну частину іспитів з водіння. Водночас практичну успішно завершили з першої спроби 36%. Унікальне співвідношення, правда!!!!!! Адже всі ж знають, що скласти практику набагато складніше. Як так? — запитаєте ви.

Запитуйте — відповідаємо!!!!!!!! Заплатити за теорію тепер майже неможливо (майже, тому що я вірю в наших шахраїв на місцях, придумають як), а ось за практику — ласкаво просимо. Тільки вже набагато більше).

Я поки що вгледів тільки одну схему — шахер-махер із маршрутом. Блатні учні їдуть по простому, а самовпевненого дурника (саме так інспектори, у минулому даішники, дивляться на нас, які складають самостійно) завжди можна залишити з носом на складному — з парою розворотів і трьома лівими поворотами.

Зі мною власне так і сталося. Але я не впадаю у відчай — цього тижня у мене другий тур, ой, друга спроба. Чи боюся я?????? До чортиків. Незвичайне відчуття, скажу я вам. Розуміння, що мій успіх залежить не від мене, а від жадібності системи (інспектори — теж не абсолютне зло, вони заносять гроші куди треба, щоб зберегти за собою хлібне місце), змушує захлинатися від злості й безсилля.

Але замість цього я просто знову сідаю за кермо (поруч, зрозуміло, інструктор). Посунув сидіння, відрегулював спинку, ремінь, завів мотор, зчеплення, перша передача, педаль гальма, відпустити ручник, лівий поворот, ліве дзеркало, поїхали…..

Автор — Юрій Баранкін